Психолого-педагогічні прийоми навчання за умови оптимального педагогічного спілкування

Содержание:Вступ  3 1 Педагогічне спілкування як  основа виховної та навчальної діяльності вчителя          4 2. Структура педагогічного спілкування та його вплив на вибір прийомів навчання 6 Висновки       14 Список використаної літератури    15

Вступление:Навчально-виховний процес у школі – явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для вчителів ця розкіш – не що інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється основне у педагогічній діяльності – вплив особистості на особистість. Сфера педагогічної праці відноситься до такого виду професійної діяльності, в якому провідну роль відіграє спілкування. Спілкування є основним засобом, через який здійснюється реалізація завдань навчання і виховання. У цьому контексті педагогічне спілкування заключає в собі могутній резерв підвищення професійної майстерності педагога, удосконалення організації педагогічної діяльності і навчально-виховного процесу. Сьогодні психолого-педагогічна наука переконливо доводить, для того, щоб виховання було ефективним, у дитини необхідно викликати позитивне ставлення до того, що ми хочемо виховати. А те чи інше ставлення завжди формується в діяльності, через складний механізм взаємовідносин, спілкування. Професійно-педагогічне спілкування є системою способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу, організація взаємовідносин. Причому, педагог виступає як ініціатор цього процесу, організує його і керує ним. Педагогічне спілкування – професійне спілкування вчителя з учнем, яке має ряд функцій і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату в системі “учитель – учень” і “учень – учень”. За умови оптимального спілкування можливе результативне  навчання учнів, використання передових сучасних технологій.  Будь-яка технологія „мертва” , якщо вона не ефективно або не раціонально використовується окремим педагогом.

Выводы:Сформованість уміння спілкуватися на професійно-педагогічному рівні є необхідною передумовою становлення всього комплексу педагогічних здібностей учителя. Оволодіння мистецтвом педагогічного спілкування – завжди вельми важке завдання для майбутнього педагога, педагога-початківця. У спілкуванні можна виділити дві сторони: відношення і взаємодія. Відношення і взаємодія у спілкуванні ніби підводна і надводна частини айсберга, де видима частина — серія мовних і немовних дій, а внутрішня, невидима — потреби, мотиви, інтереси, почуття, все те, що спонукає людину до спілкування. Оптимальне педагогічне спілкування – таке спілкування вчителя з учнями у процесі навчання, яке створює найкращі умови для  розвитку мотивації учнів та творчого характеру учбової діяльності, для правильного формування особистості учня, забезпечує доброзичливий емоційний клімат навчання. Ефективне педагогічне спілкування сприяє та підсилює будь-які методи та прийоми, які використовує вчитель для навчального та виховного впливу на учнів. Ігрові та проблемно-пошукові прийоми активно сприяють творчому пошуку, проблемному вирішенню завдань, загальному інтелектуальному  розвитку. Їх оптимальне застосування можливе при гармонійній взаємодії між вчителем та учнем. Прийоми активації учнів, зосередження та концентрації уваги успішно використовуються вчителем, який володіє своєю мовою, своїм голосом, вміє правильно будувати процес спілкування.

Литература:1.                  Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура спілкування: Навч. метод. посібник. – К.: ІЗМН, 2007. – 328 с. 2.                  Леонтьев А. А. Педагогическое общение: 2-е изд., перераб. и доп. – М. ? Нальчик: «Эль-Фа», 1996. – 95 с. 3.                  Харламов И.Ф. Педагогика. - М.: Высш. шк., 1990. - 576 с 4.                  Ягупов В.В. Педагогіка. – К: Либідь, 2002. – 560с. 5.                  Яценко Т.С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. – К.: Освіта, 1993. – 208 с.