Місце Тарновських в українському колекціонуванні

Содержание:Вступ 3 Розділ 1. Рід колекціонерів тарновських в суспільному житті україни хіх ст. 6 1.1. Джерельна база дослідження колекціонерів тарновських 6 1.2. Маєток качанівка 10 Розділ 2. Приватна колекціонерська діяльність тарновських 18 2.1. Музей українських старожитностей в.в.тарновського у чернігові 18 2.2. Колекціонування в.в.тарновського 20 2.3. Шевченкіана 30 Висновки 36 Список використаних джерел 38 Додатки 41

Вступление:Актуальність теми дослідження. В сучасній історичній науці одне з чільних місць посідають персонологічні дослідження, оскільки мають вирішальне значення для з’ясування ролі української національної еліти в різні історичні періоди. Актуальною є проблема аналізу доробку не тільки окремих осіб, а й цілих родин, які своєю діяльністю зумовлювали поступальність історичного розвитку України. У цьому контексті привертає увагу колекціонерська діяльність українських дворян в ХІХ ст., що сприяла розвитку українських земель у складі Російської імперії. Усвідомлюючи місце свого народу в світовій історії та його право на національне самовизначення, українські дворяни – нащадки козацької старшини стали носіями національної ідеї, намагалися своєю суспільною та благодійною діяльністю покращити життя українців, були рушійними силами прогресивних перетворень у суспільстві. Найбільш цікавою та репрезентативною з усіх провідних українських дворянських родин-колекціонерів ХІХ ст. є численна родина Тарновських. Вона складалася з трьох лівобережних гілок та разом з родичами з інших відомих дворянських родин українських губерній нараховувала біля 800 осіб. Враховуючи їх вклад у розвиток української культури і науки, великі колекції, пов’язані з Т.Шевченком, їх дослідження зумовлює науковий інтерес. Визначення місця та ролі дворян Тарновських в історії України ХІХ ст. особливо актуальне тому, що як в імперські, так і в радянські часи їх не без підстави вважали українськими націоналістами і сепаратистами, а життя та суспільна діяльність, матеріали родинних архівів Тарновських тривалий час залишалися поза увагою дослідників. Тому актуальність курсової роботи визначається через відсутність системного наукового дослідження колекціонерської діяльності родини, а також через необхідність опрацювання їх історико-культурної спадщини як цінних джерел з історії України ХІХ ст. Об’єктом дослідження є українське дворянство та його місце і роль в історичних процесах ХIХ ст. Предметом дослідження є колекціонерська діяльність лівобережних дворян Тарновських. Мета дослідження полягає у вивченні колекціонерської діяльності родини Тарновських як суб’єктів суспільно-історичного процесу ХІХ ст. Основними завданнями для досягнення мети є: - охарактеризувати джерельну базу та історіографію дослідження; - визначити витоки колекціонерської діяльності родини Тарновських; - проаналізувати музейну збірку В.В. Тарновського - молодшого та її значення для національної історії та розвитку музейної справи в Україні. Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об’єктивності. Методика дослідження базується на міждисциплінарному підході до вивчення проблем. При дослідженні теми використовувалися методи: наукового аналізу і синтезу, структурний, персонологічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний, узагальнення, проблемний. Це дозволило дослідити діяльність Тарновських у суспільному житті та виявити особливості і закономірності їх суспільно-корисної активності. Для загальної характеристики Тарновських в ХIХ ст. нами було використано кількісний метод наукового дослідження. Розкрити проблему походження родини Тарновських дозволили методи генеалогії, геральдики, історичної психології. У курсовій роботі також використані методи архівознавства: класифікації, ідентифікації та критики джерел; джерелознавства: критичний, археографічний, палеографічний; музеєзнавства: документування подій, спостереження життя суспільства, польового дослідження (обстеження Качанівського палацово-паркового комплексу), літературознавчу методику. Хронологічні межі роботи. Хронологічним періодом для дослідження колекціонерської діяльності Тарновських обрано ХІХ ст. як історичний період найбільшої суспільної активності дворянства. Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань та підсумками їх розв’язання. Курсова робота є спробою дослідження колекціонерської діяльності дворян Тарновських як провідної групи українського суспільства ХІХ ст. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми курсового дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження, формулюється практичне значення основних положень роботи. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у двох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.

Выводы:Отже, викладемо загальні підсумки дослідження: У курсовій роботі досліджено колекціонерську діяльність лівобережних дворян Тарновських як суб’єктів суспільно-історичного процесу ХІХ ст., доведено репрезентативність родини Тарновських для вивчення ролі дворянства в суспільному та культурному житті України ХІХ ст. У роботі проаналізовано родовід Тарновських, їх родинні зв’язки з іншими дворянськими родинами.. В.В. Тарновський – молодший – меценат та громадський діяч, який зібрав та подарував українському народові унікальний музей української старовини, музей Т.Г. Шевченка. Першим в Україні почав збирати документи відомих діячів українського національного відродження, зокрема Т.Г. Шевченка, П.О. Куліша, інших. Можна сказати, що Тарновському-молодшому ми зобов’язані тим, що в Чернігові є чудові колекції українських старожитностей. Ми побачили, що ще зовсім молодою людиною він поставив собі за мету зібрати колекцію речей, які характеризують історію і побут його батьківщини – Малоросії (за тогочасною термінологією). Але, оскільки одній людині таке завдання не під силу, Василь Васильович обмежив своє зібрання територією Лівобережної України – Гетьманщиною. Вбачаючи у колекціонуванні служіння батьківщині, громадянський обов’язок, Тарновський віддавав цій справі всю свою неабияку енергію, талант, чималі кошти. Василь Васильович збирав різноманітні документальні і матеріальні пам’ятки української культури. Завдяки невтомній, наполегливій праці Тарновський зібрав колекцію, яку сам розділив на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. Зібрання В.В. Тарновського складалось протягом 40 років. Всесвітньо відомим воно стало завдяки унікальним колекціям козацьких старожитностей та матеріалам, пов’язаним з Т.Г. Шевченком. Археологічна частина зібрання була сформована в останню чергу і мала другорядне значення. Згідно з волею В.В. Тарновського, після його смерті зібрання старожитностей було передано місту Чернігову для влаштування музею. Музей відкрили для відвідувачів 1902 р. Він відразу отримав високу оцінку сучасників і став одним з найвідоміших в Україні. Отже, діяльність родини Тарновських сприяла створенню історичного середовища, в якому виховувалася українська національна ідея та її носії – українська інтелігенція. Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що жоден дворянський рід не дав нам стільки відомих громадських діячів, меценатів, науковців, діячів культури, як рід Тарновських.

Литература:1. Горленко В. Альбомы и рисунки Шевченка в собрании В.В.Тарновского // Киевская старина. – 1886. – Т.14. – С.404-409. 2. Державний архів Чернігівської області.-Ф.140.-Оп.1.-Спр.44.-Арк.3-4. 3. Дубровський В.В. Музеї України. – Х.: Держвидав України, 1999. – 60 с. 4. Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского / Сост. Б.Д.Гринченко. – Чернигов, 1900. – Т.2. – С. 151-229. 5. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. – К., 1893. – Вип. І. Шевченко. 6. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. – Вып.1. Шевченко. – К., 1893. – 34 с. 7. Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского. –К., 1898. – С.1. 8. Кирилюк Є. Листи П.Куліша до В.Тарновського // За сто літ: Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початків XX століття. – К., 1930. – С.145-152. 9. Клименко Ю.О., Клименко Ф.В. Старовинні парки Чернігівщини // “Квіти України”. – К.: Листопад, 2001. – С.25-53. 10. Коваль І.М., Миронюк І.Ф. Ярослав Пастернак-дослідник старожитностей України / Івано-Франківська обласна держ. адміністрація; Івано-Франківська обласна рада; Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 144 с. 11. Лаєвський С.Л., Линюк Л.П. Музей українських старожитностей В.В. Тарновського у часі і просторі // Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – C. 5-8. 12. Лазечко П. Меценати української культури / П.Лазечко, Л.Лазечко // Дзвін. – 2003. – №5-6. – С. 118-126. 13. Лейстровий козак та його скарбівня: 3 Шевченкових та Кулішевих реліквій (Каталог виставки пам’яті видатного українського колекціонера Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1837-1899). – К., 1999. – С.39-81. 14. Листи П.Куліша до В.Тарновського. Публікація і передмова Є. Кирилюка // За сто літ. – Кн.6. – Харків – Київ, 1930. – С.145-152. 15. Матвєєв А. Роде красний і пресвітлий // Київ. – 1994. – №10. –С.159. 16. Мелочи из жизни Шевченка // Киевская старина. – 1897. – Т.56. – С.32. 17. Модзалевський В. Тарновські // Хроніка-2000. – 1996. – Вип.16. – С.175-190. 18. Музеї України ХІХ – початку ХХ століть: Зб. наук. праць / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського; Національний музей історії України; Науково-методичний відділ музеєзнавства; Асоціація етнологів / Г.А. Скрипник (ред.кол.), Л.Д. Піскова (упоряд.текстів), Л.Д. Федорова (упоряд.текстів). – К., 2005. – 282 с. 19. Музеї України = Museums of Ukraine: Довідник / Б. Ведибіда (упоряд.), Т. Вощиніна (пер.), Н. Токарєва (пер.). – К.: Задруга, 1999. – 129 с. 20. Музеї. Меценати. Колекції: Зб. наук. пр. / Національний ун-т ім. Тараса Шевченка / О.Б. Супруненко (відп.ред.). – К.: Археологія, 2000. – 108 с. 21. Музей украинских древностей, пожертвованный Черниговскому губернскому земству В.В.Тарновским. – Чернигов, 1903. – 30 с. 22. Немірич Грінченко Б. Музей Василя Тарновського // Літературно-науковий вісник. – 1900. – Т.10. – С.122. 23. Памяти В.В.Тарновского, А.М.Лазаревського и Н.В.Шугурова // Киевская старина. – 1902. – Т. LХХVІІІ. – С. 284-292. 24. Петров В. Теорія культурництва у Кулішевому листуванні р.1856-57. – К., 1927. – 22 с. 25. Письма П.А.Кулиша к В.В.Тарновскому-сыну (1857-1897) // Киевская старина. – 1899. – Январь. – С.81-100. 26. Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні ХVII-ХІХ ст.: Історико-біографічні нариси / НАН України; Інститут історії України / Валерій Смолій (голов.ред.). – К., 2001. – 341 с. 27. Половнікова С. Немеркнучий світ давнини: Старожитності Василя Тарновського у Чернігівському історичному музеї: буклет. – Чернігів, 2003. – 10 с. 28. Сарбєй В. До 130-річчя з дня народження В.В.Тарновського // Український історичний журнал. – 1967. – №4. – С.120. 29. Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3. / Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – 140 с. 30. Уманец С. Украинский музей В.В.Тарновского в Чернигове // Исторический вестник. – 1910. – Т.121. – С.623. 31. Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність - наша риса. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2001. – 134 с. 32. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).Ф. №243. Оп.1.-Спр. 211.-Арк.1-80 /67 док./. 33. Яцюк В.М. Шевченкіана Василя Тарновського: декілька спостережень // Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3. / Чернігівский історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – C. 57-61.