Особливості розвитку гностичної складової комунікативної компетентності у процесі професійної підготовки

Содержание:Вступ Розділ І Теоретико-методологічне підґрунтя комунікативного процесу 1.1 Сутність, структура та функції спілкування 1.2 Особливості комунікації як пізнання людьми один одного 1.3 Педагогічне спілкування як творчий процес Висновки до розділу І Розділ ІІ Особливості формування навичок професійної комунікації майбутніх фахівців 2.1 Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього фахівця 2.2 Основи розвитку комунікативної компетентності студентів як майбутніх фахівців 2.3 Формування культури спілкування студентів як необхідна умова якісного комунікативного процесу Розділ ІІІ Діагностика та корекція комунікативної сфери майбутніх фахівців 3.1 Методика діагностування особливостей комунікації студентів 3.2 Корекційна робота психологів зі студентами в контексті формування професійних навичок комунікації Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступление:Зміни соціально-політичної та культурно-історичної ситуації, які відбуваються в сучасній Україні, вимагають від системи освіти пошуку нових методів і форм навчання, які б змогли забезпечити виховання соціально зорієнтованої особистості. Сучасна освіта повинна стати одним із факторів розвитку самої держави та трансформації суспільно-політичного та економічного життя суспільства. Вирішення нових завдань, які виникли перед системою освіти України, залежить від послідовної демократизації та гуманізації взаємин усіх учасників педагогічного процесу (педагог-педагог, педагог-студент, студент-студент), що, у свою чергу, вимагає активного впровадження у педагогічну практику психологічних знань. В зв'язку з цим зростає значення розуміння та взаєморозуміння як здатності індивіда орієнтуватися в нових умовах і обставинах, як уміння переборювати сталі стереотипи поведінки, уміння змінювати застарілі точки зору. Вибір шляхів та засобів вдосконалення орієнтації в нових умовах багато в чому залежить від комунікативної компетентності і визначається розумінням її природи. Стає все більш очевидним, що перед суспільством постають задачі, які вимагають дослідження складного феномена комунікативної компетентності та її впливу на розвиток особистості. В наукових дослідженнях вчених, присвячених проблемі спілкування (Г.М. Андреєва, Б.Д. Паригін, Л.А. Петровська, Є.В. Руденський та інші) наголошується, що розвиток особистості не можливий без побудови якісного процесу спілкування, оскільки саме в процесі міжособистісної комунікації відбувається не лише обмін певною інформацією, а й реалізація особистістю своєї суб'єктивності. Вона в свою чергу, пов'язана з наявністю у особистості необхідного рівня комунікативної компетентності, з володінням певним досвідом рольової самоорганізації в ситуаціях спілкування, відсутністю психофізіологічних затисків. До складу комунікативної компетентності входять: уміння давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій має відбутися спілкування; програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; вміти пристосовуватись до умов соціально-психологічної атмосфери комунікативної ситуації. Розвиток комунікативної компетентності займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів і психологів. Оскільки професії практичного психолога і педагога відносяться до соціономічних видів праці, де спілкування із сторони, яка супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу, суттєву сторону. Всі основні види роботи вчителів і практичних психологів (сприяння формуванню особистості дитини, розвитку її здібностей, психодіагностика, психологічне консультування, психокорекція, профілактика, просвітницька діяльність тощо) здійснюються через організацію спілкування з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу. Багатоаспектність діяльності психолога системи освіти висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних особливостей та професійних якостей практичного психолога, зокрема, до рівня його комунікативної компетентності. У той же час, в теорії і практиці функціонування шкільної психологічної служби ще не розроблено еталонної моделі практичного шкільного психолога, не об'єктивовані вимоги до його особистості та професійної діяльності, що суттєво ускладнює роботу спеціальних факультетів з підготовки практичних психологів, відкритих при вищих навчальних закладах педагогічного профілю. Як наслідок, виникла суперечність між необхідністю швидкої підготовки практичних психологів для системи освіти та якістю цієї підготовки. Поглиблює цю суперечність ще й відсутність апробованих ефективних технологій професійної підготовки майбутніх практичних психологів. Освіта, особливо вища, є одним з найважливіших факторів соціального і економічного прогресу. Обсяг знань, необхідних сучасному спеціалісту, зростає, а строк навчання у ВНЗ обмежений. Звідси випливає, що треба інтенсифікувати навчальний процес, цілеспрямовано формувати якості, необхідні спеціалістам різних професій. Для цього потрібне оновлення всіх сторін навчально-виховного процесу: його змісту, форм, методів, а також психології педагогів і тих, хто навчається; думок, інтересів, установок, взаємин. Головна задача викладача - розкриття особистості студента - вирішується під час спілкування. Тому в поняття "професійний педагог" входить не лише знання конкретного предмета, а й педагогічна майстерність, тобто вміння побудувати виклад, увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати необхідні якості, перетворити студента з об'єкта навчання в суб'єкт учіння. Людські взаємини, в тому числі в навчальному процесі, повинні будуватись на основі спілкування обох сторін на рівних, як особистостей, як рівноправних учасників процесу спілкування. Тоді встановлюється контакт, наслідком якого є діалог, а, значить, здатність краще сприймати вплив одного учасника спілкування на іншого. Теоретичні дослідження і практичний досвід показують, що знання предмету є більш стійким, коли предмет навчальної діяльності виступає як засіб зв'язку. При цьому в ході навчання знання студентами повинні бути отримані більш-менш самостійно. Взагалі, вплив викладача на студента найбільш яскраво проявляється під час спілкування. Актуальність теми магістерської роботи дослідження полягає в необхідності дослідження комунікативної сфери діяльності майбутніх фахівців. Об’єктом дослідження є спілкування студента з іншими учасниками педагогічного процесу. Предмет дослідження заключається в розвитку гностичної складової комунікативної компетенції студентів у процесі їх професійної підготовки. Мета дослідження: визначити гностичні чинники, від яких залежить розвиток комунікативної компетентності майбутніх фахівців. Гіпотеза дослідження: становлення комунікативної компетентності студентів відбувається більш ефективно за умови такого педагогічного керування цим процесом на етапі професійної підготовки, яке забезпечує усвідомлення ними власними установок у комунікативній сфері, вироблення більш продуктивних моделей пізнання особистості партнерів спілкування. Завдання дослідження: 1. Проаналізувати сучасний стан розробки проблеми професійного спілкування у науково-методичній літературі та сформулювати на цій основі вихідні теоретичні засади дослідження; 2. Підібрати комплекс методик для дослідження гностичної складової комунікативної компетентності студентів; 3. Здійснити емпіричне дослідження гностичного компоненту комунікативної компетентності студентів у процесі професійної підготовки; 4. Обґрунтувати основні напрямки цілеспрямованого розвитку гностичної складової комунікативної компетентності студентів у процесі їх професійної підготовки засобами активного соціально-психологічного навчання. Наукова новизна теми магістерської роботи полягає в тому, що проблема спілкування студентів з іншими учасниками педагогічного процесу розглядається в контексті розвитку комунікативної компетентності майбутніх фахівців. В процесі написання дипломної роботи були використані наступні методи: теоретичне (аналіз літератури) та емпіричне (спостереження, тестування) дослідження, аналіз і синтез, узагальнення і систематизація. Структура магістерської роботи. Дипломна робота складається із вступу, 3 розділів, висновків до кожного розділу, висновків і списку використаної літератури. Також робота містить додатки, в яких ми подаємо описи методик діагностування комунікативної компетентності студентів та результати проведеного дослідження.

Выводы:Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцін¬ного характеру. У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоре¬тичної та практичної діяльності, обмінюються інформаці¬єю, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні люди розвиваються фізично і духовно, формуються як суспіль¬ні суб'єкти. У характеристиці спілкування здебільшого виділяють три класи функцій: інформаційно-комунікативні, регулятивно-комунікативні й афективно-комунікативні. Оцінити важливість спілку¬вання у житті й діяльності людей неможливо без виявлен¬ня і вивчення його окремих аспектів. На основі класів функцій розглядають комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна вза¬ємодія) та перцептивний (сприймання один одного парт¬нерами по спілкуванню і досягнення взаєморозуміння) ас¬пекти спілкування. Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформа¬цією з іншими людьми. Вона звертається до них із про¬ханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відпові¬ді чи виконання доручення. У таких випадках спілкуван¬ня виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взає¬мовпливів людей, що складається у спільній діяльності. Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудува¬ти свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очіку¬ванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають вста¬новленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цін¬ностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків. Процес професійно-педагогічного спілкування вимагає від педагога розв'язання незчисленної множини комунікативних задач, які змінюються й розвиваються. Педагогічне спілкування — процес складний, багатоплановий, який являє собою процес зміни й розвитку форм спілкування, які утворюють динамічну комунікативну систему. Ефективність педагогічного спілкування підвищується при застосуванні "технологічних" засобів. Стиль педагогічного спілкування - це індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога. У спілкуванні зі студентами проявляються особливості комунікативних можливостей викладача, характер його взаємин із студентами, творча індивідуальність педагога та особливості студентського колективу (чи особистості студента). До стилів педагогічного спілкування відносять такі: діалогічний, альтруїстичний, конформістський, пасивний, маніпулятивний, авторитарно-монологічний, конфліктний. Феномен спілкування здійснює багатозначний вплив на стосунки між викладачем і студентами. Спілкування між педагогом і вихованцем відбувається в двох площинах: перша показує, що суб'єктом спілкування є педагог і спілкування витікає від нього; друга, - що суб'єктом є вихованець. При цьому слід зазначити, що переважну роль відіграє площина, яка характеризується спілкуванням, спрямованого від педагога до вихованця. Взаємини викладача й студентів зовсім не повинні бути фамільярними, деяку межу в стосунках із викладачем студенти не повинні переступати, маючи на увазі авторитет і вік викладачів. Водночас і викладачі не повинні бути на "ти" зі студентами, а називати їх по прізвищу або по імені й по батькові. Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого, психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності дитини. Після теоретичного обґрунтування проблеми формування комунікативної компетентності у студентів потрібно було дослідити сучасний стан розвитку комунікативної сфери діяльності студентів педагогічного університету. Внаслідок проведеного дослідження ми отримали результати, що свідчать про необхідність втручання досвідчених педагогів та психологів до процесу формування та розвитку фахової комунікативної компетентності студентів. Зрозуміло, що процес формування та розвитку комунікативної сфери майбутніх фахівців може відбуватися самостійно, за допомогою мотиваційного компоненту діяльності студентів, усвідомленням власного професійного вибору. Але наголошуємо, що даний процес відбувається набагато ефективніше та організованіше при вмілому керуванні ним досвідченими педагогами та психологами, які самі володіють повним набором професійних рис та характеристик, потрібних для якісного навчання студентів. Тому, узагальнивши все вище сказане, акцентуємо увагу на тому, що педагогічний процес у вищих навчальних закладах потребує якісних змін, однією з яких є формування та розвиток комунікативної компетентності майбутніх фахівців.

Литература:1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. – М.: Педагогика, 1980. – 232 с. 2. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.2. – М.: Педагогика, 1980. – 288 с. 3. Андреева Г.М. Психология социального познания. – М., 1997. 4. Андреева Г.М. Социальная психология. — М., 1997. 5. Андреева Е.В.Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1990 – 432 с. 6. Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура спілкування: Навч.-метод. посібник. - К.: ІЗИН, 1997. - 328 с. 7. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989. – 192 с. 8. Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 1. 9. Бобнева М.И. Нормы общения и внутренний мир личности // Проблемы общения в психологии. – М., 1981. 10. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М., 1982. 11. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 1. 12. Булах І.С., Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів. / Навчально-методичний посібник. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2002. - 114с. 13. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. - К.: Просвіта, 2001. 14. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. Т.3. Проблемы развития психики. – М.: Педагогика, 1982. – 368 с. 15. Голубева Э.А. Комплексное исследование способностей (к 90-летию Б.М. Теплова) // Вопросы психологии, 1986. – № 5. 16. Грехнев В.С. Культура педагогического общения: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1990. - 144 с. 17. Грубінко В.В. Формування інноваційного освітнього середовища у ВНЗ в контексті вимог Болонського процесу / Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства" (Матеріали "Міжнародної науково-теоретичної конференції", м. Тернопіль, 26 березня 2004 р.). - Тернопіль – 2004. - С. 6-17. 18. Долинська Л.В., Левченко М.В., Чепелєва Н.В., Уманець Л.І. Активні методи в роботі практичного психолога. – Київ, 1994. – 80 с . 19. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. – Л.: ЛГУ, 1985. – 276 с. 20. Емельянов Ю.Н. Обучение общению в учебно-тренировочных группах// Психологический журнал. – 1987. – Т.8. - № 2. – с.81-87. 21. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растенников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 104 с. 22. Заброцький М.М. Максименко С.Д. Комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування. – Київ-Житомир: Волинь, 2000. 23. Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2000. 24. Захаров В.П., Хрящева Н.Ю. Социально-психологический тренинг. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 55 с. 25. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. - М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. 26. Іванцев Л.І. Становлення особистості майбутнього вчителя. / Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня кандидата псих. наук. – К. – 2003. 27. Кабардов М.К., Арцишевская О.А. Типы языковых и коммуникативных способностей и компетенции // Вопросы психологии, 1996. – № 1, С. 7-9. 28. Каган М.С. Мир общения: проблема межсубьектных отношений. – М., 1988. 29. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987. 30. Кан-Калик В.А., Ковалев Г.А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования // Вопросы психологии. – 1985. – №4. - С.9-17. 31. Келли Г., Тибо Дж. Межличностные отношения. Теория взаимозависимости // Современная зарубежная социальная психология. – М., 1984. 32. Ковалев А.Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1990. 33. Ковалев Г.А. Основные направления использования активного социального обучения в странах Запада// Психологический журнал. – 1989. – Т.10. - № 1. – с.127-136. 34. Комарова І. Культура педагогічного спілкування вчителя // Шлях освіти. - 2001. -№5. - С.31-34. 35. Корнев М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1995. – 304 с. 36. Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. – М., 1992. 37. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. – К., 1995. 38. Корольчук О.П. Студентство: виховання духовності і культури, спроба окреслити проблеми та перспективи // Освіта. – 1999. - № 2. 39. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608 с. 40. Крюкова Д.Ф. Психологічні та педагогічні проблеми професійно-особистісного розвитку молоді./ Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжн. наук.-практ. конф. – Хмельницький: ТУП. – 2003. – с.74-83. 41. Кудикіна Н.В. Підготовка майбутнього вчителя до особистісно орієнтованого керівництва ігровою діяльністю молодших школярів. / Гуманістичний спрямований виховний процес і становлення особистості. (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). / Збірник наук. праць. Кн.2. – К.: ВіРА Інсайт. – 2001. 42. Куницына В.П., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. – СПб., 2001. 43. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. – СПб., 2000. 44. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М.: Знание, 1979. –48 с. 45. Леонтьев А.А. Психология общения. – Тарту, 1974. – 128 с. 46. Лисина М.И. Проблема онтогенеза общения. – М.: Педагогика, 1986. 47. Ломов Б.Ф. Личность как продукт и субъект общественных отношений // Психология личности в социалистическом обществе: Активность и разви¬тие личности. – М., 1989. 48. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 449 с. 49. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности: Тексты. – М., 1982. – С. 108-117. 50. Микитюк Г.Ю. Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього вчителя. / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. – К. – 2003. 51. Мясищев В.М. Проблема отношений человека и ее место в психологии // Вопросы психологии, 1957. - №.5. 52. Мясищев В.М. Сознание как единство отражения действительности и отношения к ней // Проблемы сознания: (Материалы симпозиума). – М., 1966. – С. 126-133. 53. Мясищев В.Н. Психология отношений. – М., 1995. 54. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К., 1990. 55. Орбан-Лембрик Л.Е. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 8. – Ч. 2. 56. Орбан-Лембрик Л.Е.Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576с. 57. Панферов В.Н. Классификация функций человека как субъекта общения // Психологический журнал. 1987. - Т. 8. - № 4. 58. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М.: Мысль, 1971. – 351 с. 59. Педагогічна майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; Вища школа, 1997. 60. Петровская Л.А. Воспитатель-подросток и пути развития диалога // Учителям и родителям о психологии подростка / Под ред. Г.Г. Аракелова. – М., 1990. 61. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 216 с. 62. Петровская Л.А. Теоретические и методологические проблемы социально-психологического тренинга. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 162 с. 63. Петровская Л.А. Тренинг сензитивности как школа рефлексии// Психологические условия социального взаимодействия / Под ред. Х.Миккина, Ю.Орн. – Таллин: Изд-во ТГУ, 1983. 64. Петрушин С.В. Игротека для взрослых (200 упражнений СПТ): методические рекомендации. – Москва-Казань: НМЦ, 1989. – 70 с. 65. Петрушин С.В. Секреты открытого общения. – Казань: Татрское книжное изд-во, 1994. – 112 с. 66. Пиз А. Язык телодвижений / Пер. с англ. Новгород, 1992. 67. Познание и общение / Под ред. Б.Ф. Ломова и др. – М.: Наука, 1988. 68. Прозорова Е.В. Педагогические условия развития коммуникативной компетентности// Мир психологии. – 2000.- № 2. – с.191-202. 69. Психогимнастика в тренинге/ Под ред. Н.Ю. Хрящевой. – СПб.: "Речь", Институт Тренинга, 2001. – 256 с. 70. Психологический словарь / Под ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Педагогика – Пресс, 2001. - 440 с. 71. Психологический словарь // В.В.Давыдов, В.П.Зинченко и др. – М.: 1996. – 448 с. 72. Психология: Словарь / Под ред. А.Петровського, М.Ярошевського. – М., 1990. – 494 с. 73. Психологічний словник / Під ред. В.І. Войтика. – К., 1982. 74. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова.- К.: Либідь, 1999. - С.468-476. 75. Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. - СПб.: Питер, 2000. - С.317-346. 76. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с. 77. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций. – М.-Новосибирск, ИНФРА-М, 1997. – 224 с. 78. Сидоренко Е.В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. А.А. Кры¬лова, Л. А. Коростылевой.- СПб., 1997. 79. Скиба М.Є., Островський К.С. Навчання та виховання студентської молоді – на вищий якісний рівень. / Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжн. наук.-практ. конф. – Хмельницький: ТУП. – 2003. 80. Склонности и способности: комплексные исследования / Под ред. Э.А. Голубевой. – М.: Педагогика, 1989. – 200 с. 81. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. пед. заклад. – К.: «Академія», 2003. 82. Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 2. 83. Федотюк Т.І. Психологічні особливості становлення емпатії як елементу комунікативної здатності практичного психолога: Автореф. дис. канд. психол. наук. – Київ, 1997. – 19 с. 84. Хараш А.У. Межличностный контакт как исходное понятие психологии устной пропаганды // Вопр. Психологии. – 1977. 85. Хорунжа Л.П. Гуманізація навчально-виховного процесу // Рідна школа. –1999. - № 1. 86. Чепелєва Н.В. Становлення професійної компетентності в системі вузівської підготовки практичних психологів/ Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару АПН України, 12 листопада 1998 р. – К.: Гнозис, 1998 – 605 с. 87. Шатохіна Т. Підготовка вчителя до спілкування з учнями // Шкільний світ. - 2003. - №7. 88. Шеин С.А. Диалог как основа педагогического общения // Вопросы психологии. – 1991. – №1. - С.4-53. 89. Шестопалюк О.А. Психолого-педагогічні основи атестації працівників освіти в регіоні: Дисертація канд.. пед. наук: 13004 / Віницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського. – Вінниця, 1999. – 213 с. 90. Шпак Г.В. Підвищувати методичний рівень педагога // Рідна школа. – 1997. № 6. 91. Щербань Т.Д. Компетентність - якісна характеристика спілкуван¬ня // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць ун-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2002.