Репресії проти української інтелігенції в 20-30- рр

Содержание:Вступ 3 Розділ 1.Передумови Сталінського терору проти інтелігенції 5 1.1. Історіографія та джерельна база дослідження 5 1.2. Передумови виникнення масових репресій проти української інтелігенції. Інтелігенція до масових репресій 10 Розділ ІІ. Ідеологічні мотивації політичних репресій проти наукової інтелігенції радянської України 26 2.1. Роль інтелігенції в радянській Україні 26 2.2. Ідеологічне підґрунтя репресій проти української інтелігенції. Партія та інтелігенція. 36 Розділ 3. Інтелігенція і сталінський режим. 48 3.1. Розвиток та занепад українізації. Деінтелектуалізація і дегуманізація культури. 48 3.2. Інтелігенція в роки терору. 69 3.3. Наслідки репресій проти української інтелігенції 82 Висновки 87 Список використаної літератури 89

Вступление:Розвиток людського суспільства доводить цілком ясно, що інтелігенції об'єктивно належить величезна роль у всіх без винятку сферах життя суспільства і від її стану, суспільного статусу та функціональних можливостей багато в чому залежить прогрес цього суспільства. До революції на Україні і в Російській імперії інтелігенція відігравала виняткову роль у духовному житті суспільства. Це було зумовлено колосальним розривом між культурно-освітнім рівнем більшості населення і нечисленної інтелігенції. В умовах, коли більшість населення була неписьменною і практично не мала впливу на суспільно-політичне життя, інтелігенція лишалася єдиною соціальною верствою, яка могла бути духовним лідером в будь-якому суспільному русі. Згодом, незважаючи на історичний провал 1920-х років, ця традиція не зникла, може, саме тому, що до останніх часів більшість народу не мала ніякого реального впливу в суспільно-політичному житті.  Дана тема є актуальною і в сьогоденних суспільних процесах. Інтелігенція України має і значну духовну традицію служіння народові, традицію критичного мислення та опозиційності. Саме термін «інтелігенція з'явився в царській Росії як визначення специфічності особливої групи людей, що відігравала вирішальну   роль у формуванні моральної атмосфери  в суспільстві. З огляду на це впадає в око занедбаність наукових досліджень з історії, соціології, історіософії інтелігенції України на самій Україні. Перебуваючи довгі роки в полоні абсолютизованого «класового підходу», радянська наука будувала свої досліди за схемою «робітничий клас-селянство-інтелігенція», де основна увага приділялася «безпосереднім виробникам матеріальних благ», які називалися класами. Інтелігенції в тій схемі відводилося місце «прошарку» між робітничим класом і селянством. Історія інтелігенції — це перш за все історія розвитку народу в її найвищих проявах, оскільки саме вона акумулює в собі його історично-культурний досвід, мораль, соціально психологічні риси, вона — його невідривна складова. З соціологічної точки зору інтелігенція, на мою думку, не є «прошарком». Інтелігенція може бути визначена в цій площині як специфічна соціально-професійна група, що має свої соціальні, соціально-психологічні, соціокультурні, етичні та інші особливості. Це своєрідний соціокультурний феномен, зі своїми законами розвитку і функціонування. Конкретизувати 1920-ті роки складний і трагічний період в історії української інтелігенції. З одного боку, вона в цей час швидко зросла кількісно, з другого різко знизився її культурний та інтелектуальний потенціал. З одного боку відбувався процес інтенсивного творення нової, «робітничо-селянської» інтелігенції, з другого інтенсивно знищувалась спочатку стара, а слідом і частина нової інтелігенції. В ці роки була створена інтелігенція, яка склала інтелектуальну основу сталінського режиму, однак саме серед неї згодом з'явилися сили, які склали інтелектуальну опозицію сталінізмові. Об`єктом дослідження є українська інтелігенція в 20-х роках ХХ ст. Предметом дослідження є репресивна політика сталінського режиму проти української інтелігенції в 1920-х роках. Хронологічні рамки роботи обумовлені предметом дослідження і охоплюють період 20-х – перша половина 30-х років. Метою нашої роботи є дослідити репресії проти української інтелігенції в 1920-х роках. Завдання роботи є: 1. Прослідкувати ідеологічні мотивації політичних репресій проти інтелігенції на Україні. 2. Простежити розвиток та занепад українізації, деінтелектуалізацію і дегуманізацію культури. 3. Розглянути українську інтелігенцію в роки терору.

Выводы:Перше двадцятиріччя радянської влади — з погляду історії — дуже невеликий відтинок часу. Але інтенсивність соціальних процесів тоді була такою, що і за невеликий період у становищі і характері інтелігенції відбулися катастрофічні зміни, на які за нормальних умов розвитку могло знадобитися не одне десятиріччя і навіть століття. На формування цієї інтелігенції, що дісталася у спадок новому суспільству від старого, пішло майже століття, а передумови (духовні, соціально-психологічні, культурно-традиційні і т. д.) взагалі складалися впродовж кількох століть. На формування нової інтелігенції пішло приблизно два десятиріччя. За ці два десятиріччя відбулася майже повна заміна старої інтелігенції, що відійшла у небуття, на нову, котра дістала назви робітничо-селянської і соціалістичної. Інтелігенція як соціально-культурна спільність вперше в історії стала об'єктом цілеспрямованої і жорстко детермінованої ідеологічними принципами соціальної політики держави. Ця політика цілком базувалася на класовому підході, який було зведено у ранг абсолюту. Другим базовим елементом цієї політики стало насильство, яке набирало часом універсального характеру і використовувалося не тільки з деструктивною метою, а також як соціально-конструктивна сила. Застосування насильства відбувалося спочатку стосовно старої інтелігенції, а згодом і новоствореної, що не могло не позначитися на її соціально-психологічному ладі. Політика українізації, як і загальна політика коренізації, здійснювана в республіці в 20-ті — на початку 30-х років, хоча й не була позбавлена недоліків, у цілому сприяла наближенню органів Радянської влади до трудящих усіх національностей республіки, активізації їхньої участі в економічному й культурному будівництві, зміцненню союзу робітничого класу і селянства, дружби народів СРСР. Вона відіграла позитивну роль у підвищенні національної самосвідомості українського народу, розвитку його культури і мови. Однак з початку 30-х років українізація почала згортатися, а згодом і взагалі була зведена нанівець. Згортання українізації, масові репресії серед української інтелігенції в 30-ті роки посилили асиміляційні тенденції та національний нігілізм, на багато років загальмували процес національно-культурного відродження, звузили його і деформували. Масовий терор 30-х років, винищивши чи не все найталановитіше, найцікавіше, скільки-небудь помітне в інтелігенції, все не сумісне в ній з тоталітарщиною, завдав величезної шкоди країні й зокрема Україні. Сталінізм винен у зникненні колосального культурного та інтелектуального генофонду українського народу, в розриві спадкоємності, зв'язку поколінь і часів. Інтелігенція нового покоління, народженого українізацією і культурним ренесансом 20-х років, тільки-но розпочала створювати пласт оригінальної й дуже змістовної духовної культури, як його почали систематично знищувати. Сталінізм фізично вбивав, морально нівечив, отупляв «мозок нації». Наслідки цього величезного злочину не зжиті й досі. Зі старою інтелігенцією пішли у небуття етичні й морально-політичні традиції,  брак  яких ми  всі так гостро відчуваємо нині. Терор позбавив інтелігенцію (на щастя, не зовсім і не всю) таких споконвічно притаманних їй якостей, як свобода думки й незалежність, почуття гідності, на десятиріччя вкарбував у її свідомість страх, скував ініціативу. Інтелігенція деінтелектуалізувалася й дегуманізувалася. Нерідким явищем у її середовищі стали доноси, кар'єризм, користолюбство, соціальна апатія, політична й духовна розпуста. Це й зрозуміло, адже разом із знеціненням людського життя знецінювалися й порядність, гуманність. Все це призводило до втрати інтелігенцією рис, завдяки яким вона виділялася з уніфікованого прошарку «працівників розумової праці».

Литература:1. Dunham Vera S. In Stalins Time: middle – class values in Soviet Fiction, 1976. 2. Kendall E. Bailes Techonology and society under Lenin and Stalin: Origins of the Soviet Technical intelligentsia, 1917-1941. – Princeton, New Jersey, 1978. 3. Krawchenko B. Social change and national consciousness in twentieth century Ukraine. – London, 1987. 4. Mace J. Communist and The dilemmas of national Liberation: National Communism in Soviet Ukraine. 1918-1933. – Cambridge, Massachusets. 5. Авторханов А. Технология власти. – Франкфурт-на-Майне. – 1986. 6. Безотосний М. Україна в добу сталінщини. – К., 2002. 7. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. – К., 1994. 8. Білокінь С.І. На полицях спецфондів у ізні роки // Слово і час. – 1990. - № 1. 9. Від редакції // Знаття. - 1923. - № 1. - С. 1-2. 10. Від редакції // Наука и техника. - 1924. - № 4. - С. 1-2. 11. Від редакції // Науково-технічний вісник.- 1926. - № 1. - С. 1-2. 12. Вінер Л. Зміцнити провід київською оперою // Вісті. – 1937. – 23 жовтня. 13. Грушевський М. С. Про українську мову і українську школу. - К., 1991. - С. 27. 14. Даниленко В., Касьянов В., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. – К., 1991. 15. Даниленко В.М. Рабочий класс и культурная революция на Украине. – К., 1986. 16. Дело Киевского областного центра действий. - X., 1922. - С. VII-ІХ. 17. Дело членов Центрального комитета Украинской партии социалистов-революционеров Голубовича, Петренко, Лызанивского, Часныка, Ярослава и др. – К., 1921 18. Деренчук Л. П. Місцеві наукові товариства при ВУАН // Вісник АН УРСР. - 1997. - № 8. - С. 65. 19. Директивы пленума ЦК КП(б)У по национальному вопросу // Изв. ЦК КП(б)У. – 1922. - № 12. 20. Жертви репресій. – К., 1993. 21. Закон о религиозных объединениях РСФСР. – М., 1930. 22. Известия ЦК КП(б)У. – 1922. - № 7-8.  23. Касьянов Г. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). – К., 1991. 24. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х – 30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992. 25. Книга и книжное дело в Украинской ССР. - К.: Наук. думка, 1985. - С. 49. 26. Конквест Р. Большой террор. – Рига, 1991. 27. Коновалов М.А. Вирішальна сила соціалістичної реконструкції. – К., 1973. 28. Косіор С. Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні // Червоний шлях. – 1933. - № 8-9. – С. 230-233. 29. Кульчицький С.В. УРСР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). – К., 1995; 30. Курносов Ю.О., Бондар Л.Г. У навчанні та праці. – К., 1964. 31. Лавриненко Ю. Розстріляне відродження. – Париж, 1959. 32. Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т. 39. 33. На фронті культури. – К., 1935. 34. Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917-1921. - Одеса: Праці одеської ЦНБ, 1929, - Т. 3. - С. 21-211. 35. Онопрієнко В. І. Репресована наука України. - К.: Знання, 1990. - С. 25-26. 36. От редакции // Наука на Украине. - 1922.- № 1. - С. 2.; Научно-технический журнал. - 1922. -С. 1-2. 37. Петров В. Діячі української культури (1920-1940 рр.) – жертви більшовицького терору. – К., 1992. 38. Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках. – Мюнхен, 1946. 39. Полонсъка-Василенко Н. Д. Українська Академія наук. Нарис історії. - К.: Наук. думка, 1993. - С. 74. 40.   Полонська-Василенко Н.Д. Історична наука на Україні за Совєцької доби та доля істориків // Збірник на пошану українських вчених, знищених більшовицькою Москвою. – Париж – Чікаго. – 1962.; її ж: Українська Академія наук. Нарис історії. – К., 1993. 41. Постанова Раднаркому УСРР "Статут Всеукраїнської Академії наук" 14 червня 1921 р. // Історія Академії наук України 1918-1923: Документи і матеріали. - К.: Наук. думка, 1993.- С. 280-282. 42. Пролетарська освіта. - 1922. - № 1. - С. 29-36. 43.  Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина і доля західноукраїнської інтелігенції. – К., 1994. 44. Ряппо Я., Семковский С. Положение о научно-исследовательских кафедрах УССР // Наука на Украине - 1922. - № 1. - С. 112- 118. 45. Сеть научно-исследовательских институтов промышленности ВСНХ СССР // Социалистическая реконструкция и наука. - 1937. -№ 2-3. - С 282-288. 46. Сокіл В. Здалека до близького. – Едмонтон. – 1987. 47.  Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993. 48. Табачник Д., Розстальний В Сталінський терор: Україна на прикінці 30-х років // Київ.-1989.-№2 49. Ткачова Л.І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму. – К., 1975. 50. Федюшкин С.А. Борьба с буржуазной идеологией в условиях перехода к нэпу. – М., 1977. 51. Хроніка. Історичні установи УАН. Археографічна комісія // Україна. Кн. 6. - 1927. - Bun. 25. - С. 191-194. 52. Цапир Я., Прудницька М. Про одне кубло націонілістів // Вісті. – 1933. – 15 грудня. 53. ЦДІА України у Львові. - Ф. 399. - On. 1 - Спр. 890. - Арк. 1-77. 54. Шаповал Ю. У ті трагічні роки: сталінізм на Україні. – К., 1990. 55. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993. 56. Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні (1921-1925 рр.). – К., 1963. 57. Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття. – К., 2000.