Філософське поняття природи

Содержание:ВСТУП                                                                                                                        3 1. Природа у філософії: поняття, суть                                                                        4 2. Природа – категорія філософії                                                                                8 ВИСНОВКИ                                                                                                                13 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                   14  

Вступление:Одна з актуальних проблем філософії - проблема взаємин суспільства й природи 3. Ще кілька десятиліть тому реальний взаємозв’язок між ними носив досить однобічний характер. Людство тільки брало у природи, активно експлуатувало її запаси, безтурботно вважаючи, що природні багатства безмежні й вічні. У найкращому разі цей взаємозв’язок був поетичним: людина насолоджувався красою природи, призивала до поваги й любові до неї. У цілому ж далі емоційних закликів людство не йшло. Розуміння того, що значить природа для існування й розвитку суспільства, сформовано не було. Сьогодні проблема взаємин суспільства й природи із чисто теоретичної переросла в гостро злободенну, від рішення якої залежить майбутнє людства. Бачення природи в аспекті властивої їй множинності, темпоральності й складності вимагало вміння орієнтуватися в часі, розрізняти минуле й майбутнє, без чого немислимо наукове дослідження природного світу. Провідною ідеєю стає принцип процесуальності, коли природний світ бачиться в черзі подій. Світ з’являється як багатомірний, відкритий, нескінченний. Затребуваний новий тип мислення - імовірнісний, статистичний, відкритий для позанаукового знання 6.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: У філософських поглядах на саму природу, її сутність можна виділити дві крайні, протилежні точки зору. Одна з них розглядає природу лише як хаос, царство сліпих стихійних сил, випадковості. Інша виходить із того, що в природі панують природна необхідність і строгі закономірності. Еволюція філософських уявлень про взаємини суспільства й природи визначалася, головним чином, ступенем розвитку самого суспільства, а також панувавшими в той або інший час економічними, політичними, релігійними й іншими поглядами. Природа є філософською категорією - об’єктивна форма людського буття й мислення, характеристика реальності світу. Усвідомлення людиною своєї суспільної суті, необхідності суспільства як своєї людської природи, наприклад, у формі правової свідомості, також виявляється ключем до свободи, і знову ж таки, свободи від своєї нової природи - суспільства. Неспівпадання в суспільстві ідеалів та норм життя, правових та моральних питань, законів, по суті, звільняє людину як суб’єкта правової свідомості, від моральних зобов’язань та високих прагнень до ідеалів. Не можна переступити через свою епоху, говорив Георг Гегель, і в цьому виявляється соціальна суть. Захист від суспільства свого індивідуального світу врешті-решт перетворює і суспільну природу людини у випадкове визначення її буття. Пошуки випадкового у своїй природі залишають людині можливість відчути самоцінність власного життя. Категоріальний зміст поняття природи наближує його до категоріального змісту поняття матерії, яке вже у Аристотеля може бути зрозуміле як принцип нового, майбутнього часу, надії на майбутнє.

Литература:1.         Кобылянский В. А. Природа и общество. Специфика, единство и взаимодействие. - Красноярск, 2006. 2.         Кравченко И. И. Экологическая теория в современных теориях общественного развития. - М., 2006. 3.         Лось В. А. Взаимоотношения общества и природы. - М., 2007. 4.         Моисеев Н. Н. Человек, среда, общество. -М., 2007. 5.         Сафонов И. А. Философские проблемы единства человека и природы. - СПб., 2006. 6.         Хесле В. Философия и экология. - М., 2007. 7.         Человек и природа - проблемы социоестественной истории (материалы научной конференции) - М., 2007.