Чорна Рада – історична основа, літературна історія, літописні мотиви

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ - АВТОР ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ 6 1.1. "Чорна рада" - енциклопедія національного буття 6 1.2. Літературна історія роману «Чорна Рада» 9 РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНА ОСНОВА, ЛІТОПИСНІ МОТИВИ РОМАНУ «ЧОРНА РАДА» 12 2.1. Історична основа роману «Чорна Рада» 12 2.2. Проблематика та композиція роману «Чорна Рада» 17 2.3. Мова роману 24 ВИСНОВКИ 32 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38

Вступление:Актуальність теми. Події, що відбулися в середині червня 1663 року в Ніжині на Чернігівщині, мають бути й предметом уважного вивчення нових поколінь українців, що цікавляться своєю історією та відчувають себе громадянами своєї Вітчизни, і виключно актуальним моральним уроком. У ті дні там була скликана знаменита Чорна рада (зауважимо, рада виборна: метою її було обрати нового постійного гетьмана Лівобережної України з двох реальних претендентів на цю посаду: Якима Сомка та Івана Брюховецького) за участю представників десятків тисяч «чорного», незаможного люду — селян, міщан, бідних козаків та іншої «голоти». Активними дійовими особами цієї історичної драми були, звичайно ж, і провідники козацької старшини на чолі з тим же Якимом Сомком, котрий був тоді «наказним» (тобто виконуючим обов’язки) гетьманом, і маси запорозького низового козацтва, і, нарешті, посол московського царя Олексія Михайловича, царський окольничий князь Гагін із чималим загоном війська. Подивимось, як відбувалися вибори в Ніжині, результати яких ще більше загострили суспільну кризу доби Руїни та визначили майбутній розвиток подій в Україні. Історичним путівником для нас у цій справі буде класичний роман видатного українського письменника Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (1857), присвячений якраз трагедії 1663 року, та, з іншого боку, найбільш відомі джерела наукових знань про ту добу — козацькі літописи Самовидця та Григорія Граб’янки. Отже, почнемо. Зазначимо лише, що роман Куліша, попри те, що з нього ще наприкінці 80-х років знято тавро «націоналістичного» твору, ще й зараз недостатньо прочитаний, сприймається як річ суто пригодницька, мало не для підліткового читання. А між тим «Чорна рада» — творіння вельми серйозне й глибоке, плід багаторічного вивчення історичних джерел і свідомого рішення Куліша написати роман із минулого України, який послужив би справі національного самопізнання. Автор «Чорної ради» писав, працюючи над своїм вершинним твором: «Страшно думать, что народ, так деятельно участвовавший в событиях рода человеческого, не в состоянии был рассказать о своей жизни в историческом романе!». Тут — витоки до задуму Куліша. П.О.Куліш – одна з центральних постатей українського літературного процесу XIX століття. Його багатогранна і невтомна діяльність, що тривала більш ніж п’ятдесят років, була безпосередньо пов’язана з боротьбою нації за свою культурну самобутність і активно впливала на формування національної самосвідомості українців. Значна частина творчої спадщини П.Куліша залишається актуальною й сьогодні, пропонуючи зразки й способи постановки тих чи інших художніх, історіософських, історико-літературних проблем, виступає живильним імпульсом сучасного розвитку знання про духовність України і, будучи суголосною сьогоденню, перебуває в центрі творчих суперечок, без яких немає руху вперед. Мета роботи полягає в здійсненні докладному, системному дослідженні історичного роману П.Куліша «Чорна Рада». Відповідно до мети роботи було поставлено розв’язання таких завдань: ? дослідити літературну історію роману «Чорна Рада»; ? представити "Чорну Раду" як енциклопедію життя українського народу; ? охарактеризувати історичну основу роману «Чорна Рада»; ? розкрити проблематику та композицію роману. Теоретичні й методологічні основи роботи. У теоретично-методологічних засадах робота зорієнтована на концепцію багатоскладності історико-літературного процесу, сучасне розуміння якої викладено в працях С.Аверинцева, Р.Барта, М.Бахтіна, Р.Інгардена, Дж.Каллера, Д.Лихачова, О.Лосєва, І.Неупокоєвої, П.Рікера. П. ван. Тігема, Р.Уеллека, Р.Унгера, Н.Фрая, Р.Якобсона, Г.Яусса. Основними методами дослідження є історико-генетичний, порівняльно-історичний і типологічний, апробовані в працях вітчизняних учених, що займалися проблемами історико-літературної методології, розвитку літературного процесу, історико-літературних досліджень та літературної критики, – І.Франка, О.Веселовського, С.Єфремова, О.Білецького, О.Дорошкевича, Л.Білецького, Ю.Шереха-Шевельова, Д.Дорошенка, Ю.Бойка-Блохина, Є.Кирилюка, М.Бернштейна, П.Федченка, Г.Вервеса, Д.Наливайка, Г.Сивоконя, І.Іваньо, М.Жулинського, М.Наєнка, Г.Грабовича, Р.Гром’яка, О.Мишанича, В.Дончика, О.Гончара, молодшого покоління дослідників-кулішезнавців (Є.Нахлік, А.Гуляк, О.Вертій, Т.Дзюба, О.Федорук та ін.). У дослідженні застосовується також системно-функціональний підхід, елементи феноменологічного аналізу, принцип контекстуальності. Об’єкт дослідження – «Чорна Рада» П.Куліша. Предмет дослідження - історична основа, літературна історія, літописні мотиви роману. Наукова новизна роботи. Сама постановка питання «Чорна Рада» – історична основа, літературна історія, літописні мотиви” здійснюється вперше. Окремі моменти діяльності П.Куліша як дослідника української літератури (деякі, в основному найбільш екстремальні положення його настанови “етнографічної й історичної істини”, окремі присуди Куліша як літературного критика тощо) уже так чи інакше висвітлювалися в літературознавстві, то предметом системного огляду роман «Чорна Рада» виступає вперше. Теоретичні аспекти дослідження полягають у широкому, багатосторонньому висвітленні такої проблеми, як феномен “національної літератури”, у з’ясуванні окремих проблем роману П.Куліша. Мета й завдання визначили структуру курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Выводы:«Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман. Його найбільшу вартість Богдан Лепкий вбачав у тому «смутку-тузі за кращими часами, в тій охоті вискочити з ярма, в тім пориві до героїчних учинків, які будяться в українського читача під впливом «Чорної ради». Найвизначнішим художнім твором письменника, що знаменував собою піднесення української прози на новий, вищий рівень, є "Чорна рада" — "історичний роман — хроніка в канонічному розумінні жанру і новаторський - у художньому". Як стверджують автори літературознавчого словника-довідника, "роман історичний — побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії". У ньому "історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи". Появі "Чорної ради", цієї енциклопедії національного буття, передувало глибинне дослідження козацьких літописів XVII - XVIII ст. Богдан Хмельницький зумів добитися міжнародного визнання козацької держави. Та утримати державний статус після його смерті виявилося важким завданням. Період, коли точилася боротьба за булаву українського гетьмана, в історії отримав назву Руїни. Наступником Богдана став його син Юрій, якого вже через місяць змінив польський ставленик Іван Виговський. Україна опинилася в російсько-польських лещатах. І вашим і нашим служив наступний гетьман Павло Тетеря, який, вирішуючи питання власної політичної орієнтації, на два місяці лишив український край практично без влади. Недовго барилися й у Москві. На наступних виборах гетьмана, що позначилися в історії «Чорною радою» — буцімто правом вибору скористалися не лише старшина, а й козацька чернь, після вдалої передвиборчої кампанії володарем гетьманської булави став промосковський кандидат Іван Брюховецький (1663 р.). Художньо-документальну версію цієї перемоги подав Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада». Україна виявилася поділеною на Правобережну і Лівобережну. Анархія Руїни не давала можливості встановити цілковитий контроль над Україною ні російській, ні польській стороні. Об’єднати Україну на деякий час вдалося лише гетьману Петру Дорошенку, який, піднявши на Правобережній Україні повстання проти польської корони, мав підтримку і на Лівобережжі18;34.          Однак послаблена гетьманщина потребувала більших перемог, а ще краще — нового, сильного лідера. Виходячи з переяславських «Статей Богдана Хмельницького», Росія з кожним українським гетьманом підписувала окрему конституційну умову, кожний черговий договір був ослабленням попереднього. На Лівобережжі поступово впроваджувалися нові порядки: українським купцям суворо заборонялося вивозити з України і продавати в Росії горілку й тютюн, оскільки цим завдавалася шкода царській монополії на їх продаж у Росії; заборонявся також продаж хліба на Правобережжі й татарам. Було намічено скласти перелік усіх козаків, міщан і поселян з означенням їхніх земельних володінь. З більшою впевненістю діяв російський цар після підпорядкування Київського митрополита Московському патріархові — Москва отримала контроль над двома головними центрами влади в Україні (1686 р.).         Восени 1676 року гетьманську владу було повністю скасовано на Правобережжі. Після укладення Вічного миру 1686 року між Польщею та Росією, що санкціонував поділ України, пропольських гетьманів вже не було, а утворена Лівобережна гетьманщина перетворилося на домен Росії, яка репресивним шляхом упродовж століття скасувала козацтво. Так, Чорна Рада закріпила територіальний розподіл Гетьманату на Лівобережний та Правобережний – проросійський та прозахідний, а також стала останнім вогником безпосередньої демократії в Україні. Про те, що сюжет "Чорної ради" запозичено з "літопису Самовидця", у 20-30-х роках, коли вперше в Україні з'явилося вісім видань роману, не забували нагадати й літературознавці М.Драй-Хмара, С.Єфремов, Є.Кирилюк, В.Петров, М.Петровський та інші. В епілозі до 'Чорної ради" Пантелеймон Куліш зазначав, що він ставив перед собою мету, "которой до сих пор не смел задать себе ни один малороссиянин, именно — написать на родном языке исторический роман, во всей строгости форм, свойственных этого рода произведениям". Як не погодитись із думкою О.Гончара про те, що у зверненні Пантелеймона Куліша до романної форми виявилась загальна тенденція тогочасного європейського письменства до панорамного зображення життя суспільства в усій його багатогранності, динаміці розвитку, до створення великих епічних художніх полотен. Жанрову і художню структуру 'Чорної ради" Пантелеймон Куліш будує певною мірою за зразком популярних тоді в Україні і в Росії історичних романів творця цього жанру Вальтера Скотта. У Пантелеймона Куліша також за романтичними й реалістичними принципами зображуються конкретні історичні події і діячі, а в зв'язку з ними розвиваються "приватні" історії, пригоди з художньо вигаданими героями. На побудову 'Чорної ради" мав вплив роман Є.Гребінки "Чайковський".  

Литература:1. Бантыш-Каменський Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – Ч. 2. – СПб.- Киев, 1993. – C. 209-337. 2. Вісник Українського медичного ліцею Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця: Матеріали наук. читань з нагоди 180-річчя від дня народження П.Куліша, 25 листоп. 1999 р. Вип. 2 / Ред.: Є.Г. Гончарук. — К., 2000. — 320 с. 3. Гончар О. Роман "Чорна рада" П.Куліша в школі // Слово і час. - 1992. - № 9. - С 3-11. 4. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману. — К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. - 293 с 5. Літературознавчий словник-довідник / Гром'як P., Ковалів Ю., Терешко В. — К: Академія, 1997. — 752 с. 6. Кравченко В.О. ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ - АВТОР ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ // Вісник Запорізького державного університету. -№ 2, 2000. – с.1-3. 7. Куліш П. Чорна рада. Хроніка 1663 року. Оповідання. - Харків: Основа, 1990. - 272 с. 8. Левицкий О. Очерк внутренней истории Украины во второй половине ХVII века. – Вып. 1. – К., 1995. – 125 с. 9. Лівобережна Україна у сфері впливу московської політики за наказного гетьмана Якима Сомка (1660-1663) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – К., 2003. - №1. – С. 119-126. 10. Література та культура Полісся. Вип. 15. Спадщина П.Куліша в сучасних дослідженнях / Ред.: Г.В. Самойленко; Ніжин. держ. пед. ін-т ім. М.Гоголя. — Ніжин: ТОВ "Наука-сервіс", 2001. — 270 с. 11. Маркевич Н. История Малороссии. Период пятый. – Т. 2. – М., 2002. – 673 с. 12. Науковий вісник Ужгородського національного університету / Ред.: І.М. Сенько. — Ужгород, 2004. — 185 с. 13. Пантелеймон Куліш - дослідник української літератури: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 Електронний ресурс / В.М. Владимирова; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. — К., 2002. — 20 с. 14. Промосковська політика гетьмана Івана Брюховецького 1663-1668 рр. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – К., 2003. - №5. – С. 146-154. 15. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея ХVІІ-ХVІІІ ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997. – С. 123, 141. 16. Структурно-семантичні, стилістичні та текстові функції епітета в історичному романі (на матеріалі творів другої половини XIX - першої половини XX ст.): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / В.В. Красавіна; НАН України. Ін-т укр. мови. — К., 2005. — 20 с. 17. Сюдюков І. Український бунт. Чорна Рада 1663 року як зловісний «апофеоз» української історії// День, - №167. 18. Український національно-культурний компонент у мові художньої історичної прози Пантелеймона Куліша: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Н.Ю. Слободянюк; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2001. — 20 с. 19. Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша: монографія / Ж.О. Янковська. — Острог: Вид-во Нац. ун-ту "Остроз. акад.", 2007. — 182 с. 20. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Повне зібр. тв.: У 50-ти т. — Т. 41: Літературно-критичні праці (1890 - 1910). - К: Наукова думка, 1984. - С 194 - 470. 21. "Чорна рада" Пантелеймона Куліша. Українська та російська версії: відмінності й подібності / Д. С'єдіна // Слово і час. — 2004. — N 7. — С. 3-12. 22. Яхно О. Феномен Чорної Ради в українській історії// День, - №197.