Порівняльний аналіз політичної теорії Ніколо Макіавеллі ті Томаса Гобса

Содержание:ВСТУП                                                                                                                        3 1. Політична теорія Нікколо Макіавеллі                                                                    6 2. Політична теорія Томаса Гоббса                                                                           14 3. Порівняльний аналіз політичної теорії Нікколо Макіавеллі та Томаса Гоббса  26 ВИСНОВКИ                                                                                                                32 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                   35  

Вступление:Актуальність теми курсової роботи. Точне знання змісту понять «політична влада», сила й «політичне насильство» має дуже важливе значення для практичної орієнтації людини. У різних соціально-політичних доктринах трактування їхнього змісту або змісту носить характер то повного ототожнення, то повного протиставлення. На наш погляд, поняття політичного насильства все-таки відмінно від поняття політичної влади, незважаючи на те, що існує багато історичних прикладів, коли державна влада буквально пронизувала все суспільство політичними репресіями й насильством. Влада ставала тотожною насильству. Поступово в ході історичної еволюції починає превалювати явище влади, що опирається на громадську згоду при відсутності якого-небудь відкритого примуса (що відбувається в країнах з демократичним режимом, заснованому на ліберальних принципах). У цьому випадку влада й насильство буквально протилежні один одному: адже не можна ж назвати насильством дії силових інструментів влади, що діють на підставі закону, прийнятого самими громадянами (за посередництвом представницьких органів влади). Це скоріше схоже на абсурд - насильство проти самого себе. Тут ми маємо справу з легітимним застосуванням санкцій або з державним примусом. Якщо виходити з уявлення про владу як про раз і назавжди виникаючу абсолютну сутність, дану від бога, незалежну ні від яких зовнішніх обставин, то варто визнати й насильство богоданим, а отже, абсолютною й необхідною умовою соціального життя, що, на наш погляд, є досить песимістичним поглядом на насильство, не відповідному реальному положенню речей. Однак ціннісні оцінки влади досить різні. В одному випадку влада - це зло, насильство й гноблення, в іншому - благо, що несе людям порядок, безпека, спокій. Очевидно, що тут явно проглядається дихотомія самої політики: діалектична єдність і протиріччя «соціальний порядок» - «соціальний розвиток», спокій - рух. Політичні доктрини, що затверджують владу як гарантію соціального порядку, представлені, як правило, консервативним напрямком у політичній думці й реальній політиці. Протилежністю консервативної доктрини є доктрина, що представляє політичну владу в цілому як перешкоду прогресу людського співтовариства - анархізм (що так і можна перекласти на українську мову як «відсутність влади»). При цьому необхідно сказати, що антиподом анархізму в повному обсязі виступає не стільки консерватизм взагалі, скільки його перекручення - фашизм, з його сподіванням на «сильну руку» і «твердий порядок». Що стосується лібералізму й соціалізму, то їм у різній мірі властиве відносне відношення до політичної влади, що існує в даний історичний період. У ліберальній концепції воно обумовлено характером існуючого політичного режиму й до деякої міри існуючою економічною й політичною ситуацією й тенденціями її розвитку. Головний критерій тут - дотримання основних ліберально-демократичних принципів конституції. Соціалістична політична думка в цілому обмовляє своє відношення до існуючого політичного режиму посиланнями на його соціально-класовий характер, інтереси робітничого класу й перспективу приходу до влади його партії. Необхідно згадати, що історично в політичній науці склалися два підходи до проблеми природи й сутності політичної влади. Умовно перший напрямок можна назвати «теорією моноліту», другий - «теорією договірного походження влади». Одними з перших і найбільш знаменитих представників «теорії моноліту» у політичній філософії були Томас Гоббс і Ніколо Макіавеллі. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз політичних теорій Нікколо Макіавеллі та Томаса Гоббса та їх порівняльний аналіз. Об’єктом дослідження є політичні теорії Нікколо Макіавеллі та Томаса Гоббса, предметом дослідження є спільні і відмінні риси політичних теорій Нікколо Макіавеллі та Томаса Гоббса. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: -          розглянути політичну теорію Нікколо Макіавеллі; -          розглянути політичну теорію Томаса Гоббса; -          здійснити порівняльний аналіз політичної теорії Нікколо Макіавеллі та Томаса Гоббса. Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі політології. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження та список використаних джерел.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення. Історично в політичній науці склалися два підходи до проблеми природи й сутності політичної влади. Умовно перший напрямок можна назвати «теорією моноліту», другий - «теорією договірного походження влади». Одними з перших і найбільш знаменитих представників «теорії моноліту» у політичній філософії були Томас Гоббс і Ніколо Макіавеллі. Важливим вкладом Нікколо Макіавеллі в історію політичної думки стало те, що теологічній теорії держави протиставляє концепцію світської держави, обґрунтовуючи закони держави Розумом і досвідом, а не теологією. В політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав допустимим в ім’я великої мети і ідей зневажати законами моралі і використання будь-яких засобів в ім’я їх досягнення, виправдовував навіть жорстокість і віроломство правителів в їх суперництві за владу. Звідси і макіавеллізм - спосіб політичної діяльності, що не зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої мети. Історична заслуга Нікколо Макіавеллі - погляд на державу як природне утворення, що досягається на основі домовленості людей в інтересах захисту і цілісності країни. Закони ж породжені Розумом і досвідом історії, а не йдуть від самого Бога. Починаючи з XVI ст. в країнах Європи політичні ідеї ішли бурхливим розвиток капіталізму. Серед класиків політичної думки Нового часу Томас Гоббс був одним із перших, справді сучасних політичних філософів. Поставивши перед собою завдання створити нову науку про державу, Т. Гоббс також  одним із перших усвідомив і сформулював ті головні принципи, які визначатимуть правовий ідеал новочасної Європи, але зробив це, так би мовити, з від’ємним знаком. Як відомо, Т. Гоббс був прихильником абсолютної, нічим не обмеженої державної влади. Ідеолог абсолютизму, він як ніхто інший, розкрив анатомію політичної диктатури, вбачаючи в ній єдиний порятунок проти анархії і громадянської війни. Що ж до загальнодемократичних вимог, то вони були досить точно сформульовані і з вичерпною повнотою описані Т. Гоббсом, проте як руйнівні для держави. Вимоги народного суверенітету, конституційного обмеження і розподілу державної влади, недоторканості приватної власності, свободи сумління, відокремлення церкви від держави розглядалися ним як згубні для останньої. Створена людьми для захисту своїх природних прав, для забезпечення миру і спокою держава, на думку Т. Гоббса, має стояти над законом і мати нічим не обмежену владу. Але, перебираючи на себе суверенітет і права окремих громадян, вона фактично поглинає у Гоббса громадянське суспільство, перетворюючи цих громадян на своїх рабів. Рівною мірою справедливо стверджувати спадкоємність між Гоббсом і Макіавелли, які висували ідею всемогутності державної влади в інтересах «перших капіталістичних націй». Соціально-політична концепція Гоббса ґрунтується на розгляді соціального життя з індивідуалістських позицій. Гоббс слідом за Макіавеллі розглядає суспільство як неминуче зло, як щось похідне від інтересів людини. Тут людська природа, у силу своєї егоїстичності, виявляється антисоціальною, ворожою суспільству. Ніколо Макіавеллі у своєму трактаті «Государ» взагалі не приховував свого замилування хитрими й підступними тиранами-самозванцями, такими, наприклад, як Агафокл Сицилійський. Агафокл, шляхом обману заманивши всіх сенаторів і знатних людей Сіракуз на збори, убив їх руками своїх воїнів. Макіавеллі захоплювався Агафоклом, його силою, доблестю й величчю розуму, приховуючи при цьому, що він досяг своєї мети за рахунок обману, підступництва й грубої сили. «Государ» Макіавеллі по праву вважається посібником з підступного захоплення влади й ефективному деспотизму. Здатність до обману своїх й чужих, підступництво, віроломство, груба сила - от головні «чесноти» політика за Макіавеллі. Влада виступає як головна життєва цінність, до якої прагне кожна людина. Подібне сполучення індивідуалізму й абсолютизму в Гоббса може бути зрозуміле як ідеологічне вираження інтересів третього стану в період раннього капіталізму. Сильний національний монарх необхідний для скасування старих привілеїв знаті, більше того, для забезпечення миру й порядку, а також як гарант виконання торговельних угод покупцями, продавцями й конкурентами. На базі економічної конкуренції кожного з кожним виникає індивідуалістське суспільство, метою якого є виживання його членів, а засобами збереження життя й власності служить сильна влада на чолі з абсолютним монархом. Макіавеллі прагнув зрозуміти суспільство на основі окремих фактів минулого й сьогодення. Докладно вивчаючи їх, він сподівався придбати практичне знання, що могло б допомогти тим, хто править державою, або тим, хто прагне захопити владу. Це знання повинне мати вигляд "якщо - те". (Якщо ми діємо певним чином, то одержуємо відповідний результат.) Представляється, що в головному Гоббс розділяє основні передумови Макіавеллі. Суспільство й політика повинні бути зрозумілі раціонально, науково, а людська природа є принципово незмінною, позаісторичною. Однак Гоббс не погоджується з описовим методом Макіавеллі, з узагальненнями, заснованими на вивченні окремих випадків. Гоббс шукає більш надійний метод. Він намагається проникнути вглиб безпосередньо сприйманого, до основи, що може пояснити те, що ми безпосередньо спостерігаємо. Заслуги Гоббса найбільш ясно виступають при зіставленні його з більш ранніми політичними теоретиками. Він зовсім вільний від марновірств; він не сперечається про те, що трапилося з Адамом і Євою під час гріхопадіння. Він ясний і логічний; його етика, правильна вона або неправильна, зовсім зрозуміла й не використовує яких-небудь сумнівних концепцій. За винятком Макіавеллі, який значно більш обмежений, він є першим дійсно сучасним письменником по політичній теорії. Там, де він неправий, він неправий через занадто велику спрощеність, а не тому, що основа його думок нереалістична й фантастична.

Литература:Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. –  К.: Генеза, 2006. 2.         Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Академія,  2003. 3.         Боргов К. Гуманізм, Відродження й політична філософія Ніколо Макіавеллі. - У кн.: Макіавеллі Ніколо. Вибрані добутки. - М.: Академія, 2002. 4.         Волошин В.Г. Політологія: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2004. 5.         Вступ в політологію. Під ред. М.Х. Фарушкіна. – К.: Сфера, 2002. 6.         Гелей С.Д. Рутар С.М. Політологія. – К.: Знання, 2002. – 287 с. 7.         Етика. Навчальний посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2002. 8.         Ирхин Ю.В. и др. Политология: Учебное пособие. – М.: Академия, 2005. 9.         Кириченко М.Г. Основи політології. – К.: Либідь, 2005. 10.       Макіавеллі Ніколо. Государ. - У кн.: Макіавеллі Ніколо. Вибрані добутки. - М.: Академія, 2002. 11.       Мухаев Р.Т. Политология. – М.: Высшая школа, 2005. 12.       Основы политической науки: Учеб. пособие для ВУЗов. Под ред. В.П. Пугачева. – М.: Академия, 2003. 13.       Пазенок В. Політика і мораль: сюжет на злобу дня // „Політика і час”. - 2003. - № 5. 14.       Политология. Курс лекций. / Под ред. Доктора юридических наук, профессора М.Н. Марченко. – М.: Высшая школа, 2007. 15.       Політика з позиції сили // Політологічний енциклопедичний словник. – К.: 1997. 16.       Політологія / За ред. О.І. Семкіна. – Львів, 2004. 17.       Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. – К.: Каравела, 2006. 18.       Політологія: Навчальний посібник / І.П.Греценко, Р.Л. Куліч. – К.: Акцент, 2005. 19.       Політологія: Навчальний посібник / О.І. Леута, В.І. Гончаров. – К.: Вища школа, 2004. 20.       Політологія: Підручник / О.М. Царенко, Н.О. Бей, І.І. Д’яконова, І.В. Сало. – Суми: Університетська книга, 2004. 21.       Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.: Академія, серія “Гаудеамус”, 2008. 22.       Рябов С. Політологія: словник термінів і понять. – К.: Знання, 2006. 23.       Темнов Е.І. Макіавеллі. - М.: Діловий світ, 2004.