Выводы:Новела – це жанр, який відповідав світосприйняттю авторів післявоєнної Німеччини, як ніщо інше. Літературно й інтелектуально країна внаслідок диктатури нацистів була наче знекровлена. Новели післявоєнного часу не прикрашали себе – тут був реалізм, але реалізм, під ландшафтом якого приховувалися добре продумані символи. Белль не називає поняття категорично – його відгук наче відсилає до літературного символу, який може показати речі, які не очевидні спостерігачу.
Белль був першим після Томаса Манна німецьким письменником, який отримав Нобелівську премію з літератури. За його книги та політичну активність Белля називали «сумлінням нації». Він завжди почував себе німцем, але в той же час різко критикував «публічне лицемірство» уряду та «вибіркову амнезію» своїх співвітчизників. У своїх романах, оповіданнях, п'єсах і есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив, часом у сатиричній формі, Німеччину під час другої світової війни й у післявоєнний період.
Новелу визначають невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється точною й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність точної та згорненої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком, перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів. В ідеалі новела складається з чотирьох елементів: початок, побудова проблеми /напруження, уповільнюючий момент, рішення.
Новели були популярні в Німеччині починаючи з двадцятих років, але особливого поширення вони отримали у повоєнний час з 1945 року. До найбільш визначних новелістів Німеччини повоєнного періоду відносять В.Борехта, Г.Белля, В.Шнурре, І.Айхтінгер, Х.Бендера, Є.Ланггесзер, А.Андерша, М.Л.Кашніц, З.Ленца та Г.Воманн. Новела - це перша літературна форма, в якій Г.Белль досягнув успіху. Коротка оповідь з її технікою короткого відображення ситуації або нагнітання дії залишалася до кінця п’ятдесятих років улюбленою літературою формою Белля. І, навіть, пізніше, у сімдесяті роки, він звертався до цього жанру.
Тематично можна групувати новели Белля по-різному. Між 1947 та 1951 роками домінують спочатку розповіді солдата («Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…») та оповідання повоєнного часу («Людина з ножами», «Моя коштовна нога»). Як третю тематичну групу називають морально або релігійно-етнічно забарвлені новели п’ятдесятих років. Четверту групу утворюють сатиричні та іронічні новели («Мій дядько Фред»). Новелам Белля притаманні символізм та глибокий підтекст, які змушують вдумливо читати кожний рядок.
У новелах Белля героями виступають нічим непримітні особистості, які на тлі маси виділяються слабкістю, котра, втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до співчуття. Його творам характерна ескізність твору: в основу сюжету нерідко покладені миттєві враження, які не мають ані початку, ані кінця. Також спостерігаємо ускладненість композиції та образної системи, широке використання художніх можливостей внутрішнього монологу.
У цих новела спостерігаємо поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами «тривіальної» літератури, з глибоким психологічним аналізом, символічним підтекстом і тяжінням до притчевих узагальнень. Проте не дивлячись на те, що наявне багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, реченням властивий спрощений ритм.