Нейропсихологія

Содержание:ВСТУП 4 1.Особливості функціонально-системної теорії 6 2.Проблема дослідження мозку людини 8 3.Структура головного мозку людини 11 ВИСНОВОК 16 ЛІТЕРАТУРА 17

Вступление:В наш час наука виходить із того, що людина – це найскладніша саморегулююча функціональна система, що виникла за допомогою синтезу функціональних систем всіх попередніх підрівнів у результаті тривалого еволюційного процесу розвитку матеріального світу. Людина - це організаційна вершина систем всіх підрівнів, що структурно простираються під ним. Її організм включає безліч гетерофункціональних (різних за призначенням) підсистем, органи й тканини яких являють собою комбінації різних за будовою й функціями клітин. Всі клітини мають принципово однакову структуру й скомпоновані з функціонально різних органічних сполук. Незважаючи на свою відносну автономність, система організму людини перебуває в постійному взаємозв'язку з навколишнім середовищем, у біосфері. Звідти в організм регулярно надходять повітря, вода і їжа для підтримки метаболічних процесів, що протікають у ньому, вірніше в 250 мільярдах клітин його організму, з яких більше 20 мільярдів є клітинами головного мозку – нейронами. Під час цих процесів мікроелементи вступають у вигляді реагентів у біохімічні реакції, по закінченню яких клітина виділяє із себе непотрібні продукти реакції. У підсумку відбувається ніби відновлення клітини, її заміна. Якщо в клітини мозку припиниться подача кисню й інших важливих реагентів хоча б на 6 - 7 хвилин, у ньому почнуться необоротні процеси, що приведуть спочатку до клінічної, біологічної, а потім і до хімічної смерті всього організму. Відповідно до наявної локалізації різних центрів нервово-психічних функцій на певних ділянках кори її площа розділилася на області, у яких об'єднані функціональні центри, що забезпечують нормальне функціонування як нижчих, так і вищих сигнальних підсистем психіки. Так, крім відносно невеликої сприймаючої поверхні I-ої сигнальної підсистеми, що реагує на самі утилітарні подразнення, і більше значної зорово-слухової області II-ої сигнальної підсистеми, у процесі еволюції людини в корі одержують все більший розвиток і асоціативні області вищих сигнальних підсистем, що пронизують все більшу глибину кори головного мозку. Внаслідок цього значна частина кори починає бути основою для їхніх інтелектуально-творчих асоціацій. Так, наприклад, в окремих людей ця зона досягає, а іноді й перевищує 2/3. Локалізація психічних функцій усе більше й більш чітко проявляється в міру розвитку структури мозку. У цей час відомі більше 100 функціонально різних центрів головним чином I-ї і II-ї сигнальних підсистем, що управляють і контролюють протікання тих або інших алгоритмів підсистем як всередині організму, так і поза ним. Цілком природно, що цих центрів набагато більше через те, що, як ми вже встановили, кожний центр «обслуговує» тільки свою, строго специфічну функцію всередині або поза організмом, а тільки зовнішніх функцій, як відомо, багато У наш час головний мозок – це орган людини, що актуально й інтенсивно розвивається, головна функція якого - сприймати будь-яку інформацію, аналізувати її, сортувати й переробляти відповідним чином (якщо треба - зберігати, якщо ні – відкидати, позбуватися), коли буде потрібно – давати з її врахуванням ті або інші команди (органам свого тіла, іншим суб'єктам), творити й творити нову інформацію. Внаслідок цього до основних розумових аспектів функцій мозку варто віднести: 1) аналітико-пізнавальну; 2) пошуково-пізнавальну й 3) творчо-креативну його діяльність. Сумарна маса мозків усього людства забезпечує в результаті свого сумарного функціонування в останні тисячоріччя розвиток всієї матеріальної реальності буття. Саме ускладнення й удосконалювання нервових ансамблів, а з ними й рефлекторно-алгоритмічними дугами, і аналітико-асоціативних функціональних центрів у всій сукупності головних мозків поточного покоління людей на планеті забезпечує збалансоване їхнє співіснування, а також розвиток творчих здібностей всього людства, як і всієї матерії в цілому.

Выводы:Дослідження будь-якої діяльності людини відбувається в процесі через дослідження особливостей її мозку. Кожного разу, коли ми взаємодіємо із іншою людиною, сприймаємо інформацію від навколишнього середовища, ми використовуємо систему мозкової активності. Всі знання, якими користується людина, закладені в корі великих півкуль головного мозку людини. І разом з тим мозок не тільки є надзвичайним вмістилищем для досвіду та знань людини, він функціонує як повноцінна система, за допомогою якої людина має можливість здійснювати операціональні дії. Але, намагаючись дослідити особливості протікання психічних процесів у мозку, ми стикаємося із загальною проблемою вивчення мозку, як найуніверсальнішого людського інструменту часів і народів. Складним є поняття вимірювання фізіологічних процесів, що виникають та затухають у мозку людини. Адже, як виявляється, не можна досліджувати відокремлено один психічний процес від іншого. В мозку все взаємопов’язано, і коли один із нейронів передає сигнал іншому, про це знають багато «незацікавлених» нервових клітин, які так чи інакше змушені реагувати на вхідний сигнал. Таким чином, наголошуємо про цілісність та єдність системи головного мозку людини, який є структурно-системно організованим.

Литература:1. Анатомия человека / Под ред. В.И. Козлова. — Москва, 1998. 2. Біологічний словник / За ред. Ситника К.М., Томачевського В.О. — Київ, 1996. 3. Бобін В.В., Ведяєв Ф.П. Мозок і його функції. — Київ, 2001. 4. Гайда С.П. Анатомія і фізіологія людини. — Київ, 1998. 5. Гарибьян Р.Б., Марков Н.Г. Анатомия и физиология человека. — Москва, 1999. 6. Колесников Н.В. Анатомия человека. — Москва, 2002. 7. Кравчук С.Ю. Анатомія людини. – Чернівці, 1998. 8. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин. — Київ, 1991. 9. Леонтьева Н.Н., Маринова К.В., Каплун Э.Г. Анатомия и физиология детского организма. — Москва, 1999. 10. Липченко В.Я., Самусев Р.П. Атлас анатомии человека. — Москва, 1998. 11. Павлов Г.М. Анатомія людини. — Київ, 1995. 12. Сауляк-Савицька М.М. Анатомія людини. — Київ, 1996. 13. Старушенко Л.І. Анатомія і фізіологія людини. — Київ, 1992. 14. Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія. — Київ, 1999.