СОЦІАЛЬНІ ПАРТНЕРИ В ОРГАНІЗАЦІЇ: РОБОТОДАВЕЦЬ І НАЙМАНІ ПРАЦІВНИКИ

Содержание:ВСТУП           3 1. СОЦІАЛЬНІ ПАРТНЕРИ В ОРГАНІЗАЦІЇ: РОБОТОДАВЕЦЬ І НАЙМАНІ ПРАЦІВНИКИ         4 2. ІНТЕРЕСИ РОБОТОДАВЦЯ І ПРАЦІВНИКІВ: СПІЛЬНІСТЬ І РОЗБІЖНІСТЬ, ІМОВІРНІСТЬ ВИНИКНЕННЯ І ЗАГОСТРЕННЯ КОНФЛІКТІВ           7 3. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ЗАСІБ УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ РОБОТОДАВЦЯ І ПРАЦІВНИКІВ            9 4. КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР ЯК ГОЛОВНИЙ ЗАСІБ ЗМІЦНЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА  12 5. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МЕНЕДЖЕРА ПЕРЕД СУСПІЛЬСТВОМ, КОЛЕКТИВОМ ТА ОКРЕМИМ ПРАЦІВНИКОМ         15 ВИСНОВКИ  18 ЛІТЕРАТУРА            19

Вступление:Становлення України як високорозвиненої європейської держави ставить перед українським суспільством важливу мету – забезпечення сталого економічного розвитку, досягнення європейських стандартів життя громадян, що неможливо без налагодженої співпраці між роботодавцями та працівниками. Із світового досвіду випливає, що ефективне співробітництво між вказаними суб’єктами, яке сприяє належній соціальній стабільності в суспільстві, забезпечується за допомогою механізму соціального партнерства, який включає в себе системно організований комплекс юридичних заходів, необхідних для досягнення соціальної злагоди в державі. Соціальне партнерство в Україні повинно стати міцним підґрунтям стабільності та максимального уникнення потенційної конфліктності будь-яких суспільних відносин, певною моделлю взаємовідносин між державою, роботодавцями та найманими працівниками. Дана модель, перш за все, має сприяти забезпеченню економічного зростання, соціальній злагоді в суспільстві. Усе це ставить перед наукою трудового права завдання створення цілісної концепції подальшого розвитку соціального партнерства в Україні. Окремі аспекти соціального партнерства висвітлені у працях таких вчених, як: М.Й. Бару, Я.І. Безугла, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Н.Д. Гетьманцева, Г.С. Гончарова, В.Я. Гоц, С.В. Дріжчана, П.І. Жигалкін, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, В.І. Комарницький, Р.І. Кондратьєв, А.Р. Мацюк, Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, О.А. Трюхан, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко.

Выводы:Суть змін у сфері праці в сучасних умовах зводиться до привнесення принципів ринкової економіки в трудові відносини, в методи узгодження інтересів соціальних партнерів, в економіку і організацію праці. Ринковий зміст перетворень повинен мати соціальну основу, спрямованість на людину. Якщо ж в процесі трансформації цього не відбувається, якщо зміни не сприяють розвитку конкурентоспроможності національної економіки, то це свідчить про відсутність послідовних і вивірених ринкових реформ в сфері праці, несформованість інституційного середовища соціального партнерства. Реалізуючи природну здатність до найманої праці, люди вступають між собою у певні відносини. Оскільки вони регламентуються нормами права, то їх учасники набувають певних прав та обов’язків. Суспільні відносини щодо найманої праці виникають на базі конкретної власності. Правовою основою наявності трудових прав та обов’язків є конституційне право особи на працю, що є одним із визначальних соціально-економічних прав, забезпечує особі можливість заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає. Конкретними учасниками трудових відносин є: наймані працівники; роботодавці; трудові колективи; профспілкові органи; держава. Кожному учаснику правових відносин притаманні специфічні трудові права та обов’язки, що відображають його правове становище. У трудових правовідносинах заходи захисту досить поширені і застосовуються частіше, ніж заходи відповідальності, що значно підвищує рівень правових гарантій сторін правовідносин. Реалізація принципу забезпечення рівності правових можливостей роботодавця та працівника щодо захисту своїх інтересів є прогресивним кроком у затвердженні загальнолюдських цінностей в Україні.

Литература:1.  Базиленко Г.Ю. Форми соціального партнерства на сучасному етапі // Адвокат. – 2005. – № 9. – С.18. 2.  Губенко В.О. Поняття соціального партнерства на сучасному етапі // Наук. вісн. Чернівец. ун.: Зб. наук. праць. – Вип. 282. – 2005. – С.59. 3.  Дубровський І.М Соціальне партнерство як цивілізаційний механізм // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – № 3(11), 2000. – С.142. 4.  Коробов Л.Д. Інституціональний чинник становлення системи соціального партнерства // Вісн. Київ. ун-ту. Серія: Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004.– Вип. 70. – С.26. 5.  Морозов К.М. Історія розвитку правового регулювання соціального партнерства // Держава і право: зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. Вип. 33. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С.331. 6.  Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 568 с. 7.  Пашков В. Захист прав працівників і роботодавців // Аптека №535 (14) 10.04.2006 8.  Петровський О.І. Соціальне партнерство як механізм розв'язання протиріч трудових відносин // Теорії мікро- макроекономіки. – Випуск 5. – Київ, 2000. – С.109. 9.  Трунова Г.А. Колективні угоди – акти соціального партнерства // Юридична Україна. – 2007. – № 10. – С.51. 10.           Фиглин Л. Модель управления качеством социальной ответственности организации //Проблемы теории и практики управления. – 2003. – №2. – С.86.