Психологічний аналіз ставлення людини до смерті в різних культурах

Содержание:ВСТУП           3 1. Проблема смерті та безсмертя    4 2. Психологічний аналіз ставлення людини до смерті в різних культурах        5 ВИСНОВКИ  12 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    14  

Вступление:Смерть - одне з тих нечисленних переживань, через які рано або пізно проходить кожен живий. Тема смерті відіграє провідну роль у релігії, міфології і мистецтві багатьох культур, що не відносяться до західної цивілізації. Як висловився одного разу Освальд Шпенглер: «Нова ідея смерті породжує нову культуру». В останні десятиліття спостерігався різкий ріст інтересу до ролі, що смерть відіграє у людській підсвідомості. Багато в чому це було пов'язано з клінічними і лабораторними дослідженнями різноманітних змінених станів свідомості.  

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Людина - єдина жива істота, яка усвідомлює власну смертність та робить її предметом обміркування. Саме усвідомлення скороминучості життя спонукає людину болісно розмірковувати над сенсом життя. Але усвідомлення надзвичайної скороплинності буття народжує ще одну особливість людини - прагнення до безсмертя. Ще Бенедикт Спіноза зазначав, що душа свідомо та несвідомо прагне одвічно тривати у своєму існуванні і зусилля, що прикладаються нею, є її справжня суть. Дійсно, людина намагається не минати, а бути, бути завжди, бути безмежно. її томить жага вічного буття. Звідси, з одного боку, намагання увічнити себе в історії своїми справами, нащадками, пам’яттю про себе, нехай навіть поганою. З іншого - розрадити себе ідеєю про безсмертя душі в різних її модифікаціях. Свідомість людини тікає від думки про власне знищення і неминуче починає жадати наявності іншого життя, відмінного від життя у земному світі. Немає такої епохи, коли таємниця смерті не бентежила б людей. Але сам факт смерті сприймається по-різному. У більшості архаїчних культур ставлення до смерті мало епічний характер. Трагічне ставлення до неї виникає мірою загострення відчуття особистого буття. Але й тут виявляються різні підходи. З одного боку, вже у античності виникає та утверджується тенденція, що сходить від орфіків та піфагорійців до Сократа, Платона, Аристотеля - пом’якшувати трагізм смерті вченням про безсмертя душі та її переселення. Розуміння смерті як природного завершення життєвого шляху властиве стародавньоєврейському світогляду і знайшло відбиток у старозавітних джерелах. У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але й місце проблеми смерті у культурі. В архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавні періоди накопичено великий досвід вмирання та перевтілення. В сучасних умовах по-новому стоїть питання визначення смерті. Тривалий період вважалося, що смерть - це зупинення трьох пульсацій життя: роботи серця, дихання, кровообігу. У 70-х роках XX ст. серед медиків одержало визнання визначення смерті як припинення діяльності мозку. Виділяють такі основні стадії змін ставлення людини до власної смерті: первісне її заперечення («ні, тільки не я, це неправда»); але мірою усвідомлення реальності смерті, її заперечення змінюється гнівом («чому я, мені ж ще так багато треба зробити»); коли неминучість смерті повністю усвідомлюється, то настає період страху чи депресії (у тому разі, якщо є час для осмислення того, що відбувається) і, нарешті, якщо людина має час і сили подолати страх смерті, наступає стан спокою.  

Литература:1.   Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М.: Прогресс, 2002. 2.   Баскаков В.Ю. Танатотерапия: теоретические основы и практическое применение. – М.: Институт танатотерапии, 2002. 3.   Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб., 2006. 4.   Буякас Т.М. Инициальный путь развития личности: возможности психологической работы. Вопросы психологии. – №5, 2003. – С. 68-79. 5.   Буякас Т.М. Опыт утверждения общечеловеческих ценностей – культурных символов – в индивидуальном сознании. Вопросы психологии. – №5. – 2007.  – С. 44-55. 6.   Буякас Т.М. Проблема и психотехники самоопределения личности. Вопросы психологии. – №6. – 2001. – С. 28-39. 7.   Вагин В.П. Психология смерти и умирания. – СПб., 2002.