Выводы:Сьогодні мінеральна вода - один з найрентабельніших видів продукції. Гроші, вкладені у будівництво та оснащення заводу з розливу справжньої мінералки, повертаються вже за півроку.
Актуальність даної теми зумовлена експортною динамікою українського ринку мінеральної води та значною його орієнтацією на продаж мінеральної води закордон.
Особливий сегмент на ринку мінеральних вод формують питні очищені води. Для їх виробництва використовують воду з артезіанських свердловин чи взагалі водопровідну. Вона піддається фільтрації, а після цього до неї можуть додавати мінерали для поліпшення смакових якостей.
Відповідно до Державного стандарту, мінеральними вважаються ті води, що розливають прямо в місцях видобутку, і ті, які транспортують для розливання в місця споживання. Міжнародні стандарти в цьому відношенні набагато жорсткіші.
За кордоном мінеральною вважається тільки вода, розлита в пляшки не більш як за 50 м від джерела. При цьому не допускається зміна її первісних природних властивостей.
Для сульфідних вод, що містять сірчисті сполуки, як і для залозистих, характерна нестійкість в окисному середовищі. Однак ці сполуки не стабілізують у процесі виробництва, а просто вилучають. Для цього у воді розчиняють вуглекислий газ і підкислюють її.
Ринок мінеральних вод України останніми роками активно росте і розвивається (таблиця). Україна посідає четверте місце в Європі за обсягом розвіданих водних запасів — 2,4 млн/м3, водночас використовує свої водні запаси лише на кілька відсотків (близько 100 родовищ і півтисячі джерел).
Промислове розливання мінеральних вод здійснюється більш як на 100 підприємствах, велика частина яких представлена невеликими цехами при пивоварних, безалкогольних та інших заводах чи харчових комбінатах. Від загальної кількості підприємств вони становлять близько 70%.
Компанію Georgian Glass & Mineral Water (GG & MW) створили у 1995 році грузинські бізнесмени Мамука Хазарадзе і Бадрі Джапаридзе. Купивши у процесі приватизації два заводи мінеральних вод у долині Боржомі й отримавши у 1997 році ексклюзивну ліцензію на розробку джерел Боржомі, вони почали експансію на російський ринок, відродивши один з найпопулярніших брендів Радянського Союзу.
Сьогодні кількість споживаної мінеральної води на душу населення становить приблизно 15 л на рік. На думку експертів, немаловажну роль у збільшенні цього показника відіграло погіршення екологічної обстановки й низька якість водопровідної води, що спричинило помітне поліпшення культури споживання води середньостатистичного українця. Із іншого боку, зростає купівельна спроможність, оскільки люди почали більше заробляти.
Очевидно, варто розділити київський і регіональні ринки мінеральної води, оскільки розвиваються вони по-різному. Вищий рівень життя в столиці не може не позначитися на зростанні культури споживання. За аналогією зі столицею північного сусіда в Києві динамічніше розвивається сегмент так званої тихої води у великих упаковках.
Сьогодні в Києві темпи зростання продажів мінералки перевищують темпи зростання продажів солодких газованих безалкогольних напоїв. Крім всього іншого цьому сприяє високий ступінь концентрації населення в мегаполісі та вищий, порівняно з регіональним, рівень доходів громадян. Споживач у столиці менш вимогливий до ціни продукту й уважніший до якості. Отже, один із головних козирів продукції з регіонів — дешевина — в Києві може й не зіграти.
Кожна з регіональних компаній має свою специфіку й будує дистриб’юторську мережу за власними правилами. Розвиток компаній і насичення локальних ринків призвели до того, що регіональним виробникам стає тісно, і вже зараз вони прагнуть виходити на загальнонаціональний рівень.
Провідними імпортерами, як і раніше, залишаються країни колишнього СРСР (в основному Росія та Грузія), на частку яких припадає 92% ввезеної продукції: «Нарзан», «Боржомі», «Єсентуки», Santal. Інший імпорт — це, як правило, елітні бренди: Perrier, Evian, Volvic, Ту Nant, Gerolsteiner, Vittel та ін. При цьому імпортна продукція реалізується, в основному, у торговельних точках із великим асортиментом або в барах, кафе, ресторанах.
Законодавчою базою проведення зовнішньоторговельних операцій є Митний кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», укази Державних органів та інституцій України.
Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону.
Метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.
Одним із найважливіших чинників нормальної життєдіяльності людини є її забезпеченість чистою та фізіологічно повноцінною питною водою. ЇЇ стан є показником не тільки якості життя, а й безпеки. Тривале вживання води, яка має відхилення від вимог нормативних документів веде до стійкого зростання захворюваності населення.
При експорті товарів підприємство продає товари за кордон з метою одержання прибутку.
Під собівартістю товару розуміють витрати на виробництво товару підприємством. Транспортні витрати містять у собі витрати на транспортування товару, що несе підприємство-експортер. Ці витрати залежать від ціни контракту (CIF, FOB тощо ). Організаційні витрати – це витрати підприємства на укладання контракту, мита і збори під час перевезення товару через митний кордон і т.д.
Для того, щоб експорт товару був ефективний, необхідно, щоб експортний доход перевищував експортні витрати. Експорт товару доцільний, якщо експортний прибуток перевищує внутрішній прибуток підприємства від продажу товару усередині країни.
Отже, провівши наступні розрахунки можна сказати, що ефективність даної угоди експорту мінеральної води з України є досить високою, адже рентабельність угоди складає 11,4%.
Отже на основі проведеного коефіцієнтного аналізу можна сказати, що зовнішньоекономічний контракт на експорт мінеральної води є ефективним, тому що базовий коефіцієнт експорту та альтернативний коефіцієнт ефективності експорту більше одиниці. А це означає, що прибуток від реалізації горілки на зовнішньому ринку є вищім ніж прибуток від реалізації такої ж партії мінеральної води на внутрішньому ринку.
Також необхідно зазначити, що при реалізації даної угоди експортні витрати перевищують експортний дохід. Отже використання запропонованої угоди експорту мінеральної води є доцільним тому що згідно з даними коефіцієнтного аналізу , угода є ефективною.