Державно - правовий і політичний стан України і статус у складі російської імперії 19 ст

Содержание:Вступ 3 Розділ І. Суспільно-політичний устрій і право України після ліквідації української державності (перша половина XIX ст.) 4 1.1. Суспільно-політичний устрій на українських землях у першій половині ХІХ ст. 4 1.2. Державний лад 7 1.3. Право на українських землях на початку ХІХ ст. 13 Розділ ІІ. Суспільно-політичне життя у підросійській Україні у другій половині ХІХ ст. 19 2.1. Реформи і контрреформи у Російській імперії у другій половині ХІХ ст. 19 2.3. Джерела та основні риси права 28 Висновки 35 Список використаної літератури 37

Вступление:На початку ХІХ ст. приєднанні різного часу до Московського царства (з 1721 р. – Російської імперії) українські землі – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Південь — були єдиною територіальною цілісністю і називались у народі Наддніпрянщиною або Наддніпрянською Україною. Вона охоплювала 90% української території та була історичним, політичним, культурним центром України. Російська імперія ґрунтувалася на принципі абсолютистської влади царя, не визнавала прагнень українського народу до власної держави. Ідеологічним підґрунтям колоніального гноблення українців, як і інших неросійських народів імперії, були міфи про «єдину і неподільну Росію» на основі «православ’я, самодержавства і народності». Українців, як і інші неросійські народи, змушували забувати історію, звичаї, традиції, сприймати як власну російську психологію, мораль, ментальність і позбутись таким чином національної свідомості, гідності і честі. Планомірно узурпувалися права українців на територію свого розселення, мову, культуру, що було фактично імперським геноцидом. Отже, об’єктом нашого дослідження є політична історія України у складі Російської імперії у ХІХ ст. Предметом дослідження ? державно-правовий і політичний стан України і статус у складі Російської імперії у ХІХ ст. Мета роботи – дослідити державний лад і статус України у складі Російської імперії, з’ясувати джерела права, особливості правової політики в Україні цього періоду.

Выводы:На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) належали Російській імперії. На чолі Російської імперії, України стояв цар, імператор — самодержавний монарх. Він користувався необмеженою владою,в його розпорядженні була так звана «собственная его императорского величества канцелярия». У 1812 р. вона сформувалася як орган загальнодержавного значення. З 1810 р. при особі імператора перебував дорадчий орган — Державна рада. У 1811 р. завершилася реформа центрального галузевого управління. Замість колегій були утворені міністерства, кожне з яких очолював єдиноначальник — міністр. Він безпосередньо підпорядковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет міністрів — дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Сенат перетворився у вищу апеляційну інстанцію для судів губерній. На місцях — у губерніях владу вершили довірені особи царя — губернатори та генерал-губернатори. Україну було поділено на дев’ять губерній, підпорядкованих безпосередньо царським властям у Петербурзі. У повітах, з яких складалися губернії, владарювали царські справники. Повіти ділилися на стани, очолювані поліцейськими приставами. Різноманітні державні податки збирала імператорська казенна палата. Декілька губерній об’єднувались у генерал-губернаторства, яких в Україні було три. Очолював його генерал губернатор, котрий керував як цивільними установами, так і військовими частинами. Губернське правління здійснювалося за підтримки станового органу – дворянських зборів на чолі з предводителем дворянства. У першій половині XIX ст. була проведена систематизація правових норм. Було підготовлено повне зібрання законів Російської імперії (ПЗЗ) —збірник законодавчих актів, розміщених у хронологічному порядку за номерами і датами затвердження кожного акта царем. Був також підготовлений Звід законів Російської імперії — зібрання чинних на час його видання законодавчих актів, розміщених у тематичному порядку. На Україну поширювалась імперська правова система, проте на українських землях ще досить часто використовували звичаєве право, зокрема у практиці волосних судів. У справах, що розглядалися церковними судами, шлюборозлучних та деяких інших як джерело права виступало канонічне (церковне) право.

Литература:1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. 2. Іванов В.М. Історія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2003. 3. Історія України / під ред. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. 4. Історія держави і права України //за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – Т.1. – К., 2000. 5. Лановик Б.Д. Історія України. – К., 2006. 6. Музиченко П.П. Історія держави і права України. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2001. 7. Рибалка І.К. Історія України. – К., 1991. 8. Хрестоматія з історії держави і права України / За ред. В. Д. Гончаренка.— К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. 9. Чайковський А., Шевченко В. Історія України.— К., 2001.