Загальні тенденції розвитку пострадянських нових незалежних держав

Содержание:Вступ 3 1. Загальна характеристика країн СНД 5 2. Основні етапи розвитку країн СНД як незалежних держав 7 3. Сучасна модель розвитку СНД 10 Висновки 16 Список використаної літератури 18

Вступление:Біловезька угода у грудні 1991 р. покінчила з Радянським Союзом і на його уламках поклала початок новому міждержавному утворенню – Союзові незалежних держав (СНД). На території колишнього СРСР склалася нова політична й економічна ситуація – колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях внутрішнього розвитку та взаємин із світовим співтовариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці – раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а зараз кожна із суверенних країн вирішує складне питання – утвердження у системі світогосподарських зв'язків, виборення власного місця у МПП. Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав і СНД у цілому є складне переплетення процесів взаємодії та розмежування як наслідок формування національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економічної взаємозалежності. Розрив багатьох міжреспубліканських зв'язків є однією з основних причин швидкого наростання кризових явищ в економіці нових незалежних держав. Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох із цих країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР схиляються до поступового входження до Європейського Союзу, але й досі залишається невирішеним широке коло проблем. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональних угруповань – Україна, Молдова, Грузія, Росія, Азербайджан, Вірменія від 1992 р. почали співробітничати з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією у межах Чорноморського економічного співробітництва. Естонія, Латвія та Литва активно включилися до співробітництва з країнами Північного Союзу. Національна економіка кожної з нових суверенних держав, природно, має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку і включення у загальносвітові й регіональні господарські процеси. Проте для всіх цих країн на сучасному етапі характерні й спільні риси перебігу економічних процесів, які відрізняють цей регіон світу від інших. До таких загальних особливостей належать насамперед кризові явища, одночасно спричинені двома процесами – переходом до суверенної економічної системи та формуванням її на ринкових засадах.

Выводы:Отже, сучасному розвиткові країн СНД притаманні як спільні, так і відмінні риси функціонування їх господарств, які можна звести до наступних блоків: 1. СНД є організацією держав колишнього СРСР (без країн Балтії) основною метою створення якого було збереження стабільності економічних зв’язків на пострадянському просторі. Проте уникнути руйнівного падіння виробництва, яке послідувало після розпаду Радянського Союзу традиційними для цих держав методами не вдалося. Заходи урядів щодо обмеження імпорту, енергетичного диктату, товарних війн та ультиматумів, які чітко характеризують період 1991–1995 рр., внесли значні суперечки між учасниками СНД, проте у жодному випадку не відродили нормальні пропорції еквівалентного обміну. 2. При переході до ринку країни СНД використовували різні моделі трансформації своєї економіки від "шокової терапії" та градуалізму (за угорським та польським варіантом) в європейських державах Співдружності до азійсько–арабського (з гарантованими соціальними перевагами у вигляді безкоштовного споживання електроенергії та газу) в Туркменії, проте успішність проведених реформ була багато в чому химерною через застосування діаметрально протилежних заходів і інструментів ринкових перетворень, непослідовності дій урядів, захопленням ідеями монетаризму тощо. 3. Інституціалізм СНД в своїй основі базується на європейській системі наднаціонального регулювання, проте рішення різних його органів на відміну від ЄС мають здебільшого рекомендаційний характер, а позиції урядів держав–учасниць визнаються вирішальними при підтримці тих чи інших проектів. В таких умовах через відсутність системи запобіжних заходів та штрафних санкцій, що застосовуються проти тих, хто не виконує спільні рішення, СНД може залишитись лише консультативною організацією. 4. За останні п’ятнадцять років суттєво змінився характер зовнішньоекономічних відносин між державами СНД, які сміливо, хоча і далеко не завжди вдало (можна назвати численні антидемпінгові розслідування проти них в країнах Заходу) виходили на зовнішні ринки. Натомість питома вага взаємних поставок в державах Співдружності суттєво скорочувалася з 72,1% у 1990 р. до 40% у 2002 р. Разом з тим, потенційна ємкість ринків СНД вже зараз оцінюється у 1,6 трил. дол., що робить країни цієї групи інвестиційно привабливими для багатьох ТНК, а відтак за прогнозами аналітиків інтерес потенційних інвесторів до цього мегарегіону найближчим часом буде зростати. 5. Системні проблеми вступу «промисловорозвинутої четвірки» (Білорусь, Росія, Казахстан, Україна) до ГАТТ/СОТ через ймовірність значної деформації галузевих структур виробництва та досягнутої сталості ринку підштовхує їх до посилення інтеграційних зв’язків та взаємного відстоювання спільних позицій під час переговорів. Певною мірою розв’язати цю задачу може створення доволі суперечливого економічного об’єднання ЄЕПу, з домінуючою позицією у ньому Росії. Разом з тим, важливим для країн – енергореципієнтів – Білорусі та України залишатиметься проблема диверсифікації джерел енергопостачання, залучення енергозберігаючих технологій у своє виробництво та розвиток на прагматичній основі спільних з іншими учасниками СНД проектів у високотехнологічних галузях. 6. Запропонована Європейською Комісією ідея створення Спільного Європейського Економічного простору "Ширша Європа – сусідство" (березень 2003 р.) не може вважатися антагоністичною до ЄЕПу, проте в разі поглиблення подальшої інтеграції в його межах шляхом створення спільного Митного Союзу заблокує можливі переговори про вступ з потенційними учасниками коінтеграції до Євросоюзу (Україна, Білорусь, Молдова).

Литература:1. Гвозденко Д. Состояние и перспективы интеграции стран СНГ // Экономист. – 2004. – № 4. – с. 58-65. 2. Зиядуллаев Н. СНГ: выбор стратегии развития // Экономист. – 2004. – № 11. – с. 77-85. 3. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991–2003) / Відп. ред. С.В.Віднянський. – К.: Ґенеза, 2004. – 616 с. 4. Історія сучасного світу: соціально–політична історія ХV–ХХ ст.: Навч. посібник / Ю.А.Горбань, Б.І.Білик, Л.В.Дячук та ін.; За ред. Ю.А.Горбаня. – 2–ге вид., доп. і перероб. – К.: Вікар, 2003. – 435 с. 5. Комаров В. СНГ: Трансазийский коридор развития // Экономист. – 2005. – № 1. – с. 52-56. 6. Трейвиш А.И. Экономические сдвиги и связи в постсоветском пространстве: проблемы дезинтеграции и реинтеграции // Известия РАН. Сер. геогр. – 2000. – № 3. – с. 9-22. 7. Чужиков В. І. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 308 с. 8. Чужиков В. Спільний європейський економічний простір: реалії та перспективи постсоціалістичних країн // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2004. – № 3. – с. 13-18. 9. Чужиков В. Сучасні моделі розвитку інтеграційних процесів // Міжнародні інтеграційні процеси сучасності: Монографія / А.С.Філіпенко (кер. авт. кол.) – К.: Знання України, 2004. – 297 с.