Правове регулювання відносин власності в Україні

Содержание:Вступ  3 1. Типи, форми і види власності     5 2. Форми власності в народному господарстві України  10 Висновок       16 Список використаної літератури    18  

Вступление:Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх. Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне ба­гатство між різними суб'єктами (окремими гро­мадянами, соціальними групами, класами, дер­жавою). Правові відносини власності виража­ються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України «Про власність» так трактує право власності; «Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном». Отже, відносини власності втілюються насамперед у пев­них юридичних нормативних актах. Але власність — це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермі­нують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: еконо­мічні відносини — базисні, юридичні — надбудовні. Власність в економічному сенсі являє собою складну си­стему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин: а) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів; б) відносини господарського використання майна; в) економічні форми реалізації відносин власності. Розглянемо ці відносини більш конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий зміст власності становлять переважно матеріальні блага — предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі — це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна кате­горія — не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей. Характер цих відносин на різних етапах суспільного роз­витку складався не однаково. Для його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності. Історії відомі два основних типи власності — приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приват­ної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.  

Выводы:У країнах з розвинутою ринковою економікою існу­ють лише дві форми власності: приватна і державна. Усі інші різновиди — це похідні цих основних. Об'єктами права власності можуть бути людський ка­пітал (успадкована чи набута здатність до праці), при­родні ресурси (земля, її надра, повітряний простір, вод­ні ресурси та ін.), майно (будинки, засоби виробництва, кошти, цінні папери, вироблена продукція, транспортні засоби, інше майно споживчого та виробничого призна­чення), результати інтелектуальної праці (твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, науково-технічна та комерційна інформація, промислові зразки тощо). Недоторканим правом власності у демократичному суспільстві є право на власну працю. Найціннішою власністю є людський капітал, оскільки основна частина доходів у країнах соціально-ринкової економіки здобувається саме на цей капітал. Сучасний етап соціально-економічного розвитку з високою наукоємністю виробництва та пріоритетом якісних показників над кількісними роблять творчий талант і високий професіоналізм працівника головним ресурсом економічного зростання. Все це не може не впливати на відносини між працею і капіталом. На нинішньому етапі розвитку НТР власники капіталу змушені дедалі більше рахуватися з інтересами власників професійних знань та інтелектуальної власності, при цьому самі відносини власності стають дедалі складнішими. Сучасна економічна теорія визнає такі три види інтелектуальної власності; приватна власність, яка закріплюється володінням патенту чи ліцензією; загальнодержавна (суспільна) власність, що являє собою суму знань та ідей, які перебувають у розпоря­дженні держави або всього суспільства і не можуть бути закріплені за будь-якою юридичною особою навіть на короткий строк; проміжна форма, яка являє собою науково-технічну інформацію, яку неможливо закріпити патентами чи ліцензіями на скільки-небудь тривалий строк у зв'язку з можливостями імітації створеної на її основі продукції видозміненому вигляді. Форми інтелектуальної .власності розвиваються на основі регулювання відносин між творчою особою, гене­ратором наукових ідей та винаходів, державою і власни­ком капіталу, без яких неможлива комерційна реаліза­ція цих ідей та винаходів. Еволюція відносин власності — складний процес і її не можна заперечувати і зводити до альтернативи: або збереження «загальнонародної», а по суті — державної власності, або перехід до приватної власності у тій її класичній формі, яка існувала на зорі капіталізму. Інтернаціоналізація капіталу та його концентрація в країнах ринкової економіки зумовлюють подальший розвиток колективних форм приватної власності у вигляді акціонерних і партнерських компаній, кооперативів. У межах даного процесу відбувається деперсоніфікація капіталу, відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Важливим етапом на цьому шляху є формуван­ня ринку цінних паперів та концентрація капіталу на фондових біржах, у банках, холдингових, страхових і трастових компаніях, які здійснюють посередницькі операції. Водночас у розвинутих країнах здійснюється дезинтеграція прав власності: такі права, що належали раніше одній особі, як право володіння, користування і розпоря­дження, право на доход, на передачу у спадок, розподі­ляються за функціональними ознаками серед широкого кола громадян, кожний з яких тією чи іншою мірою причетний до використання сукупного капіталу.  

Литература:1.   Конституція України від 28.06.1996 р. 2.   Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» 3.   Постанова ВРУ „Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею” від 13.03.92 р. 4.   Постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» 14. Постанова КМУ Про затвердження Порядку викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства від 24.01.00 р 5.   Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи”, від 10 листопада 1994 року 6.   Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 328 с. 7.   Економічна теорія: Політекономія Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с. 8.   Мочерний С.В., Ларіна Я.С. Політекономія Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 390 с. 9.   Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 684 с. 10.              Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії : політ економічний аспект, пер. і доп. - К: Либідь, 2002. - 335 с.