Аналіз організаційно-методичної роботи хірургічного відділення стаціонару

Содержание:ВСТУП 3 1. Організація хірургічної допомоги населенню 5 2. Організаційно-методична робота хірургічного відділення 10 3. Аналіз організаційно-методичної роботи хірургічного відділення поліклініки 17 ВИСНОВКИ 23 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26

Вступление:Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на безкоштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога – одна з найбільш масових форм медичної допомоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за­хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливостями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксенопротезування) – з другого. Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконуваних в Україні оперативних втручань з приводу хвороб та травм на різних органах. Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну медичну допомогу, кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допомогу. Хірургічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами.   Первинна невідкладна медична допомога хворим на гострі хірургічні хвороби та з травмами здійснюється в амбулаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікарнях – у селах, а в містах та в прирівнюваних до них населених пунктах – лікарями-хірургами поліклінік, лікарями травмопунктів та бригадами, переважно спеціалізованими, станцій "Швидкої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або останні можуть бути успішно виконані лікарями даних етапів, та хворим з гострими захворюваннями, які не потребують госпіталізації, первинна допомога, що подається на цих етапах, фактично є кваліфікованою і на них завершується. Суть первинної медичної допомоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги в поліклініках міст, у тих випадках, коли хворий потребує такої допомоги, яка за своїм характером перевищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки і виходить за межі його обов’язків, полягає в обстеженні хворого наявними в розпорядженні фельдшера чи лікаря (в тому числі лікаря-хірурга поліклініки) засобами для встановлення вірогідного чи, іноді, точного діагнозу та направлення хворого в хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визначенням транспорту, яким хворий повинен бути направлений. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або машиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направляють. Рідше може бути запрошена авіація – вертоліт чи навіть літак, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабінетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення районних чи міських лікарень, або через станцію "Швидкої допомоги" (шляхом виклику з останньої машини) – при гострих захворюваннях внутрішніх органів, або (рідко) – міським чи власним транспортом у разі легких гострих захворювань та травм.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та відділення, хворим з невеликими поверхневими травмами та нескладними гострими захворюваннями (невеликі рани м’яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний пана­рицій тощо) подається і кваліфікована хірургічна допомога. Загальнохірургічні відділення відкриваються, як правило, на 60 ліжок і більше, спеціалізовані - на 25-40 ліжок. Значна частина міських і обласних лікарень є клінічними, тому що на їхній базі працюють хірургічні клініки медичних інститутів. Хірургічні ліжка є також у спеціальних клініках медичних інститутів, що не входять у міську мережу, у науково-дослідних інститутах, що перебувають у підпорядкуванні міністерств і відомств. У сучасних багатопрофільних лікарнях кількість хірургічних ліжок становить приблизно 25-45% усього ліжкового фонду. Хірургічне відділення складається з палат і операційного блоку, що, отримавши в останні роки автономність, безсумнівно, став одним зі найважчих функціональних елементів клініки. Відділення хірургічного профілю повинні розміщатися в одному корпусі із прийомним спокоєм, операційним блоком, відділенням інтенсивної терапії й реанімації, оскільки вони функціонально залежать друг від друга. Палатні відділення організуються на 60 і більше ліжок. Палата - основне місце перебування хворого в лікувальній установі. У палатах хірургічного відділення на одне ліжко приділяється 7 м2. Більшість палат у секції планується на 4 ліжка, 2 - дві ліжкові палати, 2 - одноліжкові. Оптимальне число ліжок у палаті - 3. Палати повинні добре освітлюватися природним світлом, орієнтація вікон не повинна бути на північ. Співвідношення площі вікон і пола повинна бути 1:6. Передбачається загальне й місцеве електричне освітлення. У кожного ліжка – система виклику палатної сестри. Хірургічні відділення варто забезпечити примусовою вентиляцією, а окремі приміщення приточно-витяжною вентиляцією або кондиційованим повітрям. Приміщення хірургічних відділень підлягають прибиранню вологим способом, з використанням дезінфікуючих засобів, два рази на день: ранком після підйому хворих і ввечері перед сном. Один раз на місяць треба проводити генеральне прибирання, з вологою дезінфекцією матраців і подушок. Щомісяця треба брати проби повітря для бактеріологічного дослідження. Необхідно строго дотримуватися шляхів пересування по призначенню: хірурги - через передопераційну в операційну, а після закінчення операції - у допоміжні приміщення, анестезіолог і сестри-анестезистки - у наркозну (якщо така відособлена) і потім в операційну, після операції - у допоміжні приміщення, операційні сестри - через передопераційну в операційну, а потім у допоміжні приміщення. Не можна допускати обслуговування чистої і гнійної операційних тим самим допоміжним (підсобним) персоналом. У поліклініці забезпечується прийом хворих з хірургічними захворюваннями й лікування тих з них, які не мають потреби в стаціонарному лікуванні. Більшість хворих відвідують відділення повторно для перев’язок і лікувальних процедур. Хірургічне відділення поліклініки повинні розташовуватися, якщо немає ліфта, на першому або другому поверсі. Це полегшує відвідування їх хворими із захворюваннями нижніх кінцівок і доставку носилкових хворих. При одному працюючому хірургу відділення повинне включати: кабінет лікаря, перев’язну, операційну, стерилізаційну й матеріальні кімнати. При великій кількості працюючих хірургів операційна, стерилізаційна, матеріальна можуть бути загальними, але кабінет і перев’язна повинні бути окремо для кожного лікаря. У кабінеті хірурга повинні бути стіл, 2 табуретки, кушетка для обстеження хворих, що краще ставити за ширмою, негатоскоп і т.п. Характер роботи хірургічного кабінету вимагає, щоб весь персонал добре знав свої обов’язки й володів методами своєї роботи.

Литература:1. Алмазов В.А. Качество медицинской помощи и обоснование нового подхода к его оценке в условиях развития системы ОМС // Пациенты и врачи за качество медицинской помощи. - СПб., 1994. - С. 35-62. 2. Гафуров Б.С. Контроль качества медицинской помощи - основа в системе защиты прав пациента // Проблемы управления здравоохранением. - 2004. - № 3. - С. 22-25. 3. Гришин В.В. Регулирование процессов становления страховой медицины. - М.: Наука, 1997. - 352 с. 4. Зіменковський А.Б. Системний підхід до оценки якості медичної допомоги в період реформування охорони здоров’я в Україні // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я. - 2003. - С. 42-45. 5. Качество медицинской помощи / Под. ред. И.С.Мыльниковой. - Б.м., 1996. - 72с. 6. Качество медицинской помощи // Главный врач. - 1998. - № 1. - 71 с. 7. Качество медицинской помощи // Глоссарий. - Россия-США, 2000. - 107 с. 8. Комаров Ю.М., Короткова А.В., Галанова Г.И. Концептуальные подходы к управлению качеством медицинской помощи // Управление качеством медицинской помощи в Российской Федерации: Материалы ежегодн. 4-й Рос. науч.-практ. конф. НПО «Медсоцэкономинформ». - М., 1997. - С. 28-55. 9. Линденбратен А.Л. Оценка качества и эффективности медицинской помощи // Мед. страхование. - Сочи, 1992. - С. 96-108. 10. Матеріали з сайту Міністерства охорони здоров’я України. 11. Пономаренко В.М., Зіменковський А.Б. Стан стандартизації в охороні здоров’я України та шляхи її подальшого розвитку // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я. - 2004. - № 2. - С. 43-47. 12. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Доручення Кабінету Міністрів України від 1 листоп. 2000 р. № 18249/1 до Закону України від 5 жовт. 2000 р. № 32017 Доручення Президента України від 6 берез. 2003 р. № 31-1/25. 13. Програма надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лип. 2002 р. № 955 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 28. - С. 1324. 14. Руководство по управлению качеством. - Россия-США, 2000. - 88 с. 15. Степаненко А. Сучасні принципи стандартизації в медицині // Ліки України. - 2003. - № 4. - С. 57-58. 16. Термінологічний глосарій з питань соціальної медицини і організації охорони здоров’я. - Л., 2003. - С. 95. 17. Уваренко А.Р. Доказова медицина у спектрі наукової медичної інформації та галузевої інноваційної політики: Монографія. - Житомир: Полісся, 2005. - 188 с. 18. Ярош Н. Теоретико-методологічні підходи до формування державних соціальних нормативов надання медичної допомоги // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 246.