Выводы:На підставі викладеного слід зазначити, що в сенсі методології наукового знання неможливо провести абсолютну межу між утопією і соціальною наукою, у тому числі й стосовно можливості практичної реалізації утопічних проектів. Утопія не тільки близька до соціального знання, а й покладена в основу будь-якого теоретичного знання взагалі. З методологічного погляду утопічне соціальне проектування є принципово тотожним притаманному соціальним наукам конструюванню “ідеальних типів”.
Аналіз перших найсуттєвіших теоретичних розробок формування системи ідеального державного устрою дав змогу з’ясувати, що світоглядно-утопічні моделі системи політичної влади почали розвиватися одночасно з виникненням і розвитком європейської цивілізації, сформувавшись як найстародавніша теоретична модель державного управління. Міфологічні й християнські утопічні погляди можна охарактеризувати лише як своєрідну “передутопію”, де відсутній принципово важливий момент, притаманний справжній, розвиненій і артикульованій утопії: раціональна, технократично-практична розробка відповідних аспектів соціальної організації з метою досягнення всезагального щастя за допомогою використання державно-політичного механізму. Розвинену й повну утопію як теоретичну модель ідеальної держави першим “відкрив” Платон. Започаткована ним традиція була продовжена протягом наступних історичних епох, але переважно не в науково-теоретичній, а в літературно-художній формі й набула найбільш класичного вигляду в початковий період нового часу.
Слід відзначити наступні риси світоглядно-утопічних трансформацій “постіндустріального” (“інформаційного”) суспільства: по-перше, раціоналізація утопії – світоглядно-утопічний елемент стає необхідною компонентою соціальної технології реалізації влади, державного управління і навіть практичної політики; по-друге, втілюючись у практиці державного управління, утопія несподівано позбавляється властивих їй рис амбіційності; по-третє, не менш парадоксальним наслідком цього є розмивання меж не тільки між утопією і практикою, але й між утопією та антиутопією.
Найскладнішим завданням соціальної технології і державного управління є досягнення відповідного балансу технократичної раціональності й етико-естетичного навантаження утопічної моделі. Найбільш яскраво це виявляється в період суспільних трансформацій. Утопічні уявлення в контексті соціальних реформ є комплексом ідей, що включає як положення раціонально-технократичного характеру, що стосуються соціальної технології пропонованих суспільних перетворень (інституційна організація влади, критерії добору керівних кадрів тощо), так і емоційно-мобілізуючі моменти (людське щастя, сенс життя, ідеальна держава, всезагальний добробут), завдяки яким програма реформ стає прийнятною для суспільства.
Дослідження питань пов’язаних із специфікою та перідоізацією утопічного соціалізму в Україні дає можливість визначити наступну періодизацію новітньої політичної історії України, виходячи з динаміки змін у переважаючих світоглядно-утопічних моделях, що впливали на державну політику протягом 1991-2001 рр., а саме: І етап (серпень 1991 р. – січень 1992 р.) – проголошення державної незалежності; ІІ етап (січень 1992 р. – липень 1994 р.) – утопія “демократії” й “розбудови держави” під прапором “економічних реформ”; ІІІ етап (липень 1994 р. – червень 1996 р.) – утопія “радикальної економічної реформи” й реальна реструктуризація влади; IV етап (червень 1996 р. – до цього часу) – утопії “європейського вибору” й “владної вертикалі” за наявності реального економічного зростання.
Перспективними напрямами подальшого дослідження цієї тематики мають стати: вивчення впливу утопічних феноменів на практику державного управління в умовах подальшого розвитку незалежної України; поглиблення дослідження впливу утопії на державне управління “постіндустріального” суспільства; здійснення порівняльного аналізу впливу утопії на державне управління в умовах сучасної України й “постіндустріального” суспільства тощо.