Марія Тюдор

Содержание:Вступ  3 1.Біографічні дані Марії Тюдор        6 1.1. Обставини народження і раннє дитинство   6 1.2. Королева Марія Тодор 11 2. Особливості реформації в Англії 15 2.1. Актуальність       15 2.2.Початок Реформації        19 2.3.Особливості Реформації 23 Висновок       27 Список використаної літератури    29

Вступление:Марія І Тюдор увійшла в історію із прозванням Марії Кривавої. Деспотизмом і жорстокістю вона пішла в батька. Початок правління Марії ознаменувалося стратами, навіть свою сестру Єлизавету, вона наказала посадити в Тауер (головну в'язницю Англії), а через три місяці відправила її в заслання. Марія була затятою прихильницею католицтва й почала боротьбу із протестантами. У країні запалали багаття інквізиції, на яких спалювалися єретики. Всі протестанти вважалися змовниками, і боротьба з ними тривала в період усього правління королеви Марії І. Коли вона померла, ніхто в країні не шкодував про смерті "кривавої" королеви. Шлюб з іспанським принцом Пилипом не дав Марії спадкоємця. Англійський трон перейшов її сестрі Єлизаветі, що стала найвідомішою  англійською королевою. Принцесі Марії Тюдор доля подарувала привабливу зовнішність і неабиякий розум. Здавалося, що англійський престол після смерті батька, короля Генріха VІІІ, буде належати їй: адже сини, породжені її матір'ю Катериною Арагонської, відразу гинули. Але життя повернулося до неї чорною стороною через  занадто палке батьківське серце: полюбивши іншу жінку, Генріх поступово зненавидів і Катерину Арагонську, і, схоже, власне чадо. Зрештою шлюб батьків був визнаний незаконним (колись цей, ще юний, монарх взяв за дружину удову свого брата), саму Марію оголосили незаконнонародженою й позбавили всіх титулів. Принцесу розлучили з матір'ю й заслали подалі від двору, виділивши їй убоге утримання. Кончина відкинутої королеви, яку дочка так більше й не побачила, привела Марію в розпач. Бог покарав віроломного Генріха за його жорстокість і несправедливість до колишньої дружини й рідної дочки: під час турніру він одержав рану на нозі, який не призначено було ніколи зажити. Перелякана королева, Ганна Болейн, народила мертвого хлопчика. Придворні з усіх боків шепотіли монархові про її невірність. А отут ще одне чарівне створення привернуло королівську увагу: шістнадцятирічна фрейліна Джейн Сеймур. І Ганна, обвинувачена у всіх смертних гріхах, була ув’язнена в Тауер і незабаром обезголовлена. Через тиждень сластолюбний король зіграв чергове весілля. Юна королева відрізнялася добротою й покладливим характером. Вона-то й умовила свого чоловіка знову оселити при дворі Марію, повернувши їй законний титул принцеси. Прикинувшись розчуленим, король-батько виконав її прохання. Але кілька годин через після повернення Марії під батьківський дах затяг перелякану принцесу у відокремлену кімнату й зажадав двічі переписати зречення від законності його шлюбу з Катериною Арагонской і законності її, Марії, народження. Принижена, вона підкорилася. Згадавши про свою зведену сестрицю Єлизавету, породжену від нещасної Ганни Болейн, вона звернулася із проханням до мачухи: наблизити до двору й цю дівчинку, що перебувала тепер у такім же злидарському положенні, у якому ще зовсім недавно перебувала Марія. Після пологів Джейн Сеймур вона вислухала останню волю вмираючої королеви, що дала життя довгоочікуваному спадкоємцеві: "Бережи свого брата, тому що він беззахисний..." Ні синів, ні дочок велелюбному Генріхові Бог більше не дарував. Марія віддавала увесь свій час немовляті Едуардові й подорослівшій Єлизаветі, а потім подружилася із черговою мачухою - Ганною Клевською. Обом подобалося займатися дітьми, а також садом, кіньми й собаками. Про своє заміжжя вона не сміла й думати: король віднаджував всіх наречених від двадцатишестилітньої дочки, чий майбутній чоловік міг виявитися авантюристом і, не дай Боже, шукачем трону. Зрештою батько сполучався шлюбом з жінкою зрілих років, удовою леді Парр. Нова королева, мудра і розважлива, намагалася, щоб чоловік проводив більше часу в колі родини, з дочками від перших шлюбів. І в підсумку на смертному одрі батько сказав Марії: "Я добре знаю, моя дорога дочка, що ви рідко погоджувалися із мною в минулому житті... Я заподіяв вам чимало страждань, я не дав вам чоловіка, хоча повинен був зробити це. Але я все-таки прошу вас - будьте ніжною й відданою матір'ю вашому братові, я залишаю на ваше піклування цієї слабкої й беззахисної дитини". У заповіті батько оголосив її спадкоємицею престолу у випадку бездітності Едуарда. Метою курсової роботи є дослідити життя та правління Марії І Тюдор.  

Выводы:Життя Марії було сумно від народження до самої смерті, хоча ніщо спочатку не передвіщало такої долі. Для дітей її віку вона була серйозна, витримана, рідко плакала, прекрасно грала на клавесині. Коли їй здійснилося дев'ять років, що заговорили з нею по-латинському  комерсанти із Фландрії були здивовані її відповідями на їхній рідній мові. Батько дуже любив спочатку свою старшу дочку й приходив у захват від багатьох рис її характеру. Але все змінилося після того, як Генріх вступив у другий шлюб з Ганною Болейн. Марію видалили з палацу, відірвали від матері й нарешті зажадали, щоб вона відреклася від католицької віри. Однак, незважаючи на свій юний вік, Марія відмовилася навідріз. Тоді неї піддали безлічі принижень: належна принцесі свита була розпущена, сама вона, вигнана в маєток Хетфилд, стала служницею при дочці Ганни Болейн, крихті Єлизаветі. Мачуха била її за вуха. Доводилося побоюватися за саме її життя. Стан Марії погіршилося, але матері було заборонено бачитися з нею. Тільки страта Ганни Болейн принесла Марії деяке полегшення, особливо після того, як вона, зробивши над собою зусилля, визнала батька "Верховним главою англіканської церкви". Їй повернули свиту, і вона знову одержала доступ у королівський двір. Гоніння відновили, коли на престол зійшов молодший брат Марії, Едуард VІ, що фанатично тримався протестантської віри. Один час вона серйозно подумувала про втечу з Англії, особливо коли їй почали лагодити перешкоди й не дозволяли відправляти меси. Едуард зрештою позбавив сестру престолу й заповів англійську корону правнучці Генріха VІІ Джейн Грій. Марія не визнала цього заповіту. Довідавшись про кончину брата, вона негайно рушила в Лондон. Армія й флот перейшли на її сторону. Таємна рада оголосила Марію королевою. Через дев'ять днів після свого сходження на престол леді Грій скінчила життя на ешафоті. Але щоб забезпечити престол за своїм потомством і не допустити на нього протестантку Єлизавету, Марія повинна була одружитися. У липні 1554 р. вона вийшла заміж за спадкоємця іспанського престолу Пилипа, хоча знала, що він дуже не подобається англійцям. Вона обвінчалася з ним у віці 38 років, уже літній і некрасивої. Наречений був молодше її на дванадцять років і погодився на одруження тільки з політичних міркувань. Після весільної ночі Пилип помітив: "Треба бути Богом, щоб випити цю чашу!" Він, втім, не жив довго в Англії, відвідуючи свою дружину тільки зрідка. Тим часом Марія дуже любила чоловіка, нудьгувала без нього й писала йому довгі листи, засиджуючись до пізньої ночі. Вона правила сама, і царювання її в багатьох відносинах виявилося найвищою мірою  нещасним для Англії. Королева з жіночою впертістю бажала повернути країну під покров римської церкви. Сама вона не знаходила задоволення мучити й терзати людей, незгодних з нею у вірі; але вона напустила на них юристів і богословів, що постраждали в минуле царювання. Проти протестантів були звернені страшні устави, видані проти єретиків Ричардом ІІ, Генріхом ІV і Генріхом V. З лютого 1555 р. по всій Англії запалали багаття, на яких гинули "єретики". Усього було спалено біля трьохсот чоловік, серед них ієрархи церкви - Кранмер, Рідлі, Латимер і інші. Було наказано не щадити навіть тих, хто, виявившись перед кострищем, погоджувався прийняти католицтво. Всі ці жорстокості принесли королеві прізвисько "Кривавої".  

Литература:1.      Байкова, А.Н. История Англии и Ирландии / А.Н. Байкова. - М, 1960. - 123с. 2.      Байкова, А.Н. История Англии и Ирландии / А.Н. Байкова. - М, 1963. - 256с. 3.      Блок, Марк, Короли-чудотворцы: Очерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии / Марк Блок; Предисл.  Ж. Ле Гоффа; Послесл. А.Я.Гуревича; Пер. с франц. В.А.Мильчиной. – М.: Языки русской культуры, 1998. - 712с. - ( Studia historica ). 4.      Бокль, Г.Т. История цивилизации в Англии / Г.Т. Бокль. - Спб, 1895. - 625с. 5.      Всемирная история. − Минск, «Литература», 1997 . 6.      Всемирная история. − Москва. 1997г. том 10. 7.      Всемирная история. Средние века / Оскар Егер − М.: «Аст», 2000 год, 8.      Всемирная история: (учебное пособие). - М: Мысль, Т.2. 1985 г. 9.      Генезис капитализма в позденее средневековье в Англии и Германи / Кирилова А.А. - М, 1979. - 113с. 10.  Грачов, Ю.Г. Англійське рицарство / Ю.Г. Грачов. – К., 2004. - 102с. 11.  Ерофеев, Н.А. Очерки по истории Англии / Н.А. Ерофеев. – М., 1959. - 263с. 12.  Зверева Г.И. История Шотландии. - М., 1987. 13.  История Ирландии. - М.,1984. 14.  Исаенко, А.В. Английская королевская реформация 16 века / А.В. Исаенко. - Орджоникидзе, 1982. - 74с. 15.  История  философии  в  кратком  изложении.  /Пер. С чешского  под  ред. И.И. Богута - М: Мысль. 1995 г. 16.  История Елисаветы королевы английской. 3. – СПб., 1795. - 416с. 17.  Кертман, Л.Е. География, история и культура Англии: Учебное пособие / Л.Е. Кертман. - Изд. 2-е пере. – М.: Высшая школа, 1979. - 384с. 18.  Некрасов Ю.К. Реформация и крестьянская война. - Вологда, 1984 19.  Порозовская Б.Д. Иоганн Кальвин, его жизнь и деятельность. − СПб., 1891 20.  Рыжов К. Энциклопедия «Все монархи мира. Западная Европа» − М., 1999. 21.  Смирин М.М. Народная реформация Томаса Мюнцера и великая крестьянская война. −  М., 1955 22.  Смирин М.М. Эразм Роттердамский и  реформационные  движения  в  Германии. - М.,1978 23.  Советская историческая энциклопедия. − Москва. Изд. Советская энциклопедия. 1969 г. 12 том “Християнство”. Янг Джордж. - М., 2000г. 24.  Становление династии Тюдоров/. Ральф А. Гриффитс, Роджер Томас. − Ростов – на – Дону, «Новое слово», 1997. 25.  Тревельян Дж.М. Социальная история Англии. - М., 1959. 26.  Фостер У.З. Очерк политической истории Англии. - М., 1963.