Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні

Содержание:ВСТУП                                                                                                                        3 1. Недоліки оплати праці в Україні                                                                           4 2. Концепція подальшого реформування оплати праці в Україні                          8 ВИСНОВКИ                                                                                                                16 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    17

Вступление:За умов переходу до ринкових відносин соціальний економічний розвиток країни переважно залежить вiд якостi працiвника, його потенцiйних можливостей, реалiзацiї їх у виробничiй дiяльностi. Тому проблеми людського чинника, мотивацiй та ефективностi працi, як показує досвiд країн з ринковою економiкою, набувають першорядного значення. За умов ринку рiзноманiтними стають цiнностi, пов’язанi з трудовою дiяльнiстю. Найголовiшими серед них є можливостi самореалiзацiї людини, прояву творчої iнiціативи та самостiйностi, участi у вирiшеннi питань полiпшення органiзацiї та умов працi, контролю якостi продукції (послуг), зростає значення саморозвитку особистості. З огляду на це зростає роль i значення стимулювання трудової активностi персоналу підприємства. Чинна система оплати працi робітників не враховує особистого трудового внеску кожного працiвника у загальних пiдсумках роботи підприємства. Посадовi оклади не дозволяють оцiнити цей внесок, оскiльки недостатньо враховують компетентнiсть, iнтуативнiсть, органiзаторськi та iншi важливi якостi робітників. За умов ринкової економiки заробiтна плата стає не просто винагородою за iндивiдуальнi зусiлля й особистi результати, а є часткою внеску працiвника в комерцiйний успiх пiдприємства. Актуальним завданням економічної науки в сучасних умовах є всебічне дослідження проблем оплати праці в Україні.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення. Реформа заробітної плати має носити комплексний характер, охоплювати ринковий і неринковий сектори економіки і переслідувати наступні цілі: -          підвищення платоспроможного попиту на внутрішньому ринку і зростання інвестиційної активності; -          реструктуризацію валового внутрішнього продукту в частині підвищення питомої ваги заробітної плати (для порівняння: в розвинутих країнах світу рівень заробітної плати у ВВП становить 60-70 %) . -          встановлення раціональних співвідношень між заробітною платою, підприємницьким прибутком і прибутком від власності; -          забезпечення раціонального співвідношення в оплаті праці працівників бюджетної та небюджетної сфер. Стратегічна мета сучасної реформи оплати праці в економіці України полягає у забезпеченні ефективного матеріального стимулювання розвитку виробництва, в переході від старих форм та систем оплати праці до нових (сучасних – таких як безтарифна оплата праці), ліквідація заборгованості з виплати заробітної плати, недопущенням подальших затримок виплат, підвищенням загальної величини оплати праці відповідно до кінцевих результатів виробництва, зменшенням диференціації в заробітках, зростанням реальних доходів працівників та ін.

Литература:1.         Бойчик I. М., Харiв М.С., Хончам М.I., Пiча Ю.В. Навч. посiбник  Економiка пiдприємства. – Х.: Каравела, 2006. – 293 с. 2.         Вигуржинская С. Ю. Учебное пособие к лекциям и практическим занятиям по курсу "Экономика и организация производства". – О.: ОГАХ, 2006. –  222с. 3.         Дмитренко Г. Планування в ринкових умовах // Освіта. – 2008. – 16 вересня. 4.         Економiка пiдприємства. Збiрник практичних задач i конкретних ситуацiй. Навч. посiб. / С. В. Покропивний та iнш. – КНЕУ, 2007. – 328 с. 5.         Осовий Г. Питання реформи оплати праці в Україні в контексті реалізації Плану дій щодо євроінтеграції // Україна: аспекти праці. – 2008. – №3. 6.         Павловська Н. Роль науки у реформуванні оплати праці та деякі дискусійні питання щодо її вдосконалення // Україна: аспекти праці. – 2008. – №4. 7.         Праця України: Ст. зб. / Держкомстат України. – К., 2007. – 368 с.