Державне регулювання та перспективи розвитку сфери культури та мистецтва

Содержание:Вступ                                                                                                                           3 1. Необхідність державного регулювання розвитку культури та мистецтва         7 2. Форми і методи державного регулювання діяльності сфери культури та мистецтв            10 3. Правове регулювання культурної сфери                                                              12 4. Принципи, цілі, пріоритетні завдання державної політики у сфері культури   16 Висновок                                                                                                                     24 Список використаної літератури    26

Вступление:Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової держави, створення громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями. В цих процесах важливу роль відіграє культура, яка є потужним засобом консолідації суспільства, відновлення історичної пам’яті, утвердження національної самосвідомості й патріотизму, зміцнення міжнаціонального миру та злагоди. За допомогою культури формується активний, творчий інтелект і висока духовність особистості, інтелектуальний потенціал народу, що є головною умовою виходу суспільства на нові рівні цивілізації. Світовий досвід переконливо свідчить, що ті держави, які в найскладніші кризові періоди свого розвитку проводили зважену, послідовну політику у сфері культури, в найкоротші терміни, з мінімальними витратами досягали значних успіхів у проведенні економічних, політичних і соціальних реформ (наприклад, свого часу Японія, Німеччина) і швидко піднімалися до рівня високорозвинених країн. І, навпаки, недбайливе ставлення до культури прирікає суспільство на жалюгідне існування і відставання від цивілізованого світу. Сьогодні стає цілком очевидним, що труднощі і прорахунки в здійсненні соціально-економічних, політичних перетворень, недоліки у вирішенні багатьох проблем суспільного життя в період становлення ринкових відносин в Україні полягають зовсім не в тому, що реформи є недостатньо розробленими чи не відповідають потребам людини, всього суспільства. Значною мірою вони зумовлюються саме тим, що для успішного здійснення реформ українському суспільству поки що не вистачає сформованої системи відповідних світоглядно-ціннісних орієнтацій, зрілої національної самосвідомості, які формуються, передусім, завдяки державній політиці у сфері культури й виступають головними чинниками економічного, політичного і взагалі духовного відродження України. Нині в українській державі культурна сфера перебуває у важкому, кризовому стані. Суттєвою проблемою залишається забезпечення доступу населення до культурно-мистецьких цінностей. Відчутно посилюються процеси духовної деградації суспільства. У зв’язку із цим актуальним стає переосмислення державної політики у сфері культури з метою забезпечення необхідних умов для підтримки вітчизняної культури як основи прогресивного розвитку суспільства. Кардинальні зміни в культурній сфері, зумовлені демократичними й ринковими перетвореннями, сприяли виникненню різноманітних суб’єктів культурної діяльності - закладів, організацій, підприємств і осередків культури, заснованих як на державній, так і на недержавній формах власності, підвищенню активності творчих спілок, національно-культурних товариств, громадських організацій, зацікавлених в оновленні культурно-мистецького життя, відродженні традицій вітчизняної культури. За цих обставин збільшилася кількість суб’єктів політики держави у сфері культури, виникла потреба в пошуку нових підходів до організації і здійснення державного управління. Особливого значення набуває формування такої моделі управління, яка б ґрунтувалася на встановленні конструктивного діалогу та тісній співпраці між органами державної влади і управління й громадськістю, їх взаємодії у вирішенні питань культурного розвитку, що відповідає специфіці культурної сфери, особливостям її розвитку, і є важливим в умовах становлення громадянського суспільства в Україні. У сучасних вітчизняних дослідженнях до окремих теоретичних і практичних аспектів державної політики у сфері культури звертаються В.П.Андрущенко, Ю.П.Богуцький, І.Д.Безгін, О.А.Гриценко, В.М.Даниленко, І.М.Дзюба, М.Г.Жулинський, C.І.Здіорук, В.Г.Кремень, В.М.Литвин, С.В.Майборода, А.О.Ручка, О.М.Семашко, В.А.Скуратівський, П.І.Надолішній, І.Ф.Надольний, Б.О.Парахонський, М.В.Попович, Г.П.Чміль, С.А.Чукут та інші. Важливе значення для курсової роботи мають праці вітчизняних і зарубіжних учених: В.Г.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.Д.Бондаренка, В.М.Князєва, Б.О.Кравченка, С.В.Крисюка, В.І.Лугового, М.М.Логунової, В.К.Майбороди, Н.Р.Нижник, В.А.Ребкала, І.В.Розпутенка, В.А.Скуратівського, В.В.Тертички, С.А.Фареніка, Л.Є.Шкляра та інших, в яких розглядаються загальні проблеми теорії і практики державного управління. Незаперечний інтерес для дисертаційної роботи становлять праці зарубіжних дослідників: А.Жерара (Франція), М.Д.Девідсон Шустера (США), Р.Фішера (Велика Британія); А.І.Арнольдова, О.В.Богачової, І.І.Горлової, В.С.Жидкова, А.І.Маркова, А.Я.Флієра, С.В.Шишкіна (Росія) та інших, у яких розглядаються теоретико-методологічні й практичні питання сучасної державної політики у сфері культури. Віддаючи належне науковій і практичній значущості розглянутих наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених дослідженню державної політики у сфері культури в сучасних умовах, слід, однак, зауважити, що дослідницькі інтереси науковців були зосереджені на окремих аспектах зазначеної проблеми. В роботах недостатня увага приділялась вивченню діяльності органів державної влади і управління стосовно формування і реалізації державної політики у сфері культури в період становлення ринкових відносин в українському суспільстві, а також забезпечення ними необхідних умов для задоволення культурних запитів громадян. У зв’язку з цим виникає потреба в комплексному дослідженні сутності та особливостей реалізації державної політики у сфері культури в сучасних умовах, що є важливим для визначення напрямів її оптимізації і сприятиме культурному розвитку суспільства. Мета й завдання дослідження. Метою курсової роботи є визначення і наукове обґрунтування основних напрямів оптимізації державної політики у сфері культури в сучасних умовах. Відповідно до мети дослідження визначено завдання: - обґрунтувати необхідність державного регулювання розвитку культури та мистецтва; - уточнити форми і методи державного регулювання діяльності сфери культури та мистецтв; - обґрунтувати правове регулювання культурної сфери; - визначити принципи, цілі, пріоритетні завдання державної політики у сфері культури. Об'єкт дослідження – державна політика у сфері культури в сучасних умовах розвитку українського суспільства. Предмет дослідження – особливості й шляхи реалізації державної політики у сфері культури на сучасному етапі. Методи дослідження. У курсовій роботі використаний комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування методів класифікації й систематизації дозволило узагальнити законодавчу, нормативну документацію і наукову літературу за темою дослідження. Системний підхід як методологічна основа дослідження дав змогу простежити сучасну соціокультурну ситуацію в суспільстві, виявити суперечності державної політики у сфері культури, визначити особливості її реалізації й основні напрями оптимізації. За допомогою структурно-функціонального методу досліджено завдання, функції та основні напрями діяльності органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики у сфері культури на сучасному етапі й з’ясовано, наскільки їх діяльність є адекватною процесам, що відбуваються в культурному житті суспільства, і сприяє задоволенню культурних потреб громадян. Крім того, у курсовій роботі використані методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, органічної єдності теорії та практики з метою всебічного дослідження сучасної державної політики у сфері культури. Структура та обсяг. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури. Повний обсяг курсової роботи - 23 сторінки. Список використаних джерел містить 20 найменувань.

Выводы:Таким чином, відсутність стабільності, системності в законотворчій діяльності Верховної Ради України у сфері культури перешкоджає створенню цілісної законодавчої бази розвитку вітчизняної культури, унеможливлює впровадження оптимальних засобів і механізмів реалізації державної політики в цій сфері, що призводить до подальшого поглиблення кризових явищ, посилення негативних тенденцій в культурному розвитку суспільства, позначається на його духовному стані. Тому на сьогодні здійснюється реорганізація системи державного управління у сфері культури, пошук нових форм і методів роботи, накопичений певний позитивний досвід. Разом з тим управлінська діяльність органів державної влади і управління в цілому є непослідовною, неадекватною сучасним вимогам культурного розвитку, мало сприяє забезпеченню культурних прав і задоволенню запитів громадян. Це пояснюється відсутністю досвіду роботи в нових ринкових умовах, зокрема складністю поєднання адміністративних методів з ринковими механізмами у здійсненні державного управління, не досить активною співпрацею між центром і регіонами, слабким зворотним зв’язком між органами державного управління і громадськістю, обмеженою участю громадських структур у прийнятті управлінських рішень, недостатнім кадровим забезпеченням сфери культури тощо. Отже, необхідно реформувати державне управління у цій сфері з метою досягнення відповідності управлінської діяльності вимогам сучасної соціокультурної ситуації. Крім того, виявлені причини і ознаки кризової ситуації зумовлюють необхідність докорінного перегляду принципів державного регулювання діяльності організацій культури і мистецтва. При цьому предметом адміністративно-правового і економічного регулювання в сфері культури і мистецтва, повинні стати: ?            соціально-культурна значущість створюваних продуктів, міра їх участі у процесі збереження і розвитку вітчизняної культури в Україні; ?            спрямованість вкладення бюджетних засобів, тобто виділення напрямків діяльності організацій культури і мистецтва, які потребують пріоритетної фінансової підтримки; ?            структура фінансових ресурсів державних закладів культури і мистецтва: співвідношення (питомої ваги) власних і бюджетних засобів. У зв’язку з цим видається доцільним систему державного управління у сфері культури замінити на громадсько-державне управління, в якому головну роль відіграватиме громадськість: громадські, недержавні організації - творчі спілки, фонди, асоціації діячів мистецтв, національно-культурних центрів тощо. В такій моделі управління громадським структурам належатиме пріоритет у розробці державної політики і прийнятті управлінських рішень, а органи державної влади і управління залишатимуться виконавцями рішень, прийнятих демократичним шляхом. Суттєвою перевагою громадсько-державного управління у сфері культури є залучення до управлінської діяльності максимальної кількості громадян, підвищення зацікавленості суспільства в проблемах розвитку культурної сфери, сприяння реалізації конституційного права особистості на участь у державному управлінні, що значно прискорює його демократизацію. Упровадження державно-громадської моделі управління передбачає, що питання формування і здійснення державної політики у сфері культури, а також регіональної культурної політики доцільно передати сформованим демократичним шляхом державно-громадським органам управління на всіх рівнях. У них громадську частину становлять представники різних суб’єктів культурного життя, незалежні від державних структур, які на громадських засадах здійснюють управлінську діяльність. Такі зміни, на наш погляд, у державному регулюванні культурної сфери мають поліпшити і так важкий стан громадян через світову фінансову кризу та сприятимуть швидкому виходу з неї.  

Литература:1.         Архієреєв С. І., Демьохіна О. О. Державне регулювання економіки. — Х.: НТУ "ХПІ", 2004. — 205с. 2.         Бойко- Б. О., Мейжис І. Ф., Іван, Х. А. Соціально- культурні бар'єри на шляху муніципальної реформи. Перспективи подолання / Центр соціально- економічного розвитку Українського Причорномор'я. — Миколаїв: Атол, 2000. — 254с. 3.         Гриньова В. М., Новікова М. М. Державне регулювання економіки. — Х.: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 753с. 4.         Дідківська Л.І., Головко Л.С. - Державне регулювання економіки - К.: Знання, 2004. - 213 с. 5.         Дрожжина С. В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган- Барановського. — Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. — 198с. 6.         Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 -2011 роки: Послання Президента до Верховної Ради України. - К., 2002. 7.         Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, Пенсійний фонд України, 2004. - 45 с. 8.         Іванова О.Л. - Соціальна політика : теоретичні аспекти. - К.: Академія, 2003. - 107с. 9.         Клочко В. П. Глобалізація: економічні та соціально-культурні аспекти — К.: ДАКККіМ, 2005. — 189с. 10.       Ключко Ю. Розвиток соціально-культурної сфери України в умовах ринкових відносин: пошук нових моделей. — К., 2003. — 28с. 11.       Кравченко П. А. Вітчизняний культурно-історичний досвід у системі сучасного державотворення (Соціально-філософські аспекти). — К.: Генеза, 2001. — 332с. 12.       Мельник А.Ф. - Державне регулювання економіки. - К.: Знання, 2004. - 358 с. 13.       Михасюк І., Мельник А. - Державне регулювання економіки. - Л.: Українські технології, 2003. - 494 с. 14.       Спікер П. - Соціальна політика : теорії та підходи. - К.: Фелікс, 2004. - 400 с. 15.       Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) “Шляхом Європейської інтеграції” - Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с. 16.       Філатов В. М., Липов В. В., Вершинін С. В. Державне регулювання економіки. — Х.: Видавництво НФаУ, 2003. — 143с. 17.       Чистов С. М. Державне регулювання економіки. — К.: КНЕУ, 2004. — 441с. 18.       hhtp://www.ukrstat.gov.ua/ 19.       http://zakon.rada.gov.ua/ 20.       http://www.irf.kiev.ua/old-site/ukr/programs/culture/1999/project.htm