Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Менеджмент»Адміністративний менеджмент»

Традиції як феномен суспільства: вплив на управління

Карточка работы:351ф
Цена:
Тема: Традиції як феномен суспільства: вплив на управління
Предмет:Адміністративний менеджмент
Дата выполнения:2007
Специальность (факультет):административный менеджмент
Тип:Дипломна робота
Задание:
ВУЗ:Національний Технічний Університет України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ "КПІ")
Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ТРАДИЦІЙ В ТЕОРЕТИЧНОМУ ДОСВІДІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ 7 1.1. Дослідження традиції у класичній та некласичній соціології 7 1.2. Традиція вітчизняної філософії як методологічне джерело теоретичного усвідомлення проблеми розвитку 19 1.3. Традиції та традиціоналізм в сучасній ідеологічній свідомості 31 РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ТРАДИЦІЙ 41 2.1. Порівняльний аналіз європейських систем управління 41 2.2. Зв'язок традицій з різними стилями управління 51 2.3. Історичні традиції демократії України та сучасна практика 65 РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ ТА ЗВИЧАЇВ НА ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС 80 3.1. Традиції в політичному розвитку України 80 3.2. Українська модель сучасного менеджменту 89 ВИСНОВКИ 111 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 116
Курс:6
Реферат:
Язык:укр
Вступление:Актуальність теми дослідження може бути з достатньою строгістю обґрунтована, якщо спочатку встановити міру актуальності, включивши в неї три ознаки: по-перше, новизна повідомлюваних фактів, покликаних заповнити пробіли в нашій історичній пам'яті, актуалізувати події, які загубилися в лабіринтах історії; по-друге евристичне значення досліджуваного матеріалу з погляду проблем сучасності й пошук їхнього рішення; по-третє, культурно-історичне значення дослідження, те, наскільки воно прямо й безпосередньо звернене до традиції, що пронизує наше власне буття. Звичайно, було б крайнім і тому неприпустимим проявом ригоризму в науці вимагати, щоб кожне дослідження для виправдання своєї нагальної потреби зобов'язано було мати в собі всі перераховані ознаки. Однак ясно, що ступінь актуальності тієї або іншої роботи буде багато в чому залежати від того, які ознаки й у якій якості характеризують її з головної сторони. Щодо теми даного дослідження, присвяченого проявам традиції в комплексі управління й принципів світосприймання представників різних епох розвитку суспільства, варто сказати, що її історична новизна беззастережна, тоді як корисність (евристичність) і культурно-історичне значення проблематичні. Факт, що проблема теоретико-методологічного обґрунтування понять "традиція", "традиція в управлінні", "українська традиція", виявлення взаємозв'язку цих феноменів з духом етносу, з'ясування особливостей як традиції України, так і світу відноситься до малодосліджених сторінок історії філософії й соціальної філософії. Тому кожне позитивне дослідження, що відкриває для нас цю практично невивчену сторінку історіософії, зокрема прояви традиції в період сучасності, без чого реконструйована історіософічна картина вітчизняної філософії виявиться істотно неповною, заслуговує на увагу як досить актуальна. Взагалі проблеми сутності традиції і її досліджень здобувають споконвіку актуальний характер, оскільки пов'язані з такими питаннями, як самопізнання людини, створення науково обґрунтованих економічних, соціальних, духовних основ, необхідних для індивідуальних, реальних або потенційних можливостей, для реалізації цілей, потреб людини. В умовах планетарної екологічної кризи-катастрофи світова громадськість енергійно шукає конструктивні альтернативи небезпечним крайностям необачного науково-технічного прогресу, що породив технократично світоглядну програму з її презирством до різноманітних форм духовності нераціоналістичного плану, наповнюючи категорію "традиції" змістом, що прирікає людини на самоізоляцію й руйнування. Украй необхідним і навіть рятівним ресурсом у цій загальнолюдській проблемі виявляється досвід попередніх поколінь, викристалізуваний у національних формах ментальності. Проблема механізму відродження національної традиції - важливий змістовний аспект філософії й моралі сучасного зваженого неоконсерватизму, що справедливо розглядає як перспективну стратегію виходу людства із глобальної кризової ситуації. Дослідження категорії традиції як феномена суспільства, української традиції має важливе значення для формування й подальшого вдосконалення, з одного боку, сутності й світогляду окремої особистості, а, з іншого боку, індивідуально-людяного суспільства, що містить у собі активізацію творчої ініціативи суб'єкта-особистості, що, у свою чергу, буде сприяти прогресу суспільства у всіх формах життєдіяльності, його боротьбі за самозбереження й самовиживання, за рішення соціальних проблем. Актуальність дослідження названої теми обумовлена як потребами практики, так і завданнями виховання людини як патріота й громадянина незалежної української держави. Духовна сторона життя будь-якого суспільства знаходить втілення не тільки в людях, що становлять його в кожний даний момент, але й у спадщині минулого - традиції, відтвореної в історичним свідомості й сприятливому встановленні ідентичності суспільства, його культурної відмінності від «інших». Основною же функцією традиції можна визнати підтримку «стабільності людських колективів без відношення до їхньої локальної специфіки» 8, с. 14. Із проголошенням незалежності в Україні почався бурхливий процес демократичного державного будівництва, становлення цивільного суспільства, національного відродження, самої ідентифікації народу як політичної партії. Центром всіх цих процесів є людина. І від того, яким ціннісним орієнтирам вона віддасть перевагу, як трансформується її світогляд, у якому співвідношенні національно-культурні домінанти з'єднуються із всесвітніми цивілізаційними пріоритетами, багато в чому буде залежати морально-духовна атмосфера, суспільно-цивільне єдність, внутрішній настрой людини на побудову держави, ріст її авторитету у світі, темпи й спрямованість реформ. Розробленість проблеми. Дослідженню сутності традиції і її ролей у становленні суспільства присвячена значна дослідницька література. Це дає можливість провести відповідну систематизацію теоретичних аспектів даної теми. До проблеми традиції головним чином зверталися філософи Давидов Ю.Н., Гаман О.В., Генон Р., Іваненков С.П., Каїров В.М., Кресіна I.О., Маркарян Е.С., Чистов К.В., Шацький Е. й літературознавці - Аверинцев С.С., Арутюнов С.А., Баллер Е.А., Вебер М., Гайденко П.П., Гордієнко Л.Ю., Дієв В.С., Євлампієв І.І., Захарченко М.В. та ін. Незважаючи на надзвичайно великий обсяг літератури, аналіз традиції, її місця й ролі в управлінні не можна вважати вичерпною. Процес осмислення цієї тематики фактично тільки починається. Об'єктом дослідження є управління. Предметом є світоглядний феномен традиції в управлінні. Метою дослідження є розкриття специфічних рис традиції й альтернативності українського світогляду. Дана мета обумовила постановку таких взаємозалежних завдань: - розглянути роль і значення традицій в теоретичному досвіді Європейської культури; - встановити відмінність між традицією і традиціоналізмом; - показати зв'язок традицій з різними стилями управління; - висвітлити управлінську діяльність через призму традицій; - проаналізувати вплив національних традицій та звичаїв на державотворчий процес. У дослідженні використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів дослідження процесів і явищ у їх взаємозв’язку і розвитку. Серед загальнонаукових методів пізнання необхідно виділити абстрактно-теоретичний, історичний, діалектичний, індукції та дедукції, аналізу й синтезу, що були використанні при визначенні та узагальненні теоретико-методологічних основ традиції, також були використані методи порівняння та узагальнення. Структура роботи складається зі вступу, в якому обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання; трьох розділів, кожен з яких з різних сторін висвітлює феномен традиції. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження та список використаних джерел.
Объём работы:
115
Выводы:Таким чином, провівши ґрунтовне, вичерпне, повне, всебічне дослідження традиції як феномену суспільства, можна зробити наступні висновки і узагальнення із опрацьованого матеріалу: Відповідно до поставлених завдань, ми з’ясували, що Європейській культурі і у суспільстві дуже важливу роль грає традиція - досвід попередніх поколінь і процес його передачі. Ми побачили, що у розумінні традиції існують три основних точки зору: традиція як процес передачі досвіду й інформації з минулого в сьогодення, як переданий комплекс культурних елементів і з аксиологічної точки зору, тобто як цінність. Як надлишок, так і недолік впливу соціальної традиції згубні для волі й творчості особистості. Помірна й розмірна роль традиції в суспільстві, навпаки, створює оптимальні умови для цілісного й гармонічного особистісного розвитку. Ми з’ясували головну відмінність між традицією і традиціоналізмом: в ідеальній формі традиціоналізм може бути визначений як автоматичне, нерефлективне, підсвідоме слідування традиції, визнаної природною, всероуміючою, а тому загальною й універсальною. А традиція переживається, а не усвідомлюється людьми. Процес її народження йде «знизу», стихійно, розтягнутий у часі, у нього залучені великі маси людей. Ми побачили, що традиції пов’язані з управлінням – у кожного народу, в залежності від традицій, які складалися або складаються зараз у суспільстві, складаються свої стилі управління. Ми побачили, що природним способом раціоналізації й систематизації існуючої розмаїтості систем управління є їхнє об'єднання у великі групи за принципом приналежності до тієї або іншої правової системи. Оскільки правове регулювання є основою тієї або іншої системи місцевого управління, виявляється цілком логічним слідувати за порівняльним правом і брати за основу типології загальні джерела правових систем, які проявляються в близьких механізмах і нормах. Тому можливо угруповання правових систем у родини, залишаючи осторонь другорядні розходження. На цьому рівні аналізу основна увага приділяється насамперед місцю органів місцевої влади в системі публічного управління в цілому, їхнім взаєминам з державою й із суспільством. Провівши дослідження, мм з’ясували, що проблема традиції належить до кола проблем людського життєвого світу, соціального порядку і його екзистенціального наповнення. Проблематика традиції, як нами було з’ясовано, звучить у всіх підходах, що заявили про себе з початку вивчення традиції, коли історики повернулися до проблеми культури. Сьогодні специфічна раціональність традиції викликає живий дослідницький інтерес. Ми розглядали поняття традиції в перспективі проблематики самоорганізації людини, розуміючи останню як синергію природи й волі в продукуванні суспільного зв'язку людей. Традиція конфігурує такі елементи суспільної реальності як спадкування, спадкоємність, нагромадження, соціальна регуляція, джерела пізнання, форми пізнавальної активності, символічна діяльність, міжособистісна комунікація. Цей підхід, що затверджує традицію як універсальний феномен суспільної реальності, лежить у руслі вітчизняної філософської традиції, орієнтованої насамперед на осмислення місця людини у світі й міри її відповідальності в історичному праксисі. Нами було узагальнено, що традиції переходять в управлінні з покоління в покоління. Одним з аспектів управління кожної країни є синтез імпортованих ідей і своїх культурних традицій. Вплив традицій кожного народу на управління не обмежувалося межами території, де жив даний народ. Нами було виділено стосовно до західних демократичних держав п'ять макросистем місцевого управління: британську, романську, американську, германську й скандинавську. Проте, на нашу думку, ця типологія не є вичерпною: специфічними рисами володіє організація місцевого управління в країнах Латинської Америки, Східної Європи й тим більше - в азіатських і африканських державах. Узагальнюючи досліджений матеріал, нами було з’ясовано, що у розумінні традиції існують три основних точки зору: традиція як процес передачі досвіду й інформації з минулого в сьогодення, як переданий комплекс культурних елементів і з аксиологічної точки зору, тобто як цінність. Як надлишок, так і недолік впливу соціальної традиції згубні для волі й творчості особистості. Помірна й розмірна роль традиції в суспільстві, навпаки, створює оптимальні умови для цілісного й гармонічного особистісного розвитку. Отже, кожен народ дотримується власних традицій, у житті суспільства таким чином традиція як досвід попередніх поколінь і процес його передачі грає дуже важливу роль. Ми побачили, що українська традиція має свої особливості. Протягом останніх років українська культура перебувала під впливом російської культури. У результаті чого багато культурних процесів в Україні подавались як суто російські явища. Тому зараз актуально для України, (особливо для її сприймання на Заході), усвідомити специфіку української культури у світовому історико-культурному процесі. Таким чином, історично демократичні початки суспільно-політичних процесів в Україні спирались на військово-козацьку демократію, на самоврядування, що базувалось на Магдебурзькому праві, ліберальності церковного устрою в українському середовищі (братства, виборність всіх церковних посад, мандрівні дяки, тощо). Вказані історичні обставини створюють генетичне, архетипове підґрунтя демократичної перспективи розвитку України в контексті глобалізації. Щодо перспектив української традиції та української моделі менеджменту, нами були зроблені висновки, що Україна має історичний шанс створити свою ефективну модель органічного менеджменту. Він базується на тому, що кожна людина має здібності до певної, так званої “властивої праці”. При її виконанні ця здібність реалізується, переходить із потенційного стану в актуальний. Тому проблема некомпетентності, так характерна для українського менеджменту, – це проблема людини не на своєму місці. Завдання органічного менеджменту – допомогти людині знайти таку роботу, яка відповідає її природним здібностям. Велику роль в управлінні сучасною Україною грають політичні еліти. Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати: По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства. По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого. По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями. Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною. Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підґрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло. Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природна і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди. Отже, політичній еліті, як нами було показано у третьому розділі, варто змінитися, щоб слугувати на благо Україні, а не тільки собі. Отже, наше загальне завдання - осмислити й побудувати спадкоємні зв'язки з вітчизняною культурно-історичною й філософською традицією, оскільки традиція, як ми вважаємо, неминуче індивідуалізована. Якщо для деконструкції традиції досить теоретичних засобів, що репрезентують "традицію взагалі", то для збереження й відтворення традиції необхідні теоретичні засоби, що репрезентують конкретну, індивідуальну традицію, вигляд якої визначається на перетині багатьох історичних ліній спадкоємності й наслідування.
Вариант:нет
Литература:1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с. 2. Аверинцев С.С. Христианский аристотелизм как внутренняя форма западной традиции // Русская мысль. – 1991. – № 3910. – 35 с. 3. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – 2.вид., випр. й доп. – К.: Ґенеза, 1996. – 422 с. 4. Аристотель. Сочинения: Т. 4. – М.: Мир, 1989. – 474 с. 5. Арутюнов С.А. Народы и культура: развитие и взаимодействие. – М.: Мир, 1989. – 160 с. 6. Баллер Э.А. Преемственность в развитии культуры. – М.: Наука, 1969. – 294 с. 7. Бернштам Т.А. Молодежь в обрядовой жизни русской общины 19-нач. 20 столетия. – Л.: Нева, 1988. – С. 140-150. 8. Бибихин В. Дело Хайдеггера. – М.: Наука, 2005. – 179 с. 9. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. – М.: Наука, 1983. – 258 с. 10. Вебер М. Современные теории модернизации. – СПб.: Сфера, 1998. – С. 114-116. 11. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем./ Сост., общ. Ред. и послесл. Ю.Н.Давыдова; Предисл. П.П.Гайденко. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с. 12. Венгеров А. Прямое действие Конституции: правовые, социальные, психологические аспекты // Общественные науки и современность. – 2000. – №5. – С. 47-51. 13. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики: Пер с нем./ Общ. Ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с. 14. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: Экономика, 1999. – 346 с. 15. Гаджиев К.С. Политическая наука. – М.: Сорос – международные отношения, 1994. – 284 с. 16. Гайденко П.П. Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология М. Вебера и веберовский ренессанс. – М.: Политиздат, 1991. – 366 с. 17. Гаман О.В. Модернизация и культурная традиция // в кн.: Модернизация и национальная культура. – М.: Ось-89, 1999. – 248 с. 18. Гачев Г. Национальные образы мира. – М.: Советский писатель, 1988. – 446 с. 19. Генон Р. Очерки о традиции и метафизике. – СПб, 2000. – С.56-57. 20. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Либідь, 1999. – С. 161. 21. Гордієнко Л.Ю. Основи теорії державного управління. – Х.: Вид-во ХДЕУ, 2000. – 158 с. 22. Горский В.С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI-XII вв. – К.: Наукова думка, 1998. – 215 с. 23. Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. – 2003. – № 3. – С. 5-6. 24. Громов М.Н. Структура и типология средневековой философии. – М.: ИФРАН, 1997. – 288 с. 25. Давыдов Ю.Н. История теоретической социологии: В 5 т./ Ю.Н.Давыдов, М.С.Ковалева, А.И.Кравченко и др. Отв. ред. Ю.Н. Давыдов. – М.: Наука, 1999. – 198 с. 26. Давыдов Ю.Н. Критика социально-философских концепций Франкфуртской школы. – М.: Наука, 1977. – 319 с. 27. Давыдов Ю.Н. Этика любви и метафизика своеволия (пробл. нравственной философии). 2-е изд. – М.: Мол. Гвардия, 1989. – 318 с. 28. Давыдов Ю.Н. и авт. колл. Очерки по истории теоретической социологии ХХ столетия: От М. Вебера к Ю.Хабермасу, от Г.Зиммеля к постмодернизму. – М.: Наука, 1994. – 379 с. 29. Диев В.С. Управленческие решения: неопределенность, модели, интуиция. – Н.: Лотос, 2001. – 115 с. 30. Диев В.С., Карпович В.Н. Философия менеджмента. – Н.: Лотос, 1998. – 268 с. 31. Евлампиев И.И. Философия в поисках Абсолюта. – СПб.: Алетейя, 2000. – 291 с. 32. Ермичев А.А. О философии: Исследования, полемика, заметки. – СПб.: Изд-во СпбГУ, 1998. – 116 с. 33. Захарченко М.В. Христианство: духовная традиция в истории и культуре. – СПб: СПбГУПМ, 2001. – 356 с. 34. Захарченко М.В. Традиция в истории: опыт типологической интерпретации. – СПб.: СПбГУПМ, 2002. – 192 с. 35. Иваненков С.П. Традиция и будущее // Credo, 1997, №1. – С. 20. 36. Иванова А.А., Пухликов В.К. Пути философского самосознания: РАН, Кафедра философии. – М.: Б.и., 1993. – 174 с. 37. Каиров В.М. Традиции и исторический процесс. – К.: Ґенеза, 1994. – 188 с. 38. Каутский К. Материалистическое понимание истории. Т. 2: Государство и развитие общества. – М.: Высшая школа, 1999. – 286 с. 39. Козлихин И.Ю. Идея правового государства: История и современность. – СПб.: Речь, 1993. – 302 с. 40. Колесов В.В. Древняя Русь: наследие в слове. Мир человека. – СПб.: Филологический факультет СПб государственного университета, 2000. – 236 с. 41. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Академия, 1996. – 348 с. 42. Конституція України. – 2002. – № 45. – 16 ноября. 43. Корельский В.М., Перевалов В.Д. Теория государства и права. – М.: Высшая школа, 1997. – 346 с. 44. Котляревский С.А. Правовое государство и внешняя политика. – М.: Академия, 1993. – 314 с. 45. Кресiна I.О. Українська нацiональна свiдомiсть i сучаснi полiтичнi процеси: (Етнополiтологiчний аналiз). – К.: Логос, 1999. – С. 204-205. 46. Культурология. ХХ век. Словарь. – Спб.: Университетская книга, 2005. – 640 с. 47. Лазарев В.В. Общая теория государства и права. – М.: ИНФРА, 2005. – 341 с. 48. Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.: В 2 т. – К.: Основи, 2004. – 228 с. 49. Лосский В.Н. Предание и предания // в кн. Богословие и Боговидение / Общ.ред. В.Пислякова. – М.: Издательство Свято-Владимирского братства, 2000. – 631 с. 50. Лурье С.В. Историческая этнология: Учеб. пособ. – М. : Аспект-Пресс, 1998. – 454 с. 51. Лурье С.В. Психологическая антропология: История, современное состояние, перспективы: Учеб. пособ. – М.: Академический Проект, 2003. – 478 с. 52. Манхейм К. Консервативная мысль // Манхейм К. Диагноз нашего времени. – М.: Высшая школа, 1994. – С. 593. 53. Маркарян Э.С. Узловые проблемы теории культурной традиции // Советская этнография. – 1981. – №2. – С. 86-89. 54. Маркарян Э.С. Узловые проблемы теории культурной традиции. – М.: Наука, 1999. – С. 80-81. 55. Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений. Т.3. – М.: Высшая школа, 2001. – 452 с. 56. Мильков В.В. Осмысление истории в Древней Руси – СПб.: Алетейя, 2000. – 384 с. 57. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. – Х.: Олді-Плюс, 1998. – 229 с. 58. Монайтас О.Б. Русская философия и византийские традиции. – Е.: Центр проблем детства, 1999. – 137 с. 59. Наумкіна О. А., Цикін В.О. Соціальна філософія: Навч. посіб. – С.: СумДПУ ім.А.С.Макаренка, 2002. – 248 с. 60. Неомарксизм и проблемы социологии культуры: Макс Вебер и кризис западно-европейского разума. Парадоксы "неомарксистского культуроборчества. Пробл. отчуждения: культурфилософский смысл. // Отв. ред. Г.В. Осипов. – М.: Наука, 1980. – С. 39-45. 61. Нечипуренко В.Н. Ритуал (опыт социально-философского анализа). Ростов-на-Дону, 2002. – С.110-111. 62. Онацький Є. Українська емоційність // Українська душа. – К., 1992. – С. 45. 63. Осипова О.А. Американская социология о традициях в странах Востока. – М.: Наука, 1985. – С. 22-23. 64. Панченко А.М. Русская история и культура: Работы разных лет. – СПб.: Юна, 1999. – 520 с. 65. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем // Американская социологическая мысль. – 1996. – С. 173-189. 66. Переводные памятники философской мысли в Древней Руси: Сб. ст. / Отв. ред. Громов М.Н. – М.: ИФРАН, 1992. – 205 с. 67. Полонская И.Н. Традиция: от сакральных оснований к современности. – Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 2006. – 272 с. 68. Сагатовский В.Н. Философия развивающейся гармонии: философские основы мировоззрения. В 3 Ч. Ч.1: Введение: философия и жизнь. – СПб: Издательство С.-Петербургского университета, 1997. – 224 с. 69. Салмин А.М. Демократический процесс и политические традиции // Вестник московской школы политических исследований. – 1998. – №10. – С. 44-45. 70. Советская этнография. – 1981. – № 2. – С. 80. 71. Суханов И.В. Обычаи, традиции и преемственность поколений. – М. 1976. – С. 40-45, 65-66. 72. Сучасна політична філософія: Антологія: Пер. з англ. / Центрально-Європейський ун-т / Янош Кіш (упоряд.). – К.: Основи, 1998. – 424 с. 73. Традиция в истории культуры. – М.: Высшая школа, 1978. – С. 114-116. 74. Федорова М.М. Классическая политическая философия. – М.: Весь мир, 2001. – С.44. 75. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – Пер. с нем. под ред. Д.В.Скляднева. – СПб, Наука, 2000. – 377 с. 76. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления: Пер. с нем. – М.: Республика, 1993. – 447 с. 77. Хоружий С.С. О старом и новом. – СПб.: Алетейя, 2000. – 477 с. 78. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие / З.М. Черниловский (ред.), В.Н. Садиков (сост.). – М.: Фирма Гардарика, 1996. – 512 с. 79. Человек и культурно-историческая традиция. – К.: Знание, 2004. – 250 с. 80. Черный Е.В. Проблемы изучения политической ментальности // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Другої всеукраїнської наукової конференції, 13-14 листопада 1997р. – К., 1997. – С. 11. 81. Чеснов Я.В. Лекции по исторической этнологии: Учебное пособие. – М.: Гардарика, 1998. – 400 с. 82. Чистов К.В. Народные традиции и фольклор: очерки теории. – Л.: ЛГУ, 1985. – С.109. 83. Шацкий Е. Утопия и традиция: Пер. с польск./ Общ. ред. и послесл. В.А.Чаликовой. – М.: Прогресс, 1990. – 456 с. 84. Ярема Я. Філософія Г. С. Сковороди. – Прага, 1934. 85. Ярема Я. Ввід до філософії. – Варшава, 1936. 86. www.telekritika.kiev.ua –Петрова Н. Правові аспекти політичних проблем – від 05.04.2007. 87. Alleau R. De la nature des symboles. Paris, 1958. – 115 с.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (56)