Російська журналістика І Світової Війни

Содержание:ВСТУП           3 РОЗДІЛ 1. ГАЗЕТИ І ЖУРНАЛИ У СИСТЕМІ ПРЕСИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. 1.1. Преса у 1900-1917 рр.   5 1.2. Формування політичної преси            9 РОЗДІЛ 2. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І РОСІЙСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА 2.1. Урядова політика в галузі видавництва         18 2.2. Розвиток і становлення військової преси       26 2.3. Останній рік існування дожовтневої журналістики  29 ВИСНОВКИ  33 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ         35

Вступление:На початку XXI ст. значення періодичної преси в соціально-політичному і культурному житті країни представляється безперечним. Не випадково пресу як невід'ємну складову частину засобів масової комунікації називають іноді “четвертою владою”. У той же час преса пройшла нелегкий шлях становлення і розвитку, перш ніж з окремих інформаційних листків і бюлетенів виникла система періодичної преси, яка перетворилася в серйозну суспільну силу. Риси і ознаки соціального інституту періодика придбала поступово. Преса вже на ранньому етапі розвитку відбивала соціальні інтереси і політичні пристрасті груп населення, що домінували в суспільстві, і використовувалася ними як трибуна для викладу своїх позицій, вимог і доктрин. Це рівною мірою простежується як в серйозних редакційних статтях і фейлетонах, зарубіжних новинах, місцевих вістях, так і кореспонденціях з місць, листах в редакцію. У Російській імперії ці характерні ознаки преси, незважаючи на істотні обмеження з боку уряду, стали помітні вже у другій половині XVIII ст., надалі тенденція їх наростання ставала все більш очевидною. Особливу визначеність виступи на сторінках преси мали в періоди послаблення цензури, що були породжені в авторитарній державі політичними кризами в переломну епоху. На початку ХХ ст. російська періодика вперше яскраво продемонструвала уряду і суспільству свої можливості. Тому безперечний науковий інтерес становить вивчення процесу формування і функціонування центральної і регіональної преси в першій половині сторіччя, що створив базу для якісно нового етапу розвитку російської періодики. Актуальність теми. Проблема розвитку преси, її місця в соціальному житті суспільства завжди була в центрі уваги вітчизняних і зарубіжних вчених. Завдання вивчення становлення і розвитку періодики включене до програми актуальних напрямів наукових досліджень вченими Росії, а єдиний в Україні Науково-дослідницький центр преси, що почав свою діяльність як структурний підрозділ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України навесні 1993 р., взявся за розв'язання багатогранної проблеми з вивчення періодики. Незважаючи на те, що початковий період розвитку преси різних регіонів привертає сьогодні все більшу увагу дослідників, періодика Російської імперії першої половини XX ст. та періоду Першої Світової війни до цього часу не зазнавала комплексного вивчення. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей розвитку російської журналістики періоду Першої Світової війни. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань, а саме: а) проаналізувати роль газет і журналів у системі преси на початку ХХ ст., б) дослідити стан російської періодики в 1900-1917 рр.; в) розглянути формування політичної преси у Росії; г) ідентифікувати урядову політику в галузі видавництва Першої Світової війни; д) встановити особливості розвитку і становлення російської військової преси; е) охарактеризувати останній рік існування дожовтневої журналістики та з’ясувати її вплив на подальше становлення російської періодики. Об’єктом нашого дослідження є етапи історичного розвитку і становлення російської преси. Предметом аналізу є особливості розвитку російської журналістики часів Першої Світової війни. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальших досліджень з історії Російської імперії. Матеріали дослідження, висновки і узагальнення можуть бути враховані в практиці викладання у вищій школі: при читанні загальних курсів зі всесвітньої історії, історії Росії, України, джерелознавства, історії періодики, розробці спецкурсів з цих дисциплін, проведенні семінарських занять, а також підготовці підручників і учбових посібників. Структура роботи обумовлена її метою та завданнями та складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Выводы:Особливістю системи російської журналістики початку XX ст., що переживала інтенсивне кількісне зростання, була її нестабільність: видання, що знов з'являлися, виявлялися недовговічними, газет і журналів, що виходили достатньо тривалий термін, в Росії було порівняно небагато. Створення партій і партійної преси зробило систему російської журналістики сучаснішою для початку XX в. В ході дослідження ми дійшли висновку, що вирішальну роль в процесі суспільного самовизначення газет і журналів зіграла поява в кінці 1905 – початку 1906 р. легальних політичних партій, зокрема консервативних і помірних. Донині організаційно оформилися тільки крайні революційні нелегальні партії, які під час революції змогли вийти з підпілля. Газети пропагували партійні програми, журнали часто розробляли такі програми самі, стаючи ініціаторами створення нових партій. Правда, при однаковій партійній орієнтації різні газети і журнали зберігали власні погляди, не співпадаючі в нюансах і відтінках. Якесь різноголосся виникало часом і всередині одного видання, особливо в товстих щомісячниках. Чисто партійними ставали офіційні і неофіційні центральні органи, в основному газети. Таким чином, усвідомлення того факту, що послідовна пропаганда тільки партійних програм звужує можливості періодичного органу в освітленні широкого кола проблем, привело російську журналістику до повсюдної відмови від відкритого визнання свого зв'язку з певною партією. Ми встановили, що війна – це особливий час для журналістики. Навіть у демократичних країнах на свободу друку накладаються деякі обмеження. У Росії посилення жорстокості по відношенню до газет перш за все привели до закриття всіх легальних більшовицьких видань (вони виступали проти війни і закликали до поразки в ній свого уряду) і деякі з них стали знов видаватися за кордоном. Решта видань же зайняла патріотичну позицію, закликала до єднання народу перед ворогом, закликали вести війну до переможного кінця. Видні літератори і публіцисти виступали як захисники європейської культури від німецьких варварів. Видання лівих партій обговорювали питання, як позначиться війна на розвитку робочого руху. Вони вважали перемогу у війні важливою умовою успішної визвольної боротьби і на революційному терені. Газети всіх напрямів друкували відозви, звернення, заклики політичних і суспільних діячів з приводу національної оборони і участі в ній всього народу. З перших днів війни вводилася військова цензура, вона діяла у всіх прифронтових губерніях. Причому перевірці підлягали не тільки журналістські матеріали, які передавалися з фронту, але і листи громадян, телефонні розмови тощо. Діяльність військових кореспондентів теж строго регулювалася. Обмежувався і доступ кореспондентів в Ставку Верховного головнокомандуючого. Тільки 10 журналістів було акредитовано для цієї роботи. Давати відомості для газет і співробітничати з ними могли тільки старші офіцери. Монархічні видання вважалися цензурою найбільш благонадійними і їх прагнули поширювати в армії. Для посилення патріотичних настроїв були створені нові тижневики. Легальні ліві партійні газети – есерівські і соціал-демократичні – могли виникати і виходити тільки в провінції. Але вони швидко закривалися. Знаходили віддзеркалення на сторінках друку і соціальні проблеми військового часу. А ще доводилося писати про військові невдачі, про несприятливі настрої в армії, про інші негативні явища. Всі ці події зрештою привели в лютому 1917 р. до буржуазно-демократичної революції і зречення пануючи від престолу, внаслідок чого владу узяв на себе Тимчасовий уряд.

Литература:1.  Ахмадулин Е.В. Правительственная печать России (конец XIX в. – февраль 1917 г.). – Ростов-н/Д., 2000. – 545 с. 2.  Ахмадулин Е.В. Пресса политических партий России начала XX в.: Издания консерваторов. – Ростов-н/Д., 2001. – 380 с. 3.  Багдикян Б. Монополия средств информации. – М., 1988. – 250 с. 4.  Батурин Ю. М. Цензура против гласности: от Ивана Грозного до 1917 года // Советское государство и право. – 1989. – № 3. – С. 134-142. 5.  Белов С.В., Толстяков А.П. Русские издатели конца XIX-начала XX в. – М., 1986. – 435 с. 6.  Бережной А.Ф. Русская легальная печать в годы первой мировой войны. – М., 1985. – 365 с. 7.  Беспалова А.Г., Корнилов Е.А. История мировой журналистики. – М., 2003. – 640 с. 8.  Боханов А.Н. Буржуазная пресса России и крупный капитал (конец ХIХв.-1914 г.). – М., 1984. – 420 с. 9.  Брайант Д, Томпсон С. Основы воздействия СМИ. – М., 2004. – 515 с. 10.           Дзялошинский И.М. Методы деятельности СМИ в условиях становления гражданского общества. – М., 2001. – 360 с. 11.           Дзялошинский И.М. Региональные СМИ и демократия в России. – М., 2003. – 300 с. 12.           История отечественной журналистики 1917-1941 гг. Хрестоматия. – М., 1999. – 750 с. 13.           История русской журналистики XVIII–XIX вв. / Под ред. проф. А.В. Западова. – М.: Высшая школа, 1993. – 400 с. 14.           История русской журналистики XVIII–XIX вв. Учебник. / Под ред. проф. Л.П. Громовой. – СПб., 2003. – 520 с. 15.           Есин Б.И. История русской журналистики XIX в. – М.: Аспект-Пресс, 2003. – 430 с. 16.           Есин Б.И. История русской журналистики (1703–1917). Учебно-методический комплект. Хрестоматия. – М.: Флинта, 2000. – 640 с. 17.           Есин Б.И. Русская дореволюционная газета. – М., 1981. – 470 с. 18.           Жирков Г.В. История цензуры в России XIX-XX вв. – М., 2001. – 510 с. 19.           Жирков Г.В. Между двух войн: журналистика русского зарубежья (1920-1940 годы). – СПб., 1998. – 454 с. 20.           Кузнецов И.В. История отечественной журналистики 1917-2000 гг. – М., 2008. – 680 с. 21.           Махонина С.Я. История русской журналистики начала XX в. – М.: Наука, 2003. – 480 с. 22.           Махонина С.Я. Русская дореволюционная печать (1905-1914). – М., 1991. – 418 с. 23.           Новожилова И.П. Политика царского правительства в области законодательства о печати (1905-1914 гг.). – М., 1991. – 365 с. 24.           Нода Л.П. История мировой журналистики. – М., 1997. – 470 с. 25.           Овсепян Р. П. В лабиринтах истории отечественной журналистики. Век ХХ. – М., 1999. – 535 с. 26.           Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики. – М., 2007. – 250 с. 27.           Реснянская Л.Л., Фомичева И.Д. Газета для всей России. – М., 1999. – 345 с. 28.           Рихтер А.Г. Правовые основы журналистики. – М., 2008. – 320 с. 29.           СМИ и политика. / Под. ред. Л.Л. Реснянской. – М., 2008. – 440 с. 30.       Смирнов С.В. Легальная печать в годы первой русской революции. – М., 1981. – 490 с.