Учнівські олімпіади та їх роль в активізації знань

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ І Теоретико-методологічні засади активізації знань учнів при проведення учнівських олімпіад 9 1.1.Психолого-вікові особливості розвитку школярів 9 1.2. Процес активізації навчально-пізнавальної діяльності 14 учнів як методична категорія 14 РОЗДІЛ ІІ Методичні умови проведення учнівських олімпіад як засобу активізації знань 21 2.1. Організація навчально-виховного процесу з використанням олімпіад 21 2.2. Вихідні положення констатуючого експерименту 28 2.3. Дослідно-експериментальна перевірка ефективності навчально-педагогічних умов проведення учнівської олімпіади 32 з метою активізації знань 32 Таблиця 4 33 ВИСНОВОК 35 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 42

Вступление:У процесі становлення національної системи освіти на засадах гуманістичної філософії освіти перед загальноосвітніми закладами України стоять стратегічні, нетрадиційні, відповідальні та перспективні завдання, одним з яких є створення певних умов для розвитку пізнавального потенціалу учня. Школа має формувати особистість громадянина Української держави, забезпечувати наше суспільство всебічно підготовленими підлітками, які мають глибокі загальнонаукові та професійні знання, стійкі навички та вміння, збагачені загальнолюдськими, професійними цінностями, духовно готові до самоактуалізації в умовах професійної діяльності та повсякденного життя як суб’єкти пізнання і діяльності. Аналіз психологічної та педагогічної літератури переконує, що традиційна інформаційно-догматична форма навчання не забезпечує формування і розвиток у школярів умінь і навичок самостійної пізнавальної активності, не розвиває творчу навчально-пізнавальну діяльність. Суперечності між вимогами, що ставляться до сучасного студента і рівнем готовності учнів до майбутньої діяльності, між потребою саморозвитку, самоактуалізації і можливостями освіти вимагають нових взаємовідносин між суб’єктами навчального процесу, певних психологічних умов активізації цього процесу. Розвиток активності особистості у навчальному процесі розглядають багато психологів і педагогів (Ю.К.Бабанський, М.О.Данилов, І.А.Зязюн, О.В.Киричук, І.Я.Лернер, О.М.Матюшкін, М.І.Махмутов, М.М.Скаткін, Н.Ф.Тализіна , Г.І.Щукіна та ін. Особливості пізнавальної активності учнів, активізації знань досліджувались у працях Б. Ц. Бадмаєва, В. П. Беспалька, Ю.З.Гільбуха, О.В.Киричука, А.Ф.Єсаулова та ін. Вивчались питання розвитку творчих задатків у навчально-пізнавальній діяльності учнів (В.І.Андрєєв, М.І.Воловникова, Н.С.Литвиненко, Р.А.Низамов, А.І.Остапенко, Ю.С.Савченко, К.Х.Сапієва, О.Е.Широких, тощо); взаємозв’язку пізнавальної діяльності та її активізації в процесі вивчення окремих дисциплін (Х.Ш.Бахтіярова, С.А.Кашин і В.В.Кудіна, Н.І.Дідусь, К.Х.Сапієва, О.Н.Саричєва, М.В.Сухомлинова, Л.Єнєбиш, тощо); окремих аспектів пізнавальної активності (Р.В.Олійник ). Активізація значнь школярів розглядається різними авторами залежно від мети дослідження як: пізнавальна діяльність (Ю.К.Бабанський, П.Г.Морозова, Г.І.Щукіна); активність як “психічна енергія” (З.Фрейд); психічна активність у контексті розумової обдарованості (Ч.Спірмен) або у контексті пристосування до зовнішніх умов (О.Ф.Лазурський); прийняття і виконання завдань (Л.С.Славіна, Н.А.Менчинська); становлення пізнавального інтересу (П.Г.Морозова); інтелектуальна активність (В.Д.Небиліцин, Б.М.Теплов, І.А.Зязюн, Д.Б.Богоявлінська); Останнім часом проблема активізації знань учнів вивчається в контексті підготовки спеціалістів у системі безперервної освіти (Г.О.Балл, І.А.Зязюн, М.В.Кухарєв, Н.Г.Ничкало та ін.), психологічних проблем становлення особистості (К.А.Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, І.Д.Бех, О.В.Киричук, В.О.Моляко, В.В.Рибалка, Г.К.Селевко, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, В.А.Татенко та ін.). Підвищення якості освіти шляхом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання, повинно здійснюватись при вивченні різних дисциплін з використанням учнівських олімпіад як засобу активізації знань учня. Аналіз наукових джерел, що стосуються активізації знань учнів, дає можливість говорити про слабку психологічну обґрунтованість теорії і практики цієї діяльності. Досліджувався психофізіологічний аспект пізнавальної активності в структурі загальної активності людини (Б.М.Теплов, В.Д.Небиліцин), формування пізнавальної активності студентів в процесі вивчення математики та російської мови як іноземної (Х.Ш.Бахтіярова, С.О.Кашин, В.В.Кудіна), педагогічних дисциплін (Сапієва К. Х.). Проте питання активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом використання олімпіад не знайшли свого висвітлення в психолого-педагогічній літературі, тоді як їх використання має свою специфіку. Однак, аналіз науково-педагогічної літератури та досвіду практичної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів переконує в тому, що проблема активізації знань учнів повністю не вивчена і потребує значної уваги. Незважаючи на розробку окремих аспектів учнівських олімпіад, існуючі дослідження не забезпечують цілісного вирішення цієї важливої проблеми. Вчителі недостатньо враховують методологічні аспекти її розв’язання, не завжди послідовно реалізують теоретичні розробки на практиці, не приділяють належної уваги створенню, підготовці й проведенню олімпіад. Таким чином, вивчення наукових джерел та досвіду освітньої діяльності навчальних закладів дозволило зробити висновок, що проблема активізації знань учнів шляхом проведення олімпіад потребує поглибленого дослідження, систематизації та теоретичного узагальнення. Неоднозначність підходів до розв’язання даної проблеми, її соціальна значущість й недостатня розробленість у психолого-педагогічній літературі обумовили вибір теми дослідження “Учнівські олімпіади та їх роль в активізації знань”. Об’єктом дослідження є творча навчально-пізнавальна активність учнів. Предметом дослідження є психологічні умови активізації знань учнів шляхом проведення учнівських олімпіад. Метою роботи є виявлення та обґрунтування психолого-педагогічних умов проведення учнівських олімпіад як засобу активізації знань. Гіпотеза дослідження — проведення учнівських олімпіад з обґрунтованими мотиваційним, змістовим і процесуальним компонентами в навчальному процесі сприятиме активізації знань учнів за таких умов: — професійно зорієнтованого змісту учнівських олімпіад; — диференційованого використання учнівських олімпіад з урахуванням рівня підготовленості учнів; — поглиблення професійно-педагогічної мотивації навчальної діяльності учнів; — забезпечення формування й розвитку ініціативності, самостійності та творчості учнів; — налагодження професійно-педагогічної взаємодії та формування суб’єкт-суб’єктних відносин учасників олімпіад на рівні співробітництва. Відповідно до мети дослідження та висунутої гіпотези визначено такі основні завдання дослідження: — теоретично обґрунтувати проблеми активізації знань в філософській, психологічній і педагогічній літературі; — здійснити аналіз стану досліджуваної проблеми в науково-педагогічній літературі та практиці загальноосвітніх навчальних закладів; — уточнити зміст і сутність понять: „учнівські олімпіади”, „активізація знань”; — обґрунтувати організаційні умови, розробити технологію підготовки і проведення учнівських олімпіад. Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять: системний підхід у дослідженні особистості (В.Г.Афанасьєв, Б.П.Бітінас, І.В.Блауберг, Т.А.Ільїна, Є.С.Маркарян, О.В.Скрипченко, Е.Г.Юдин та ін.); фундаментальні філософські, психологічні, педагогічні ідеї про розвиток особистості в діяльності (К.А.Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко); наукові висновки про обумовленість самоактуалізації особистості широтою і змістом її діяльності (О.Г.Асмолов, О.М.Леонтьєв, А.Маслоу, К.Роджерс), про особистість як активного суб’єкта діяльності та розвитку (К.О.Абульханова-Славська, Л.П.Арістова, А.М.Бойко, М.С.Каган, О.В.Киричук, В.Г.Кремень, В.О.Татенко та ін.); про необхідність цілісного підходу до всебічного і гармонійного розвитку особистості (В. О.Сухомлинський, І. А. Зязюн, О. В. Киричук). Методи дослідження. Специфіка предмета дослідження сприяла застосуванню широкого спектра методів, зокрема: — теоретичних – аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури, навчальних програм дисциплін „Педагогіка” та „Педагогічна майстерність” з метою визначення місця і рівня використання навчально-педагогічних ігор у активізації пізнавальної діяльності учнів та узагальнення результатів теоретичних розробок з теми дослідження; — емпіричних – педагогічне спостереження, анкетування, тестування, вивчення й узагальнення передового досвіду викладачів ВНЗ з метою встановлення рівнів навчально-пізнавальної активності учнів; — експериментальних – педагогічний (констатувальний, формувальний) експеримент з метою виявлення реального стану та підвищення рівнів активності знань учнів у процесі використання олімпіад; — прогностичних – екстраполяція (поширення досвіду) на основі врахування результатів педагогічного (формувального) експерименту. Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні психологічної і педагогічної наук положеннями про мету, принципи, зміст, методи, форми, психологічні умови активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів як суб’єктів пізнання і діяльності у процесі вивчення психологічних дисциплін, які акумулюють провідні вітчизняні й зарубіжні традиції, історичний досвід і ефективні підходи до активізації навчально-пізнавальної активності учнів; поглибленні знань про активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів в сучасних умовах. Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що: 1. Вперше у вітчизняній психологічній науці визначені критерії (пізнавальна самостійність, пізнавальна ініціативність, повнота знань, умінь і навичок), рівні сформованості пізнавальної активності учнів у процесі проведення олімпіад. 2. Визначено і обґрунтовано психологічні умови активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів: — формування суб’єкт-суб’єктних взаємин у навчально-виховному процесі школи шляхом організації та постійного підтримання суб’єктної міжособистісної навчальної взаємодії між учителем та учнем, між учнем і учнем; — суттєве вдосконалення змістовного (гуманітаризація) і методичного (гуманізація та демократизація) компонентів навчального процесу; — формування змістовної мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів; — подальшого розвитку набула методика активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом застосування особистісно-орієнтованих технологій навчання. Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблена і апробована методика визначення, виміру та оцінки рівнів сформованості знань учнів, методика активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі проведення олімпіад. Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури

Выводы:У ході дослідження було проаналізовано досвід сучасної школи щодо активізації знань учнів; визначено педагогічні та методичні особливості розвитку пізнавальних інтересів старшокласників; висвітлено хід та результати експериментальної роботи з методики активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів; запропоновано модель та методику активізації знань учнів 10 та 11 класів та експериментально апробовано їх на практиці; проаналізовано результати дослідження. Дані вікової психології, педагогіки, аналіз існуючих програм з філології, досвід роботи педагогів в сучасних умовах реформування шкільної освіти, аналіз публікацій в фахових журналах дають можливість нам встановити, що: знання, отримані учнями старших класів, повинні підсумовуватись, поповнюватись і, до певної міри, узагальнюватись на учнівських олімпіадах; у 10- му класі в учнів вже сформовані найважливіші навички та вміння, а також закладені певні ціннісні орієнтації; вони можуть сприймати інформацію саме на початковому рівні основ наук; найкраще учнем сприймається й усвідомлюється той матеріал, що домінує в його оточенні. Тобто, школяр може зрозуміти і запам'ятати в першу чергу ту інформацію, яка пов'язана з колом його захоплень, майбутньою професією тощо. Це дає нам підставу стверджувати, що, для активізації знань варто використовувати учнівські олімпіади зі створенням звичних для цієї вікової категорії ситуацій. Така методика повинна покласти початок цілісному процесу формування свідомості, розвитку пізнавального інтересу, активізації вже набутих знань з певного предмета. Як показало наше дослідження, сьогодні, в цілому, в практиці викладання філологічних дисциплін накопичено достатній досвід інноваційних систем, технологій та моделей, які спрямовані на реалізацію в навчально-виховному процесі особистісно-орієнтованого навчання, розвитку задатків, нахилів, обдарувань учнів, творчості, сприяють розвитку пізнавальних інтересів школярів, але мають і певні недоліки, котрі змушують вчителів творчо підходити до їх використання, враховуючи особливості класу, навчального матеріалу та ін. Однак, виявлено відсутність чіткої, науково обґрунтованої, експериментально підтвердженої методики організації учнівських олімпіад з метою активізації знань учнів. Крім того, було виявлено, що джерелами стимуляції розвитку пізнавальних інтересів є зміст навчально - педагогічного процесу, відносини педагога з учнями та характер і рівень пізнавальної діяльності, а шляхами стимуляції пізнавального інтересу відповідно є: доступність, врахування вікових особливостей, реалізація принципу новизни навчального матеріалу, відкриття нового в відомому, обґрунтування практичного значення знань, використання елементів гри, творчих завдань; забезпечення і дотримання доброзичливих відносин, прояв педагогічного оптимізму, забезпечення підтримки починань педагога учнями, організація змагань на кращі творчі роботи; різноманітність самостійної роботи школярів, проблемний виклад знань, організація дослідницької роботи, вирішення творчих завдань, посилення практичної роботи. Використання всіх джерел та шляхів активізації знань учнів та розвитку пізнавальних інтересів учнів одночасно неможливо. Тому, готуючись до олімпіади, педагог повинен враховувати: а) вікові та психологічні особливості учнів; б) рівень навчальних досягнень та рівень пізнавальних умінь і навичок учнів; в) мету та завдання уроку, зміст матеріалу. У курсовій роботі наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні головних шляхів активізації знань учнів шляхом організації учнівських олімпіад. Результати дослідження підтверджують гіпотезу і дають змогу зробити висновки, які мають теоретичне і практичне значення. 1. Аналіз філософської, педагогічної і психологічної літератури та досвіду вищих педагогічних навчальних закладів, учителів загальноосвітніх шкіл, гімназій та ліцеїв підтверджує, що активізація знань та навчально-пізнавальної активності учнів виступає необхідним складником професійно-педагогічної діяльності вчителя, а також є обов’язковою частиною культурної полісфери випускника вищої школи будь-якого профілю, державного службовця, керівника установи, громадського діяча. Обов’язковими компонентами професійної культури майбутнього вчителя є науково-педагогічна ерудиція, педагогічна майстерність, педагогічна техніка, педагогічний такт, культура мовлення і педагогічного спілкування, педагогічна етика та ін., якими майбутній учитель має оволодіти за час навчання в педагогічному університеті, зокрема систематичної участі в олімпіадах. Проблема активізації знань учнів не є новою і широко розглянута у філософській, психолого-педагогічній і методичній літературі, де визначено суть інтересу, природу активності учнів, структуру, шляхи формування та етапи розвитку пізнавального інтересу, залежність від вікових особливостей; встановлено, що пізнавальний інтерес як мотив навчання та стійка риса особистості є яскравим показником розумового розвитку особистості; досліджено взаємозв'язок інтересів і навчальних умінь і навичок; встановлено, що пізнавальний інтерес учнів як особистісне утворення є достатньо точним показником ефекту введення в процес навчання всіх компонентів (категорій, понять, підходів) дидактики як певної системи, що скеровує практику навчального процесу; обґрунтовано, що за допомогою пізнавального інтересу чіткіше виявляється внутрішня його сторона (методи навчання, урок, інші форми організації навчальної діяльності), ефект взаємозумовлених діяльностей педагога та учня, ефект освітньої, розвиваючої та виховної функції навчання; досліджено, що пізнавальний інтерес як особистісне утворення є тією зв'язковою ланкою між навчанням і вихованням учнів, котре входить і в спрямованість особистості, і в міжособистісні відносини, і в формування поглядів і переконань учнів. У працях методистів розкрито закономірності засвоєння філологічних понять учнями, шляхи формування прийомів розумової діяльності школярів та їх самостійного мислення на основі поетапного засвоєння схем наукового аналізу явищ, методику організації олімпіади як одного із засобів навчання, розроблено психологічні основи засвоєння мови та літератури учнями, особливості організації самостійного навчання, інтерактивних методів навчання та ігор, оптимальне поєднання групової й індивідуальної роботи учнів за умови врахування їх пізнавальних можливостей та ін. 2. Пізнавальна активність є невід’ємною складовою загальнолюдської діяльності, в якій із найбільшою повнотою відображені духовні й матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості та здійснення навчально-виховного процесу. У дослідженні розкрито педагогічні умови, в яких найбільш ефективно відбувається процес активізації знань та формування пізнавальної активності: професійно зорієнтований зміст учнівських олімпіад; диференційоване використання олімпіад з урахуванням рівня підготовленості учнів; поглиблення професійно-педагогічної мотивації навчальної діяльності учнів; забезпечення формування й розвитку ініціативності, самостійності та творчості школярів; налагодження професійно-педагогічної взаємодії та формування суб’єкт-суб’єктних відносин учасників олімпіад на рівні співробітництва. 3. Учнівські олімпіади в системі загальної середньої освіти повинні відігравати важливу роль на всіх етапах підготовки школярів. Вони активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів, формують уміння й навички, підвищують рівень навчальної мотивації, викликають інтерес до навчання і дослідницької діяльності. Участь в олімпіаді породжує потребу в профільних знаннях та їх практичному застосуванні, забезпечується навчальна активність учнів. 4. Показником готовності старшокласника для вступу до вузу є сформованість у нього пізнавальної активності як складної системної властивості суб’єкта, що інтегрує такі якісні характеристики пізнавальної діяльності як пізнавальну самостійність та ініціативність, повноту та стійкість знань, вмінь і навичок в сфері цієї діяльності. У структурному плані пізнавальна активність складається з таких структурних елементів: мотиваційного; інтелектуального; емоційно-вольового; процесуального. 5. Активізація знань учнів відбувається від нульової активності до репродуктивної, пошукової і творчої. Рівні навчально-пізнавальної активності визначаються через прояв її інтегративних якостей на основі якісно-кількісної оцінки певних ознак: пізнавальна самостійність, пізнавальна ініціативність, повнота і стійкість знань, вмінь та навичок. 6. Головними принципами активізації знань учнів як суб’єктів учіння є: принцип проблемності, принцип педагогічного стимулювання, принцип оптимальності, орієнтації на майбутню професійну діяльність, принцип діалогічного спілкування, природовідповідність, свободовідповідність, культуровідповідність виховання. 7. Актуалізація знань та творчої пізнавальної активності стимулює потребу у саморозвитку, самоактуалізації “запускає” процес сутнісного самовизначення, який насамперед залежить від внутрішнього потенціалу особистості. Психологічними умовами активізації знань учнів під час проведення олімпіад є: – формування суб’єкт-суб’єктних взаємин у навчально-виховному процесі школи шляхом організації та постійного підтримання суб’єктної міжособистісної навчальної взаємодії між вчителем і учнем, між учнем і учнем; – вдосконалення змістовного (гуманітаризація) і методичного (гуманізація та демократизація) компонентів навчального процесу; — формування змістовної мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Експериментальна перевірка гіпотези дослідження підтвердила її наукову коректність і доцільність. Ефективність активізації знань учнів значно зросла після запровадження системи олімпіад з обґрунтованим мотиваційним, змістовим і методично-цільовим компонентами за умов їх професійно зорієнтованого змісту; розвитку мотивації навчальної діяльності учнів; забезпечення формування й розвитку ініціативності, самостійності та творчості; налагодження професійно-педагогічної взаємодії та формування суб’єкт-суб’єктних відносин учасників олімпіад на рівні співробітництва, що значно підвищило готовність випускників шкіл до вступу у вищі педагогічні навчальні заклади. За результатами дослідження Міністерству освіти і науки України та Академії педагогічних наук України може бути рекомендовано включення поняття: „учнівська олімпіада” до навчальних планів, програм та змісту навчальних посібників педагогічного спрямування для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ і ІІІ-ІV рівнів акредитації, а також їх використання у викладанні навчальних дисциплін: „Педагогіка”, „Педагогічна майстерність”, проведенні наукових досліджень з проблем підготовки майбутніх учителів до ефективної професійно-педагогічної діяльності. Разом з тим може бути рекомендований до впровадження у навчальний процес дидактично-методичний пакет спецкурсу „Учнівські олімпіади у активізації знань учнів”, який було використано під час педагогічного експерименту. Позитивні результати проведення учнівських олімпіад при вивченні педагогіки і основ педагогічної майстерності потребують подальшої розробки щодо науково-педагогічного обґрунтування змістового забезпечення олімпіад та врахування конкретної спеціалізації майбутніх фахівців, а також з позиції дослідження ефективності їх використання на різних етапах навчально-виховного процесу. Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми активізації набутих знань та творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів. Становлять певний науковий і практичний інтерес дослідження питань пов’язаних з активізацією пізнавальної активності учнів в умовах міжпредметних блокових програм, визначення психологічних умов активізації наукової творчої активності учнів.

Литература:1. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников. — М.: Педагогика, 1984. —С. 159. 2. Арнольдов М.А. Самостоятельная работа учащихся на уроках истории // Дефектология. — 1972. — № 2. 3. Балаев А. А. Активные методы обучения. — М.: Профиздат, 1986. 4. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Навчання і виховання засобами літератури. – К.: Радянська школа, 1973. – 176 с. 5. Букатов В. М. Педагогічні таїнства дидактичних ігор: Посібник. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – 126 с. 6. Булда А. А. Практична підготовка вчителів історії в педагогічних навчальних закладах України (історико-педагогічний аспект). – К.: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, – 1999. – 467с. 7. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход: Метод. Пособие. – М.: Высш.шк., 1991. – 207 с. 8. Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: Посіб. для студ. пед. вузу та викладачів / Уклад.: Мішкурова В. Ф.; Пащенко М. І. – К.: Наук. світ, 2001. – С. 3 – 12. 9. Выготский Л. С. Проблема возраста. Собр. Соч. в 6-ти томах. – Т.4. – М., 1984. – с. 431. 10. Выготский Л. С. Мышление и речь. — М.: Соцэкгиз, 1934. —С. 164, 169. 11. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с. 12. Давидюк Н.М. Активізація пізнавальної діяльності студентів // Психологія: Збірник наукових праць НПУ імені М.П.Драгоманова. – К., 2000. – Вип. 11, НПУ імені М.П. Драгоманова. – С. 346-354. 13. Давидюк Н.М. Стимулювання пізнавальної діяльності студентів // Науковий вісник Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Серія: Педагогіка і психологія. – 1999. – Вип. 47. – С. 117-120. 14. Давидюк Н.М. Ділова гра як спосіб активізації пізнавальної діяльності студентів. Науковий вісник Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Серія: Педагогіка і психологія. –2002. – Вип. 153. – С.44-48. 15. Давидюк Н.М., Садовська Н.В. Активізація творчого потенціалу особистості як складова формування культури сучасного спеціаліста // Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників та студентів, присвяченої 120-річчю Чернівецького університету, м. Чернівці. – Чернівці, 1995. – С. 173. 16. Давидюк Н.М. Активізація творчого потенціалу особистості в процесі навчання // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття” – Чернівці-Київ, 1997. – С. 520-524. 17. Державна національна програма “Освіта (“Україна ХХІ століття.”): Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листоп. 1993 р. № 896.— Ел. адреса: http: // www.rada.gov.ua. 18. Джерело педагогічної майстерності: методичний бюлетень. — Харків, 1995. — (Додаток до «Джерела» № 1). – 48с. 19. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології.: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2004. 20. Зимняя И.А. Индивидуально-психологические факты и успешность обучения речи на иностранном языке // Иностранные языки в школе. – М., 1970. - № 1. 21. Капська А.Й. Педагогіка живого слова: Навч.- метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 140 с. 22. Кларин М. В. Инновации в мировой педагогике: Обучение на основе исследования, игр, дискуссии (анализа зарубежного опыта). – Рига: Пед. центр «Эксперимент», 1995. – 176 с. 23. Кобаль В. І. Проблеми формування пізнавальних інтересів у навчальній діяльності школярів //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Випуск 6. — К., 1998. —С.56-58. 24. Кобаль В.І. Краєзнавство, як дидактична умова розвитку пізнавальних інтересів учнів на уроках історії в школах Закарпаття (20-30-ті роки ХХ століття) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Випуск 11. — К., 2001. — С.76-80. 25. Кобаль В. І. Місце пізнавального інтересу в навчальному процесі при вивченні історії у загальноосвітній школі //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Випуск 12-13. —К., 2002. - С.151-155. 26. Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов. Навч. посібник. – Вінниця: Нова книга, 2003. 27. Леонтьев А. А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 1997. 28. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. –М.: Педагогика, 1979. – 312 с. 29. Лихачев Б.Т. Эстетика воспитания. —М.: Педагогика, 1972. —196 с. 30. Методические указания по классификации методов активного обучения // Ю.С. Арутюнов, М.М. Бирштейн, В.Н. Бурков и др. – К., 1989. – 13 с. 31. Миленький Е. А. Зависимость развития учебного интереса от особенностей осознания подростками своих возможностей в обучении. Автореф. дис. канд. психол. наук. – К., 1980. 32. Общая психология / Под ред. А. В. Петровського. – М.: Просвещение, 1986. 33. Орієнтовний зміст виховання в національній школі. Методичні рекомендації /Заг. ред. Є. Коваленко.—К., 1996. 34. Основи спеціальної дидактики / Під редакцією І. Г. Єременка.—К.: Рад. школа. — С.117-121. 35. Пасічняк Р. Ф. Етнопсихологічні особливості формування творчості особистості // Українознавство в педагогічному процесі освітних установ. Збірник статей / За ред. Р. Скульського, В. Костіва. – Івано-Франківськ, 1997. – С.110-114. 36. Пасічняк Р. Ф. Психологічні особливості розвитку особистості в онтогенезі // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського університету, 1996. – Вип.І. – Ч.2. – С.68-80. 37. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч. метод. посібник / Ред. рада: В. М. Доній (голова), Г. М. Несен (заст. голови), Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков (наук. ред.) та ін. – К., 1996. – 792 с. 38. Психологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів: Допущено Міністерством освіти і науки України / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2001. – С. 270-336. 39. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. Т. 1. — М.: Педагогика, 1989. — С. 400–401. 40. Самоукина Н. В. Организационно-обучающие игры в образовании: Практ. руководство. – М.: Нар. образование, 1996. – 110 с. 41. Сметанський М.І. Методологічні засади активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів//Шлях освіти.–К.–2000.- № 4.– С. 9.– 13. 42. Смульсон М.Л. Психологія розвитку інтелекту. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2001. 43. Степанишин В. Нові підходи до викладання української літератури // Дивослово. – 1995. – №1. – С.31-34. 44. Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закл. – К.: Вища школа, 2004 – 206 с. 45. Щербань П. Соціальне і психолого-педагогічне значення гри у навчанні // Вища освіта України. – 2004. – № 3 (13). Додаток. – С. 43 – 45. 46. Ярошевский М. Г. Психология в XX столетии. М.: Политиздат, 1971. —С. 177.