Выводы:1. Світова економіка є відображенням господарської структури сучасної цивілізації. Вона розкриває найсуттєвіші прояви економічного життя, яке розгортається і функціонує на рівні домашніх господарств, фірм, підприємств транснаціональних корпорацій, різноманітних галузей, окремих країн, але неодмінно має міжнародне забарвлення .
Становлення економіки як цілісної системи відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі, розгалуженого міжнародного поділу й кооперації праці, сформованої відповідної комунікаційної мережі (транспорт, зв’язок тощо). Зрештою, світова економіка є втіленням (продуктом) господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міждержавних економічних відносин.
Глобалізація – це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності. Глобалізація є закономірним етапом розвитку інтеграційних процесів сучасної світової економіки.
Глобалізація ініціюється і розвивається насамперед на мікрорівні – на рівні окремих самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони установлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми закордонними партнерами.
Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався би без участі транснаціональних корпорацій (ТНК) та спільних підприємств (СП). Вони приймають як пряму, так і опосередковану участь у світових економічних, а також політичних процесах. Хоча ТНК та СП здійснюють свою діяльність у системі світового господарства, їх вплив поширюється і на політичну сферу, що дозволяє розглядати їх поряд із державами і міжнародними організаціями.
2. Складність на шляху фінансової стабілізації та економічного зростання країн з ринковою економікою значною мірою зумовлена дефіцитом фінансових ресурсів. Зовнішні запозичення є одним із реальних інструментів пом’якшення фінансових проблем та пожвавлення фінансової кон’юнктури в країні, але неефективний механізм залучення та використання позик, дефіцит державного та платіжного балансу є чинниками, що можуть призвести до загострення фінансової кризи і краху фінансової системи країни в цілому. В зв’язку з цим аналіз нових напрямків у кредитно-фінансовій політиці міжнародних фінансових організацій (МФО) є необхідним як з наукової, так і з практичної точки зору. Відбувається зростання ролі кредитних ресурсів МФО як чинника та інструмента проведення структурної трансформації економік країн, що розвиваються, в контексті посилення тенденцій до глобалізації та інтернаціоналізації потоків капіталів.