Выводы:В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.
1. Сучасна трудова міграція є об’єктивним і багатогранним явищем, яке набуло глобального характеру. Його особливістю є те, що робоча сила рухається не лише у напряму розвинутих країн, а до країн, які розвиваються. Згідно з оцінками вчених, у світі налічується більше 125 млн. чоловік, що проживають за межами країн свого походження або громадянства, причому половина з них є громадянами країн, що розвиваються. В основі міжнародної трудової міграції, перш за все, лежить різниця в оплаті праці у країнах витоку і в країнах прийому мігрантів, тобто причини трудової міграції носять, в основному, економічний характер.
Відповідно до територіально – структурних моделей масштаби міжнародних міграційних потоків знаходяться у прямій залежності від :
- наявності та масштабів безробіття в країнах, економіка яких трансформується;
- відмінностей у рівнях економічного розвитку країн і відповідних цим рівням умов життєдіяльності населення;
- національних відмінностей у вартості робочої сили;
- руху міжнародних капіталів та масштабів діяльності транснаціональних корпорацій.
2. Міжнародна міграція робочої сили – це процес пересування, зумовлений розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, дією економічних законів і пов'язаний з виходом індивідів із однієї географічної (територіальної) спільноти та включенням в іншу у якості виробника та/або споживача матеріальних благ і платних послуг на достатньо тривалий термін з метою підвищення рівня свого життя на основі більш раціонального використання робочої сили.
3. Сучасний етап міграції почався після другої світової війни і триває до цього часу. Особливості цього етапу полягають у швидкому зростанні внутріконтинентальної міграції в Європі, Африці, Азії, посиленні державного регулювання трудової міграції, її обумовленості науково-технічною революцією, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, інтернаціоналізацією виробництва.
Основні центри притягання робочої сили:
Західна Європа Особливо Німеччина, Франція (з Північної Африки), Англія, Бельгія (з Іспанії й Італії), Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія.
Близький Схід Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін.
США і Канада. Низькокваліфікована робоча сила – із прилеглих латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники – практично з усіх країн.
Австралія. 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що інвестують в її економіку.
Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це, насамперед, азіатські НІК – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, а також Японія, Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер робочої сили – Китай, крім того – В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Філіппіни, Індонезія, Бангладеш, Шрі-Ланка та ін.
Латинська Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія.
Африка. У Північній Африці – нафтовидобувна Лівія, на півдні – ПАР. Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях із СНД (на постійне місце проживання).
4. Для українців, як і більшості народів світу, характерні міграційні процеси, які впливають на етнічний склад, густоту населення і народногосподарську діяльність. За оцінками фахівців, щорічно за межі України з метою працевлаштування виїжджає від 3 до 7 млн. осіб.
Гострі негативні соціально-економічні наслідки цього процесу для нашої країни зумовлюють необхідність її регулювання. Політика регулювання міграційними процесами повинна мати наступні стратегічні цілі: легалізація працевлаштування вітчизняних трудових мігрантів; контроль над зайнятістю трудових мігрантів за кордоном; вирішення проблем соціального захисту трудових мігрантів; активізація зусиль щодо введення в дію спрощеного візового режиму; сприяння поверненню трудових мігрантів; посилення співпраці із ЄС.
5. У світі дедалі більше країн, що розвиваються (і насамперед найменш розвинених), розуміють важливість припливу міграційного капіталу і намагаються направити його на цілі всебічного розвитку, передбачаючи це у загальнодержавних та регіональних програмах і проектах. За зваженого підходу міграційний капітал може стати важливим чинником розвитку і в Україні.