Філософія буття та онтологічні проекти 20 ст.

Содержание:Вступ                                                                                                                           3 1. Поняття буття                                                                                                         4 2. Онтологічні проекти XX ст.                                                                                  7 Висновок                                                                                                                     17 Література      19

Вступление:Людина у своїй життєдіяльності постійно взаємодіє зі світом, з предметами та реаліями, які або сприятливі до неї, або ж ні. Людина спостерігає за появою якихось реалій, їх розвитком, зміною або ж зникненням, вона переживає скінченність власного існування, співвідносячи її з нескінченністю світу загалом. Людина осягає вражаючу глибочінь і широчінь такого короткого слова «є». Справді: лиш одна літера, а скільки всього обійма. Така собі «цяточка», з якої – усе! ...Що означає бути, існувати? Що таке справжнє буття? (Чим різниться останнє від несправжнього сущого? – запитували антики.) Що таке дух, матерія? Чи існує Єдине? – Усі перелічені філософські питання постають від прагнення осягнути характер існуючого, спосіб цього існування, його форми, внутрішню структуру цих форм, особливості їх зв'язування між собою. Незалежно від того, як розуміють справжнє буття (одні вбачають його в матерії, другі – в духові чи духовності, треті – у тому й іншому, а четверті – у ще іншому, яке буває водночас тим і тим), філософія виокремлює й співвідносить розмаїття його структурних рівнів. Вона намагається осягнути нескінченність і вічність буття. Образ буття зазвичай не усвідомлюється людиною вповні, він існує скоріш як свого роду до-образ, «архетип» (грецьке позначення «первообразу»). Архетипові образи (докладне їх вивчення започатковане німецьким психоаналітиком Г. Юнгом) дуже часто спливають у наших снах, у дитячих малюнках, наївному мистецтві, орнаментуванні тощо. Вони наснажують також філософську уяву.

Выводы:Людина – одне з сущих у структурі буття. Але вона зажадала перебрати на себе функції останнього, тобто функції цілого. Людина замірилася стати таким сущим, котре є точкою відліку для інших сущих, буттєвою підставою для сущого як такого. Реалізуючи цей замір, людина прагне позбавити буття самостійності, вона хоче стати свого роду деміургом, «ставлячи» все суще перед собою. У давньогрецькі часи, зокрема у Парменіда, суще не відособлювалося від буття. Воно немовби дивилося на людину, розкриваючи їй себе та збираючи її для перебування в собі. Позалюдське суще само «презентує» себе людині. У Новий час людина поводиться так, ніби тільки вона сама дивиться на позалюдське суще: людина «репрезентує» таке суще, тому й перетворює його на «картину». Отже, «картина світу» пов'язана з тим, що останній постає як «конструкт опредметнюючої уяви» людини. «Нової людини», котра зажадала стати «володарем» буття, піднести власне життя до «командного становища всезагальної точки відліку», свого роду Абсолютного Суб'єкта, порівняно з яким інше буття (те ціле, до котрого належить діючий суб'єкт) перетворюється на об'єкт його зазіхань. Відтак «картина світу», що бере початок з Нового часу, зорієнтована на конфронтацію з буттям задля людського панування. На зовсім інше співвідношення буття загалом і людського способу буття націлює «вірогіднісна» наукова картина світу. Нова наука, що виникла на порозі третього тисячоліття, зорієнтована на діалог людини з природою, а не на конфронтацію з нею. Вона внутрішньо демократична, багато дисциплінарна, плюралістична. Вона не нав'язує нам одну-єдину модель розуміння дійсності, одну-єдину модель буття, одну-єдину істину. Така наука здатна набути також нової людської властивості, схиляючи до діалогу людини з людиною, мета якого — забезпечити передумови виживання людства загалом. Обстоюючи перспективність подібної науки й відповідного їй образу світу, І. Пригожій вказує на те, що історія людства переживає переломний період, коли нелінійні системи, подібні суспільству, наближаються до «точок біфуркації» (роздвоєння на альтернативні перспективи). У суспільстві біфуркація виникає тоді, коли вона зазнає дестабілізуючого впливу через зміни соціально-економічних умов. Ця обставина є дуже актуальною для постсоціалістичних суспільств, зокрема для українського. Тут мають стати в пригоді найкращі риси нашої вдачі, котрі невід'ємні від національного образу буття.

Литература:1.         Філософія : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.П.Щерба, В.К.Щедрін, О.А.Заглада; За заг. ред. С.П.Щерби. – К.: МАУП, 2004. 2.         Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М.: изд-во МГУ, 1986. 3.         Філософія: Підручник для вищої школи /за ред. В.Г.Кременя і М.І.Горлача. – 3-є вид., перероб. та доп. – Харків: ”Прапор”, 2004. 4.         Бичко І.В. Філософія. – К.: Либідь, 1994. 5.         Горлач М.І. Філософія. – Х.: Консум, 2000.