Методологічні аспекти відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності та врахування принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

Содержание:Вступ 3 Розділ 1. Теоретичні засади ризик - менеджменту в банках 6 1.1. Сутність банківських ризиків та їх класифікація 6 1.2. Загальні концепції ризик-менеджменту в банках 14 1.3. Процес управління банківськими ризиками 23 Розділ 2. Методологічні аспекти відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності 27 2.1. Організаційне та функціональне відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності 27 2.2. Методи відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності 40 2.3. Управління окремими видами ризиків згідно міжнародних стандартів обліку 51 Розділ 3. Напрями удосконалення методологічних аспектів відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності 73 3.1. Регулювання Національним банком України відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності 73 3.2. Міжнародний досвід та напрями удосконалення методологічних аспектів відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності 96 Висновки 102 Список літератури 105

Вступление:Проблема управління ризиком стає сьогодні актуальною для всіх ринкових суб'єктів. Банківські ризики відрізняються місцем і часом виникнення, сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на їхній рівень, і, отже, способом їхнього аналізу, методами виміру та зниження. Ризик представляє елемент невизначеності, що може відбитися на діяльності того чи іншого суб'єкта, чи на проведенні якої-небудь економічної операції. Отже банк не може працювати без ризику. Проблема ризик-менеджменту все більше привертає на себе увагу вітчизняних банків. Вони як і західні колеги, стикаються з багаточисленними ризиками, пов’язаних з ринковим коливанням курсів акцій, валют та ін. Збільшення степені відкритості національної економіки також вносить свій вклад у збільшення конкуренції, викликає додаткові складнощі в їхній діяльності. І хоча ряд факторів характерний тільки для нашої економіки (постприватизаційна нестійкість відносин власності, переплетіння бізнесу та держави)загальна методологія і логіка ризик-менеджменту може бути використана і в наших умовах. Ризик-менеджмент – нова концепція, яка за останні десять років набула значної популярності. Метою діяльності банку є максимізація вартості банку, яка можлива за умови отримання достатнього прибутку при достатньому рівні ризику, тому банк повинен приділяти величезну увагу здійсненню своїх операцій при мінімально можливих ризиках. Щоб уникнути банкрутства і ліквідації, для досягнення і збереження стійкого положення на ринку банківських послуг, банкам необхідно шукати і застосовувати ефективні методи та інструменти управління ризиками. Конкретні ризики, з якими найчастіше мають справу банки, будуть визначати результати їхньої діяльності. Отже, поки існують банки і банківські операції, завжди будуть актуальними і значимими управління ризиками банків і проблеми, пов'язані з цим. Вкладення капіталу супроводжує вибір варіантів і оцінку ступеня ризику. Для цього необхідно кількісно визначити величину фінансового ризику при альтернативних варіантах і порівняти її. Фінансовий ризик, як і будь-який інший, визначається математично вираженою імовірністю настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахований з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії (операції) і імовірність самих наслідків. У підходах до визначення ризику кредитування одного позичальника існують різні методи. Можна виділити наступні види кредитного ризику: ризик зловживань. Так називані "зловживання" - одна з найбільш розповсюджених причин безнадійної заборгованості банкам. Мова йде про видачу керівництвом "дружніх" кредитів родичам, друзям, діловим партнерам без належного забезпечення й обстеження фінансового положення позичальника. У цьому випадку банк може скількох завгодно афішувати свої "бездоганні" принципи кредитування, описувати служби, що займаються оцінкою кредитних ризиків і приймаючих рішення про надання кредиту чи відмовлення в ньому, але поки комерційні банки не вирішать проблему зловживання, їхній кредитний ризик буде залишатися дуже значним; ризик неплатежу по внутрішніх позиках. Даний ризик пов'язаний із труднощами обліку усіх факторів, що впливають на платоспроможність позичальника. Цими факторами можуть бути: нездатність боржника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв'язку зі змінами в діловому, економічному чи політичному оточенні, у якому оперує позичальник; підірвана ділова репутація позичальника; непевність у майбутній вартості і якості кредитного забезпечення і ряд інших. Головний засіб боротьби з неплатежами такого роду - диверсифікованість портфеля банківських позичок, що веде до розосередження ризику; ризик неплатежу по іноземних кредитах. Цей ризик позв'язаний із затримкою платежів по кредитах позичальникам з інших країн. У 70-і роки цей вид ризику з'явився причиною банкрутства ряду великих американських банків. Це відбулося через масові неплатежі по кредитах, виданим позичальникам із країн, що розвиваються. До факторів, що підвищують кредитний ризик, відносяться: значний обсяг сум, виданих вузькому колу позичальників чи галузей, тобто концентрація кредитної діяльності банку в якій-небудь сфері, чуттєвої до змін в економіці; велика питома вага кредитів і інших банківських контрактів, що приходяться на клієнтів, що випробують визначені фінансові труднощі; концентрація діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних сферах; внесення частих чи істотних змін у політику банку по наданню кредитів; питома вага нових і недавно притягнутих клієнтів, про які банк має недостатню інформацію; ліберальна кредитна політика (надання кредитів без наявності необхідної інформації й аналізу фінансового положення клієнта); нездатність одержати відповідне забезпечення для кредиту; значні суми, видані позичальникам, пов'язаним між собою; нестабільна економічна і політична ситуація. Недостатнє вивчення і висвітлення методологічних аспектів відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності обумовили вибір теми дипломної роботи та зумовили її актуальність. Об’єктом є діяльність КБ „Фінанси і кредит” пов’язана з формуванням інформації про банківські ризики у звітності. Предметом дослідження є методологічні аспекти відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності. Мета дослідження полягає в удосконаленні методологічних аспектів відображення у фінансовому та податковому обліку ризиків банківської діяльності та врахування принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Выводы:Ризик – це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Банківські ризики багато в чому залежать від типу чи виду комерційного банку. Звичайно виділяють банки універсальні і спеціалізовані, причому спеціалізація може бути галузева чи операційна. Комерційні банки, що спеціалізуються на здійсненні яких-небудь окремих видів банківських операцій, залежачи від ризиків, пов'язаних з особливостями цих операцій. Ефективні системи управління ризиками мають бути незалежними від діяльності, пов'язаної з прийняттям ризиків. Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками має включати такі елементи: • виявлення ризику. Належне виявлення ризику - це, в першу чергу, визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв'язку з новими діловими ініціативами. • вимірювання ризику. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, який не має системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх моніторинг. • контроль ризику. Банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та/або процедур, які визначають обов'язки і повноваження працівників. • моніторинг ризику. Банки мають здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Методи оцінки банківських ризиків поділяють на якісні та кількісні. Якісний аналіз ризику вимагає ґрунтовних знань, досвіду, інтуїції в тій чи іншій сфері економічної діяльності. Перший аспект пов’язаний з необхідністю порівнювати очікувані позитивні (сприятливі) результати з можливими економічними, соціальними (як сьогоденними, так і майбутніми) несприятливими наслідками. Другий аспект якісного аналізу ризику пов’язаний з виявленням впливу рішень, які приймаються в умовах невизначеності та конфліктності, на інтереси суб’єктів господарювання. Більшість теоретичних і практичних підходів щодо кількісного аналізу ризику ґрунтується на його визначенні у термінах теорії ймовірностей і математичної статистики. Для кількісного аналізу ризику використовують ряд методів. Серед них: метод аналогій; аналіз чутливості (вразливості); методи імітаційного моделювання; аналіз ризику збитків тощо. На основі аналізу кредитного ризику „Хрещатик” слід відзначити позитивну тенденцію до покращення нормативів кредитного ризику та про зменшення рівня ризику. На основі аналізу нормативів ліквідності банку протягом останніх п’яти років зроблено висновки, що позитивну тенденцію до зростання нормативів, що свідчить про зниження рівня ризику ліквідності. З метою регулювання діяльності банків та прийняття упереджувальних заходів щодо запобігання втрати банками капіталу, активів, доходів тощо Національний банк України висуває до банків певні вимоги щодо обов'язкового виконання банками, зокрема: економічних нормативів; норми обов’язкового резервування коштів на коррахунку, відкритому в НБУ - контроль за ризиком ліквідності; формування резервів під активні операції. Оцінка сукупного ризику визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку і які ресурси будуть для цього виділені. З метою забезпечення розвитку банку, збільшення його капіталу, доходів комерційними банками здійснюються заходи щодо визначення, контролю, мінімізації, а також удосконалення процесу управління ризиками. Зростання в галузі міжнародних фінансових ринків та велика кількість фінансових інструментів надали банкам більш широкий доступ до ресурсів. Одночасно ринки поширювалися і створювалися можливості розробляти нову продукцію та надавати більшу кількість послуг. Банки включаються в розробку нових інструментів, продукції, послуг та методик. На сьогоднішній день все більшу стурбованість викликає той факт, що фінансова інновація в банківській справі, особливо пов’язана із позабалансовими інструментами, може вплинути на концентрацію ризику та збільшення мінливості серед банківської системи в цілому. Міжнародний досвід щодо організації ризик – менеджменту використовується як комерційними банками так і Національним банком України з метою регулювання та удосконалення діяльності банків України. Для наближення банківської системи України до міжнародних стандартів і підвищення стабільності банківської системи Національним банком України та комерційними банками впроваджуються вимоги документу Базельського комітету з банківського нагляду від липня 1988 року "Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу". Ця робота є частиною більш широких зусиль щодо досягнення відповідності Основним базельським принципам ефективного банківського нагляду.

Литература:1. Про банки та банківську діяльність. Закон України від 20.03.1991. 2. Альгин А.П. Грані економічного ризику. - М.: Знання, 1991. 3. Банківська енциклопедія/Під ред. С.И. Лукаш, Л.А. Малютіній. - Дніпропетровськ: Баланс-Аудит, 1994. 4. Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1992. 5. Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998. 6. Де Ковни Ш., Такки К. Стратегии хеджирования. — М.: ИНФРА-М, 1996. 7. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 1996. 8. Крамер Харальд. Піввіку з теорією імовірностей: начерки спогадів. - М.: Знання, 1979. 9. Ларичев О.И. Об'єктивні моделі і суб'єктивні рішення. - М.: Наука, 1987. 10. Мелкумов Я.С. Економічна оцінка ефективності інвестицій. - М.: ИКЦ "ДИС", 1997. 11. Норткотт Дерил. Прийняття інвестиційних рішень. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1997. 12. Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К., 1994. 13. Первозванский А.А., Первозванская Т.Н. Фінансовий ринок: розрахунок і ризик. - М.: Инфра-М, 1994. 14. Примостка Л. О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків. — К.: КНЕУ, 1998. 15. Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. — К.: Деміур, 1996. — 212 с. 16. Вітлінський В. В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. — К.: ТОВ Борисфен-М, 1996. — 336 с. 17. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. — К.: Либідь, 1992. — 176 с. 18. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студентів екон. спец. вищ. навч. закладів. — К.: АртЕк, 1997. — 248 с. 19. Первозванский А.А., Первозванская Т.Н. Финансовый рынок: расчет и риск. — М: Инфра-М, 1994. — 192 с. 20. Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. — М.: Дело Лтд, 1995. 21. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. — М.: Catallaxy, 1994. 22. Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. – 1998. - № 12. – С.23-27. 23. Устенко О.Л. Теория экономического риска : Монография. – К.: МАУП, 1997. – 164 с. 24. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП, 1998. 25. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – Київ, “Основи”, 1999. 26. Мертенс А. Инвестиции. – Киев, Киевское инвестиционное агентство, 1998. 27. Холт Р., Барнес С. Планирование инвестиций. – Москва, «Дело», 1999. 28. Офіційний сайт банку „Фінанси і кредит”.