Венчурне інвестування та його особливості в Україні

Содержание:ВСТУП           3 1. Сутність та основні характеристики венчурного інвестування          5 2. Зарубіжний досвід венчурного інвестування    7 3. Венчурне інвестування та його особливості в Україні            11 ВИСНОВКИ  15 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    17  

Вступление:Існує безліч визначень венчурного інвестування. Поняття "венчур" (venture) у перекладі з англійського означає "ризик", "ризиковане починання", "ризикове підприємство". Історично так склалося, що найцікавішими об'єктами для венчурного капіталу були малі інноваційні компанії, орієнтовані на розробку й вивід на ринок наукомісткої продукції на базі високих технологій. Тому часто венчурне фінансування пов'язується із прямими інвестиціями в компанії саме технологічного сектора. Венчурні фонди або компанії воліють вкладати капітал у фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажу на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичними або юридичними особами. Основоположниками даного виду бізнесу прийнято вважати громадян США Тома Перкінса, Юджина Клейнера, Франка Кофілда, Брука Байєрса й ін., які в 50-60 роки розробили нові основні концепції організації фінансування: створення партнерств у вигляді венчурних фондів, збір грошей у партнерів з обмеженою відповідальністю й установлення правил захисту їхніх інтересів, використання статусу генерального партнера. Хрестоматійною є наступна історія. У 1957 р. Артур Рок, службовець інвестиційного банку в Нью-Йорку, одержав від свого знайомого, фахівця з напівпровідників, лист із проханням знайти інвестора, готового профінансувати розробку й випуск нових кремнієвих транзисторів. З 35 потенційних інвесторів, з якими провів переговори Доля, на пропозицію відгукнувся тільки один, Шерман Ферчайлд. У результаті з'явилася фірма Faіrchіld Semіconductor, що стала праматір'ю всіх американських напівпровідникових компаній, що озолотила своїх засновників і підказала їм перспективність ризикових вкладень у малі інноваційні компанії. Тому Рок, після успіху своєї першої угоди, вирішив присвятити себе венчурному інвестуванню. Перший венчурний фонд, сформований Артуром Роком у 1961 р., був розміром $5 млн США, з яких інвестовано було всього 3 млн. Але результати роботи фонду виявилися приголомшуючими: витративши всього $3 млн., А. Рок через нетривалий час повернув інвесторам майже $90 млн. Після цього в нього були проекти, що привели до появи таких відомих сьогодні імен, як "Іntel" та "Apple Computer". До 1984 р. ім'я Артура Рока стало синонімом успіху.  

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Венчурне фінансування (або інвестування ризикового капіталу) залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій (як правило, це підприємства малого та середнього бізнесу).          Основоположниками даного виду бізнесу прийнято вважати громадян США Тома Перкінса, Юджина Клейнера, Франка Кофілда, Брука Байєрса й ін., які в 50-60 роки розробили нові основні концепції організації фінансування: створення партнерств у вигляді венчурних фондів, збір грошей у партнерів з обмеженою відповідальністю й установлення правил захисту їхніх інтересів, використання статусу генерального партнера. Діяльність фондів венчурного інвестування є порівняно новою для українського інвестиційного бізнесу і стало можливим після прийняття Закону України "Про ІСІ". Саме ж венчурне інвестування є різновидом прямих інвестицій, а венчурні фонди, що є джерелом для венчурного капіталу, у класичному розумінні фінансуються з пенсійних і страхових фондів. По суті - це залучення капіталу на кілька років (зазвичай 4-6 років) в компанії, що мають шанси швидкого росту. У свiтовiй практиці існують рiзнi види венчурного iнвестування: рятувальне фiнансування, фiнансування на замiну, фiнансування операцiй тощо. Основними учасниками ринку венчурного капiталу є банки, пенсiйнi фонди, окремi iнституцiйнi iнвестори i навiть фiзичнi особи. У рiзних краiнах склалась певна спецiалiзацiя венчурного капiталу. Наприклад, у краiнах Захiдної Европи венчурнi iнвестицiї спрямовуються переважно на розвиток компанiй. При цьому посилюється iнтерес до венчурного капiталу з боку управлiнського персоналу з метою придбання своїх пiдприємств. Пiдвищеним попитом венчурне фiнансування користується у Францiї, Великобританiї та iнших краiнах. У травні 1998 року в Україні за пропозицією Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA) при УАІБ відкрито секцію венчурного капіталу, основне завдання якої - сприяти розвитку венчурного інвестування в Україні. Як відзначають більшість аналітиків, ріст кількості венчурних фондів в Україні пов'язаний зі спрощеною звітністю й пільгами при оподатковуванні.  Основні сфери використання венчурних інвестиційних фондів - використання цінних паперів для податкової оптимізації будівництва й продажу нерухомості. За даними Українського Асоціації інвестиційного бізнесу на 30.06.07 р. в Україні з 651 інституту спільного інвестування діяло 521 венчурних фондів, тобто, понад 80% (наприкінці вересня 2006 р. їх було 359). Основні причини недорозвиненості венчурного бізнесу такі. По-перше, слабка захищеність прав інвестора в Україні насамперед правова. По-друге, відсутність дієздатного фондового ринку. При умові наявності розвиненого ринку цінних паперів стратегічний інвестор сам шукає продавця (в даному випадку – венчурний фонд); в умовах України, венчурний фонд сам змушений шукати покупця, що значно зменшує ціну і робить венчурне інвестування менш прибутковим, негативно позначаючись на загальному обсязі інвестиційних ресурсів в економіці. Ситуація на внутрішньому ринку венчурного інвестування України зміниться на краще за умови, наприклад, доступності ресурсів недержавних пенсійних фондів, на користування якими зараз існує обмеження. Крім того, щоб венчурний капітал став реальним інвестиційним інструментом, необхідно збільшити прозорість і дієвість законодавчих і податкових важелів у сфері інвестування.  

Литература:1.   Вознесенская Н. Иностранные инвестиции и смешанные предприятия в странах Африки. - М.,1973. 2.   Дагаєв А.А. Механізми венчурного ( ризикового) фінансування: світовий досвід і перспективи розвитку.-Менеджмент в Росії і за кордоном.- 1998.-№1. 3.   Дворак И., Кочишова Я., Прохазка П. Венчурний капітал в країнах Центральної та східної Європи. - К.: Юр. Літ.,2003. 4.   Коссак В.М.Правові засади іноземного інвестування. - Л.: Центр Європи, 1999. 5.   Омельченко А.В. Інвестиційне право. - К.: Атака, 1999. 6.   Чернадчук В.Д. Історія виникнення та розвитку венчурного фінансування. Український часопис міжнародного права. - 2000. 7.   Черниенко А. Развитие законодательства об инвестировании в Украине. Бизнес. - 1998.-№22.