Цивілізаційний вимір сучасних міжнародних економічних відношень

Содержание:Вступ 3 1.1. Поняття „ цивілізація”, типи і види цивілізацій та їх історичне виникнення 7 1.2 Процес та сутність економічного розвитку людства, як цивілізацій 11 1.3 Структурно-системна постіндустріальна трансформація світової економіки 18 1.4 Сучасний стан МЕВ та іх вплив на світову економіку 24 2. Рухомі сили, фактори та вплив на цивілізаційні процеси глобалізації світової економіки й міжнародних економічних відносин 30 2.1 Особливості сучасного стану процесів міжнародної економічної інтеграції 30 2.2 Аналіз глобалізаційних процесів та їх вплив на етно-гуманітарний розвиток країн та регіонів 39 2.3. Загрози глобалізації для країн, що розвиваються 45 3. Глобальні трансформації та соціально-економічний розвиток України 51 3.1 Оцінка сучасного стану інтеграції України у світові соціально-економічні процеси 51 3.2 Вплив глобалізації на стан національної економіки та соціальної сфери в Україні 53 3.3 Шляхи посилення ролі України у системі світогосподарських зв’язків та розвитку цивілізаційних процесів 57 Перелік використаних джерел 66

Вступление:Кінець 20 століття залишиться в пам’яті людства епохою великих сподівань, які частково збулися, а частково не реалізувалися. Протягом найближчих років доведеться побачити в якій мірі ці сподівання були обґрунтовані. Особливої уваги заслуговує питання про те, чи судилося збутися мрії про глобалізацію сучасного світу, про вільний господарський обмін між регіонами, єдиний інформаційний простір і домінування в світовому масштабі принципів гуманістичного соціального устрою. На межі двох тисячоліть в житті практично всіх держав світу центральне місце займають глобальні економічні, фінансові та валютні проблеми. Вони значною мірою впливали на розвиток всіх країн планети і в період Першої та Другої світових війн, і у роки Великої Депресії, і міжнародних валютних криз. І все ж до кінця 20 століття всілякі економічні та екологічні глобальні катаклізми, що призводили до серйозних порушень економічного зростання і рівноваги в світовому масштабі, значно посилили міжнародний вплив на кожну державу щодо формування власної економічної політики. Протягом другої половини 20 століття відбувалося постійне підвищення рівня взаємозалежності та інтеграції країн, їх регіоналізації для вирішення спільних завдань. Головне на сьогодні для світового співтовариства – збереження миру, соціально-економічного добробуту, забезпечення міжнародного економічного порядку, який базується на лібералізації, відкритості економіки, вільній торгівлі та співпраці між державами. Тому дуже важливим на сьогодні є визначення того, яким же чином впливає глобалізація на світові економічні процеси та на процеси, що відбуваються всередині кожної країни. І досі не зрозуміло, що ж що ж у кінцевому рахунку глобалізація несе країнам – загрозу чи нові можливості? Очевидно, і те й інше. Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах Сходу. В наш час формується нова галузь науки — глобалістика, яка є молодою і міждисциплінарною. Вона, в її сучасному розу¬мінні, бере свої витоки з 60—70-х років XX століття. До середини 90-х років ця наука трактувалась в основному обмеже¬но, лише як вчення про глобальні проблеми сучасності — природ¬ні та суспільні. Головними глобальними вважались проблеми: екологічна, ене¬ргетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна без¬пека. Особливого розвитку глобалістика як наука не отримувала, оскільки вона не мала єдиного об'єкта і предмета досліджень, а та¬кож єдиної методології. Кожна глобальна проблема вивчалась окремо: екологія — екологами, економіка — економістами, соціо¬логія — соціологами. До середини 90-х років серйозного науково¬го взаємозв'язку глобальних проблем, їхньої єдності, “контактних зон” між ними не було. Тому не було і глобалістики як науки в по¬вному розумінні цього слова. Формування сучасних основ гло¬балістики розпочалось у 80-х роках XX століття. Головним завданням сучасної глобалістики як ми його розуміємо в результаті проведених досліджень, є не лише розкриття сутності, закономірностей і тенденцій глобалізації, а й пошук методологічних основ та розробка концепцій міжнародних антикризових стратегій, які в свою чергу були б базовими для роз¬робки національних стратегій розвитку в умовах глобалізації. На межі XX—XXI століть світове співтовариство переходить до нової ери — ери глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людст¬ва не лише нові, небачені досі можливості розвитку і якісного зрос¬тання, але й нові загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Якщо світ хоче не лише виживати, а й домагатися нового рівня розвитку для всіх країн, він повинен шу¬кати нових шляхів подолання криз і конфліктів. Тому сьогодні вже немає сумніву, що перед людством об'єктивно постали глобальні проблеми XXI століття, невідкладні проблеми глобальної організації світового устрою і, навіть, прийня¬тного для всіх держав глобального управління (Global Governance). Світовий досвід другої половини XX століття показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані від¬класти дію об'єктивних законів глобалізації розвит¬ку. Країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в системі світової глобалізації, неминуче опиняться під її “колесами”. Таким є закон сучасного розвитку — закон глобалізації. Глобалізація світового розвитку не є чимось таким, що впало на голову людства зненацька. Історично світ глобалізується і інтегрується в процесі всього періоду його розвитку. Швидке формування глобальної економіки сприяє виникненню низки можливостей для бізнесу, як великого, так і малого. Воно дає змогу підприємствам збільшити обсяги своїх надходжень, скоротити витрати й підвищити прибутки. Хоч формування глобальної економіки дає новим, та вже діючим підприємствам цілого світу досить широкі можливості, воно призводить також і до виникнення певних проблем, навіть небезпек, з якими підприємцям раніше навіть не доводилося стикатись. Процес глобалізації, що розгортається в його сучасних формах переважно в останні півтори два десятиріччя з особливою силою таїть в собі досить велику кількість непорозумінь і протиріч, стає предметом гострих дискусій в академічних і ділових колах, на міжнародних форумах, де нерідко стикаються самі різні, часом прямо протилежні думки, оцінки, прогнози. Сьогодні досить важко знайти більш модну та дискусійну тему, ніж глобалізація та її вплив на розвиток соціальних, культурних, етнічних, національно-політичних процесів. Проблеми і перспективи сучасної людської цивілізації, що інтенсивно обговорюються на межі 21 ст. і третього тисячоліття, на одному рівні з питаннями науки, техніки, культури, стилю життя, в чималій мірі обертаються і навколо проблем економічної глобалізації. Україну чекають нелегкі, але цікаві роки трансформації та адаптації, і в результаті – достойне входження країни і світове співтовариство 21 століття. Все це визначає актуальність обраного напрямку дослідження та його проблематики. Метою дослідження є висвітлення проблемних аспектів розвитку людства в умовах глобалізації світовогосподарських процесів та специфіка еволюції цивілізації під впливом міжнародних економічних взаємодій. Об’єктом дослідження в моїй роботі стали сучасні світогосподарські та соціальні зв’язки та процеси, які сьогодні відбуваються в світовій економіці у зв’язку з активізацією процесів глобалізації. Предметом дослідження є взаємозалежність та взаємопов’язаність загальноцивілізаційних процесів з процесами, що відбуваються у світовому соціально-економічному середовищі. Основною метою роботи було намагання розкрити складні та суперечливі процеси, тенденції та наслідки для розвитку цивілізації світових економічних трансформацій; яким чином глобальні процеси в світовій економіці впливають на економіки та соціальну сферу розвинутих країн та країн, що розвиваються. Значне місце в роботі займає аналіз причин та рушійних сил розвитку цивілізаційних процесів в умовах глобалізації світогосподарських зв’язків.

Выводы:У другій половині ХХ століття привид нової глобалізації бродить по Європі і по цілому світу. Глобалізація або смерть! Сьогодні цей Молох уже остаточно оволодів земною кулею. Глобалізація стала головним законом розвитку. Для одних країн вона несе нові можливості, для інших — великі загрози. Така доля чекає нації і країни, які з тих чи інших причин не включились у процеси модернізації інтелектуально-інформацій¬ного типу і не забезпечили собі високий рівень міжнародної конкурентоспроможності в процесі розвитку. До таких країн належить Україна і всі нові незалежні держави — складові частини колишнього СРСР, у тому числі й Росія. Відродження і безпечний розвиток чи деградація і втрата стратегічних перспектив — саме так історія поставила запитання перед цими країнами. Проблема цих країн полягає не лише в тому, що вони протягом останніх десяти років незалежності допустили обвальне падіння національного виробництва і втратили динаміку та якість розвитку, а головним чином, у тому, що в них більше немає «резервів міцності» і резерву часу. Історія дає цим країнам лише 10 років для вирішення їх долі. При цьому вона виключає можливості традиційного еволюційного розвитку. І питання «надо- гнати — перегнати» вже не стоїть. Дезінтеграція і загроза незворотного відставання країн — окремих частин колишньої надрозвиненої наддержави — має своєю головною причиною якісно новий характер і небачене прискорення глобального технологічного і суспільного прогресу. Багато країн не можуть за рівнем своєї конкурентоспроможності прямо включатись у глобальні схеми інтеграції. Така штучна інтеграція була б для них небезпечною і навіть смертельною. Вони поставлені в умови, коли їх не пускають навіть у регіональні системи глобальної інтеграції, наприклад в Євросоюз. Макроінтеграція цих країн не проведена і на локальному, національному рівні. Їх економіка дезінтегрована. Таким чином, безпечний розвиток цих країн повинен послідовно включати етапи і рівні інтеграції — мікроінтеграцію (рівень корпорацій), внутрішню (локальну) макроінтеграцію, регіональну інтеграцію, міжрегіональну інтеграцію, глобальну макроінтеграцію. Голов¬не завдання цих країн — участь у регіональній інтеграції і вихід на світові ринки в складі регіонів — інтегрованих і конкурентоспроможних систем, які є здатними реалізувати індивідуальні переваги окремих країн, окремих секторів їх економіки. Альтер¬натива цій стратегії — стратегія індивідуальної інтеграції, яка через недостатній рівень конкурентоспроможності й обмежені ресурси неминуче набуває стихійного, насильницького і руйнів¬ного для такої країни характеру. Північна Америка і Європа — приклади ефективної регіональної інтеграції в системи глобальної інтеграції. Досвід останньої чверті ХХ століття показує, що країни, які не зрозуміли або знехтували законами і закономірностями глобальної інтеграції і новими «глобальним правилами гри», заплатили надто велику ціну. Якщо в ХХ столітті імперативом для багатьох країн було: «Вчитись торгувати!» або «Вчитись комунізму!», то в ХХІ столітті головним імперативом є «Вчитись глобалізації!». При цьому надзавданнями були і залишаються безпека розвитку, інтеграція внутрішнього ринку, підвищення міжнародної конкуренто¬спроможності національних корпорацій і їх розумна технологічна транснаціоналізація. Особливим напрямом інтеграції є міждержавна інтеграція економіки. Вона має особливе значення для безпеки розвитку. Для України особливе значення має інтеграція з Росією, Індією, Китаєм і країнами Центральної Азії. Головна проблема глобальної інтеграції для України, Росії та інших нових незалежних країн полягає в справедливому вирішенні соціальної долі людини-громадянина цих країн в новому глобальному світі. Найбільша загроза — перетворення мільйонів громадян колишнього СРСР у наймитів глобального світу «золотого мільярда», які будуть відкинуті в соціальному розвитку і працюватимуть як некваліфікована робоча сила не за середньосвітову зарплату, а за прожитковий мінімум. Сьогодні як ніколи важливо забезпечити створення умов для сталого і безпечного розвитку. Серед цих умов чи не найголовнішими є внутрішня інтеграція суспільства, його консолідація і державна солідаризація. Держава Україна повинна прийняти нову стратегію безпечного розвитку на основі економічного і соціального консенсусу, що виражає корінні інтереси громадян і об’єднує їх, створюючи синергічний ефект об’єднаної народної праці. Нова стратегічна програма розвитку повинна включати лише найважливіші напрямки розвитку, такі як безперешкодний розвиток господарської ініціативи і народного підприємництва у формі малого і середнього бізнесу, створення на цій основі мільйонів нових робочих місць. Зростання доходів населення, яке у свою чергу, приведе до нарощування масштабів попиту і зростання місткості внутрішнього ринку, неминуче приведе до зростання національного виробництва, нагромаджень і внутрішніх інвестицій, до підвищення рівня конкурентоспроможності національних підприємств і економіки в цілому. Така динамічна економіка стане здатною до регіональної і глобальної інтеграції. Глобальний світ, особливо його надрозвинена частина, що ста¬новить країни «золотого мільярда» стрімко йде вперед, залиша¬ючи позаду нові незалежні країни і країни перехідної економіки. Ці країни скочуються назад ще й тому, що передові країни Заходу зробили в останні роки гігантський якісний ривок уперед в епоху й еру інтелектуально-інформаційних технологій. Тому нові незалежні країни в умовах глобалізації мають лише одну можливу і прийнятну стратегію. Це стратегія поєднання народного підприємництва з інноваційним, випереджаючим характером розвитку. Інформаційно-технологічна глобалізація веде до зруйнування національних кордонів і адміністративних бар’єрів між країнами, до всепланетного об’єднання регіональних фінансових ринків, до насильницького відкриття ринків країн і національних економік усіма силами міжнародної конкуренції, локомотивну роль в якій відіграє економіка США. В цих умовах особливо зростає роль і значення національних держав нових незалежних країн у справі захисту національних економік та в справі посилення їхньої конкурентоспроможності. Суть нової інтелектуально-інформаційної глобалізації полягає в перетворенні інформаційних технологій у головний інст¬румент створення вартості продукції нового типу «high — hume products» на відміну від «high — tech» продукції. Провідні лідери глобалізації будуть переносити традиційне виробництво у відсталі країни, а в себе розвиватимуть високоінтелектуальне виробництво і виробництво нових принципів і технологій управ¬ління. В умовах глобалізації експорт капіталів буде заміщено експортом технологій. В умовах небаченої глобалізації, міжнародної конкуренції при¬матом та імперативом для нових незалежних країн є високо¬ефективний державний менеджмент, здатний розробляти і втілювати в життя економічну стратегію і національну стратегію розвитку, орієнтовану на врахування вимог і законів глобалізації і глобальної інтеграції, здатну вирішувати довгострокові завдання розвитку на десятиріччя вперед, спроможну забезпечувати необхідні масштаби і високу якість внутрішніх соціально-економіч¬них трансформацій.

Литература:1. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации й развивающиеся страны. — М.: Финансы и статистика, 1993. 2. Балацкий Е. Международный финансовый кризис 1997-1999 гг. и российская экономика // Экономист. - 2000. - № 5. - С. 86-96. 3. Барановський О. Програма вибудови російського фондового ринку // Цінні папери України. - 1999. - № 15. - 22 квіт. 4. Белянин А. Открывая ящик Пандоры, или Что нас ждет в ВТО и как в нее вступать // Pro et Contra. — 2002. — Т. 7. — Весна. 5. Бжезинский Зб. Преждевременное партнерство // Политические исследования, 1994. - №1. 6. Білорус О. Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації та стратегії розвитку. Монографія. – К., 1998. – 416 с. 7. Білорус О. Г. Глобалізація і національна стратегія України. К., 2001. 8. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і український шлях оновлення і розвитку у ХХІ столітті. // Економіка і прогнозування. 2001. № 3. 9. Білорус О. Г. та ін. Глобалізація і міжнародні стратегії розвитку. К., 1998. 10. Білорус О. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. К., 2001. 11. Білорус О. Г. та ін. Глобалізація і регіоналізація. Збірник матеріалів наукової конференції / Ред. М. І. Долішній, ІРД НАН України. Львів, 2002. 12. Білорус О. Г., Мацейко Ю. М. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі. // Економічний часопис. 2002. № 9. 13. Богатырева Т., Янковский Р. Стратегии глобализации… // Безопасность глобализации… // Безопасность Евразии. 2001. № 1. 14. Большинство стран мира предпочитает пополнять свои валютные резервы американскими долларами: Ред. статья //Факты. - 2000. - 21 сентября. - С.5. 15. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. 16. Будкин В. Модель участия Украины в мирохозяйственных связях. // Экономика и жизнь. – 1992. – №12. – с. 12. 17. Букина М.К., Семенов А.М. Основи валютних отношении: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. 18. Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньо-економічних зв’язків. - К., 2002. 19. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. – К.: Основи, 1993. 20. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. — К.: Осно¬ви, 1999. 21. Долгов С.И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? – М.: “Изд-во “Экономика”, 1998. – 215 с. 22. Долгов С.И. Единая валюта в странах Европейского союза – евро: проблемы и перспективы // Деньги и кредит. 1998. №7 23. Доповідь про розвиток людини. 1996 р. Нью-Йорк, Оксфорд; Оксфорд юніверсіті прес, 1996. 24. Доронин И. Финансовые рынки в 1998 г. // МэиМО. - 1998. - № 8. - С.14-19. 25. Звонова Е А. Международное внешнее финансирование в совре-менной зкономике. — М.: ОАО НПО "Зкономика", 2000. 26. Иноземцев В. «Глобализация» национальных хозяйств и современный экономический кризис. // Проблемы теории и практики управления. – 1999. - №3. – с.18-23. 27. Иноземцев В. Глобализация: иллюзии и реальность. // Свободная мысль – XXІ. – 2000. - №1. – с.26-36. 28. Иноземцев В. Глобализация: наивная мечта 20 века. // Финансист. – 2000. - №5. – с.41-43. 29. Иноземцев В. Парадоксы постиндустриаль ной экономики // МэиМО. - 2000. - № 3. - С.3-11. 30. Иноземцев В. А. Глобализация: иллюзии и реальность. // Свободная мысль — ХХI. 2000. № 1. 31. Канамори Х. Структурная перестройка в промышленности: опыт Японии. // Проблемы Дальнего Востока, 1994. - №1. 32. Кандинская О. Развитие мирового рынка валютных фьючерсов и опционов // Финансовый бизнес. - 2000. - № 2. - С. 26-31. 33. Киреев А. Международная экономика. В 2-х ч. - М., Международные отношения, 1998.-418 с. 34. Козак Ю.Г., Касаткина В.И. Международные финансы. — Одесса, 1999. 35. Кон-Бендіт Д. Глобалізація, ЄС та України // Незалежний культурологічний часопис. 2000. № 19. 36. Косолапов Н. Глобализация: сущность и международно-политические аспекты. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 69-73. 37. Кочетов Э. Г. Глобалистика как геоэкономика… М., 2001. 38. Круглый стол МЭ и МО. Актуальные вопросы глобализации. // Мировая экономика и международные отношения.- 1999. - №4. – с.37-52. 39. Круглый стол МЭ и МО. Актуальные вопросы глобализации. // Мировая экономика и международные отношения. – 1999 - № 5. – с.41-57. 40. Кулицький С. Глобальний розвиток спекулятивного капіталу // Вісник НБУ. - 1999. - № 11. - С. 59-63. 41. Лауфер М. Особенности развития современных фондовых бирж // Вопросы экономики. - 1999. - № 5. - С.127-138. 42. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці XX століття). – К.: АТ “Книга”, 1997. 43. Маслов С. Негативні наслідки глобалізації економіки. // Економіка. Фінанси. Право.- 2000. - №8.- с.13-18. 44. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. М., 2000. 45. Международные экономические отношения./ Под ред. В.Е. Рыбалкина. М., 1998. 46. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінан¬сових ринків: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. 47. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін.; За ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. 48. Мовсесян А. Роль информационных и финансовых факторов в интеграции и транснационализации // Вестник МГУ. Сер. Экономика. - 1998. - № 2. - С. 22-29. 49. Мовсесян А., Огнивцев С. Некоторые тенденции мировой экономики // Экономист. - 2000. - № 7. - С. 85-94. 50. Мозиас П. Кризис финансовых рынков в развивающихся странах // МэиМО. - 1999. - № 1. - С.38-47. 51. Новые шансы для бизнеса в условиях кризиса // Комп&ньон, 1999, - №7, 25 февраля. 52. Нухович Э.С., Смитиенко Б.М., Эскиндаров М.А. Мировая экономика на рубеже 20-21 вв. М., 1997. 53. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 23-34. 54. Панарин А. С. Глобальное прогнозирование. М., 2000. 55. Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 237 с. 56. Пефтиев В., Черновская В. Развивающийся мир: глобализация или регионализация? // МэиМО. - 2000. - № 7. - С. 39-47. 57. Письмак В. Тенденції глобалізації. // Економіст. – 2001. - №1. 58. Полохало В. І. Україна перед викликами глобалізації. // День. 2000. № 99. 59. Рогач О. Транснаціональні корпорації та економічне зростання. – К.: ВПЦ “Київський Університет”, 1997. – 144с. 60. Рогач О., Шнирков О. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки: навчальний посібник. – К.: ВЦ “Київський Університет”, 1999. – 302с. 61. Руденко В.Б. Перспективи портфельних інвестицій в Україні. Методологічний аспект // Фондовый рынок. - 1999. - № 12. 62. Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції.- К.: “Основи”, 1998. 63. Рыбаков В. “Розовая Европа” в час глобализации. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. – с. 77-83. 64. Савчук В. С., Зайцев Ю. К. Глобалізація і соціалізація світової економіки. // Науковий збірник. К., КНЕУ. 2001. 65. Світова економіка / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, ОЛ. Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2000. 66. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 582 с. 67. Сидорова Е.В. О тенденциях развития мировых финансовых рынков // Финансы. - 1999. - № 12. - С.65-66. 68. Симония Н.. Глобализация и неравномерность мирового развития. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 35-44. 69. Синкерон Л. Длинные волны глобальной интеграции // МЭ и МО. 2000. №1. 70. Скаленко О. Глобальні резерви поступу / Передмова О. Білоруса. – К.: Основи, 2000. – 394 с. 71. Сливоцький А. Глобальна міграція капіталу. К., 2001. 72. Соколенко С. И. Производственные системы глобализации. К., 2002. 73. Сорос Дж. Про глобалізацію. К., Основи, 2002 . 74. Ступницький О. І. Транснаціоналізація науково-технічної політики в умовах посилення міжнародної економічної взаємозалежності: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2001. – 243 с. 75. Тойнби А. Цивилизация перед судом истории. – М.: 1995. 76. Україна – 2010. Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 (матеріали наукової конференції). – К., 1999. 77. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. К.: “Знання”, 2000. – 174 с. 78. Цхведиани В. Взлеты й падения (размышляя о некоторых закономерностях, существующих и проявляющихся на фондовых рынках мира) // Фондовый рынок. - 1998. - № 12. 79. Чибриков Г. Взаимодействие финансовой системы и реального производства в современном мире // Вестник МГУ. Сер. Экономика. - 1999. - № 6. - С.16-23. 80. Шепелев М. А. Глобалистика: В 2 ч. Днепропетровск, 2001. 81. Шепелев М. А. Кризис глобализации // Грани. ДНУ. 2001. № 1.