Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Японія вступила на шлях капіталізму тоді, коли світ уже переходив до імперіалізму. Тому японський капіталізм зароджувався відразу в імперіалістичній формі, здобуваючи риси імперіалізму. Імперіалізм тут виник до завершення промислового перевороту при збереженні багатьох пережитків азіатського способу виробництва.
Аграрна реформа 1872-1873 р. ліквідувала державну власність на землю. Власниками землі оголошувалися тепер селяни, але в тих випадках, коли земля за борги селян переходила до нових поміщиків (дзинуси), вони й ставали власниками землі.
Перші десятиліття після революції приватні капітали в промисловість не йшли. Лише поступово складаються умови для приватного підприємництва, і в 80-х роках державні підприємства передаються в приватні руки. Оскільки вони передавалися на дуже пільгових умовах, то їхніми власниками стають люди, що мали гарні зв'язки в урядових колах. Це були старі торгово-лихварські будинки й найбільш родовиті самураї.
Проголошення й реалізація демократичних прав і воль відкривало шлях для швидкого розвитку японського капіталізму, розв'язувало руки молодої японської буржуазії, але незвичайно швидкі для відсталої східної країни темпи її соціальної, економічної й політичної трансформації багато в чому оплачувалися стражданнями простих людей - селян, що втрачали землі й йшли у міста, робітників, яких нещадно й часом безконтрольно експлуатували. Але це було нормою для всіх країн раннього капіталізму, що розвиваються, - і робочий день, що тривав 12-14 годин, і злидарські умови існування, і безправ'я, і навіть батоги доглядачів. Японію не минула ця доля, хоча перевагою її було те, що вона пройшла цей шлях досить швидко, чому сприяли, зокрема, ранній розвиток робочого руху, поява профспілок. Але головне, що зіграло свою роль, - це культивування патерналістських традицій, прагнення підприємців налагодити прямий контакт зі своїми робітниками на засадах гармонії праці й капіталу. Спочатку досить слабкі, ці спроби надалі, з ростом рівня добробуту країни й народу, сталі реалізовуватися всі успішніше, поки не досягли оптимального характеру, яким відрізняється взаємовідношення праці й капіталу в Японії в наші дні. Адже далеко не випадково капіталістична Японія, що бурхливо розвивається, от уже протягом ряду десятиліть практично не знає потужних страйків, подібних тим, що час від часу трясли провідні капіталістичні країни Європи й Америки.
Реформи 70-х років привели до енергійної трансформації японського суспільства й розбудили до життя нові соціальні й економічні сили, у свою чергу, що вимагали для оптимізації умови своєї діяльності нових перетворень, цього разу в сфері політичної.
Уже на рубежі XIX-XX ст. сформувалися основні риси й характерні риси японського капіталізму. Важливо помітити, що із самого початку XX ст. це був сильний і згуртований капітал, що динамічно еволюціонує, цілком здатний конкурувати на міжнародному ринку з найбільшими капіталістичними країнами. Японський капітал і створена ним промислова база послужили міцною основою для всієї політики Японії, особливо для її зовнішньої політики.