Роль науки і техніки у подоланні екологічної кризи

Содержание:Вступ                                                                                                                                 3 Поняття глобальних проблем і усвідомлення екологічної проблеми як глобальної   4 Роль науково-технічної революції у подоланні екологічної кризи                               6 Висновки                                                                                                                           10 Список літератури    11

Вступление:Людство на кінець другого тисячоліття дедалі більше усвідомлює, що саме життя на планеті перебуває в небезпеці. Занепокоєність долями цивілізацій на планеті і усвідомлення масштабності цього процесу проявляється у розвитку руху за збереження навколишнього середовища і появі численних ініціатив у всіх сферах життя суспільства. За останні 20 років людство завдяки ряду спільних заходів, науково-технічному прогресу, здійсненню “зеленої” революції, розвитку біотехнологій, проведенню ряду економічних, законодавчих реформ зуміло дещо змінити ситуацію в справі охорони навколишнього середовища. За заявою керівника ЄС, Європа третього тисячоліття хотіла б бути екологічно чистою. Екологічна криза - криза взаємин суспільства й природи, збереження навколишнього середовища. Протягом тисячоріч людина постійно збільшувала свої технічні можливості, підсилював втручання в природу, забуваючи про необхідність підтримки в ній біологічної рівноваги. Особливо різко зросло навантаження на навколишнє середовище в другій половині XX в. У взаєминах між суспільством і природою відбувся якісний стрибок, коли в результаті різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної індустріалізації й урбанізації нашої планети господарські навантаження почали повсюдно перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення й регенерації. Внаслідок цього порушився природній круговорот речовин у біосфері, під погрозою виявилося здоров'я нинішнього і майбутнього покоління людей.. Екологічна проблема сучасного миру не тільки гостра, але й багатогранна. Вона проявляється практично у всіх галузях матеріального виробництва (особливо в сільськім господарстві, хімічній промисловості, чорної й кольорової металургії, атомній енергетиці), має відношення до всіх регіонів планети.  

Выводы:Сучасна екологічна криза, крім того, що є здебільшого антропогенною, вже не є більше частковою й локальною. Людина як істота універсальна з розвитком техніки й технології виробництва втягує у вир своєї діяльності всю сукупність природних багатств і з необхідністю виснажує принаймні ті з ресурсів, які є не відновлюваними або відновлюваними лише частково. Екологічні кризи антропогенного походження мають тенденцію набувати характеру абсолютних і глобальних, що й спостерігається сьогодні. Антропогенні впливи на природу набули глобальних масштабів, стали абсолютними, тобто такими, що природна рівновага вже не може відновлюватися дією природних механізмів саморегуляції. Людська діяльність у природі стала головним призвідником забруднення природного середовища, стала найголовнішим чинником деградації довкілля. Характер, масштаби й тенденції суспільного природокористування, підпорядковані задоволенню найвитонченіших забаганок, спричинили множину змін у природному довкіллі, зумовили те, що людство почало сповзати в нове, людьми ж витворене, довкілля, в якому самій людині стає все важче вдовольняти найелементарніші біологічні потреби, зокрема потребу в чистій воді, чистому повітрі, якісній збалансованій їжі. Не є таємницею й зловісна перспектива дальшого розвитку екологічної кризи на Землі: вона несе з собою загибель багатьох видів живих істот, і серед них, цілком вірогідно, також людини. Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об`єднання зусиль націй і народів у боротьбі за порятунок біосфери планети, а звідси і свого виду, адже людина є частиною природи і обов’язково повинна підкорятися її законам. В іншому випадку природа через внутрішні чи зовнішні регуляційні процеси – катаклізми, епідемії, «метеоритні дощі» та інші чинники, поверне собі клімаксний стан. Земля у нас всіх одна і для її збереження ми повинні здійснювати нові локальні, регіональні і міжнародні програми подальшого розвитку та вживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості. Вченими запропоновано багато методів для покращення природокористування, збереження навколишнього середовища, покращення ефективності роботи агропромислового комплексу і т. д. Все це потрібне і важливе, але їх реалізація лише відтягує на певний час екологічну катастрофу, але не зупиняє її. Потрібно все змінювати в корні, тобто змінювати суть управління людським суспільством та його світогляд. Незважаючи на заходи, які б ми не провели для збереження навколишнього середовища, не слід забувати, що час існування виду є обмеженим. Вимирання представляє собою звичайне, і в той же час обов'язкове еволюційне явище.  

Литература:1.             Алексеев В.П. Происхождение человечества. – М., 1984. – 305 с. 2.             Безель В., Кряжимский Ф., Семериков Л., Смирнов Н. Экологическое нормирование антропогенных нагрузок. Общие подходы // Экология. – 1992. — № 6. – С. 3 – 12. 3.             Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. – К.: Либідь. 1995 – 368 с. 4.             Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн. – К.:Либідь, 1997. – 160с. 5.             Боков В., Лущик А. Основы экологической безопасности. — Симферополь: Соната, 1998. – 223 с. 6.             Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 609 с. 7.             Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 249 с. 8.             Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. – 238 с.