Виробничо – технологічна криза

Содержание:Вступ  3 1. Основні ознаки та класифікація криз на підприємстві 5 2. Виробничо-технологічна криза на підприємстві         11 Висновок       16 Список використаної літератури    18

Вступление:Економіка перехідного періоду нерідко стає вразливою від політичної нестабільності, приречена на вплив таких факторів, як інфляція, криза платежів, відсутність фінансової дисципліни, нездатність ряду господарських керівників працювати в умовах ринку. Особливо негативну роль у цьому ланцюзі відіграє неплатоспроможність підприємств. Для більшості країн з перехідною економікою 1990–і роки були десятиріччям економічного спаду, тобто характеризувались скороченням ВВП. Незважаючи на істотні ринкові зрушення в економіці країни, позитивний вплив реформ на стан та темпи подальшого розвитку національної економіки є недостатнім, наявний в Україні науково-технічний та виробничий потенціал ще не реалізовано повною мірою. Теперішній стан розвитку багатьох суб'єктів господарювання та низки галузей фахівці продовжують визначати як кризовий. Індикатори кризових явищ, що стали, на жаль, типовими для багатьох підприємств, загальновідомі: спад виробництва, цінові та структурні диспропорції, випуск неконкурентоспроможної продукції, зниження продуктивності праці, масова збитковість та низька рентабельність, незадовільна структура балансу, дефіцит обігових коштів, неплатоспроможність, незбалансованість відтворювальних процесів. Зовнішні показники кризи на рівні окремого підприємства доповнюються внутрішніми проблемами, що також свідчить про розвиток кризових явищ, надмірно централізована структура та командний стиль управління, відсутність стратегічного та оперативного планування і контролю, незадовільний морально-психологічний клімат у трудових колективах, конфлікти між менеджерами різних рівнів. Причинами кризового стану підприємств практично усіх галузей та секторів економіки України є не тільки вплив зовнішніх факторів: зниження платоспроможного попиту, втрата налагоджених господарських зв'язків , ринків закупівлі та збуту, суттєве збільшення цін на енергоносії, недосконале правове поле господарювання тощо, а й не адекватний ринковим вимогам стан управління господарсько-фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Забезпечення реалізації визначеного курсу на стійке економічне зростання України робить надзвичайно актуальними питання організації протидії кризовим явищам та відродження нормального перебігу господарювання суб'єктів підприємницької діяльності, потребує термінової розробки теорії та вдосконалення практики антикризового управління підприємствами.

Выводы:Поняття „криза" - одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Даний термін походить від грецького Krisis — різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність. В економіці термін „криза" набув поширення та визнання насамперед у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії та вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямів економічної науки. Антикризове управління істотно відрізняється від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов'язана з суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередбачуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами. Задачу виходу з кризи та підвищення фінансово-економічної стійкості підприємств не можна розглядати як стислий у часі одноразовий діловий прийом. Це динамічний процес. Розвиток виробничо-господарських об'єктів може бути здійснений за різними схемами та варіантами, тому вибір принципової організаційної схеми розвитку, орієнтація на який, спрощує і дозволяє більш ефективно вести розробку реального варіанта, є одним з етапів вирішення проблеми. Система антикризового управління підприємством передбачає здійснення основної мети – виведення підприємства з кризового становища – за допомогою її розбиття на такі підцілі: –   діагностику поточного стану підприємства; –   аналіз виробничого потенціалу підприємства; –   аналіз можливостей покращання ефективності функціонування підприємства; –   розробку стратегічного плану антикризового управління підприємством; –   створення системи антикризового управління фінансовими ресурсами підприємства; –   створення ефективної системи маркетингового управління на підприємстві; –   вибір прибуткової продукції та її виробництво; –          створення ефективної автоматизованої інформаційної системи управління підприємством.

Литература:1.  Антикризисное управление: Учеб. пособие: В 2 т. – Т. 2: Экономические основы / Отв. ред. Г.К. Таль. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 264 с. 2.  Антикризове управління підприємством. Кривов’язюк І.В Навч.пос -К.: Кондор, 2008 - 374с. 3.  Кошкин В.И. и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 11. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 156—173. 4.  Літвін Н.М. Банкрутство як метод антикризового управління. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - Вип. 2. - К.: АПСВ Федерації профспілок України. - 2002. - С.139-142. 5.  Літвін Н.М. Поняття антикризового управління підприємствами (міжнародний досвід) // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - Вип. 27. - К.: Київський університет. - 2003.- С.232-234; 6.  Мороз О. В., Шварц І. В. Інституціональні особливості превентивного антикризового управління підприємством. Монографія - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. - 137 с. 7.  Штангрет А. М., Копилюк О. І. Антикризове управління підприємством. Навч. посіб. - К.: Знання, 2007. - 335 с.