Выводы:Соціальне управління (у широкому сенсі) – органічно-притаманне соціальним системам явище, яке забезпечує збереження їх цілісності, якісної специфіки, відтворення і розвиток. Соціальне управління (у вузькому сенсі) – свідомий, систематичний, організований вплив на суспільство, з метою впорядкування і вдосконалення його соціально-діяльнісної структури в процесі вироблення і досягнення певної мети.
Соціологічна теорія державного управління, або соціологія державного управління, може розглядатися також як концепція державного управління, що розробляється з позицій соціологічної науки. Проте існує проблема, яка полягає в тому, що ці наукові теорії мають використовувати близький, але не тотожний понятійний апарат. У першому випадку його використання має більшою мірою спиратися на досвід категоріального аналізу, отриманого у соціологічній традиції, а в другому правомірним має стати пріоритетне використання понятійного апарату науки з державного управління із залученням, додаванням категорій соціологічної науки. Звернення до понятійного апарату соціології управління, котра визнається як галузь соціологічної науки, що вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини, структури і процеси суспільства (організації) з метою упорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування, розвитку або зміни, переведення в інший стан, не зможе повною мірою задовольняти завдання, що ставляться перед соціологією державного управління.
Організаційна структура відображає склад і співпідпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів соціального управління, які функціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління — дві неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління. Процес формування організаційної структури — це
насамперед організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління. Структура управління може бути двоступеневою й багатоступеневою, а ланки (органи) управління — лінійними (здійснюють безпосереднє комплексне управління об'єктом: міністерством, корпорацією, підприємством, цехом, ділянкою, бригадою) і функціональними (відокремлені частини апарату управління, що реалізують одну або кілька функцій управління). Звідси розрізняють три основні типи організаційних структур управління: лінійну, функціональну й змішану (лінійно-функціональну) тощо.
Неформальна організація — групи людей, які виникають спонтанно і регулярно вступають у взаємодію для досягнення визначеної мети.
Персонал формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили. рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Персонал — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
До кадрів управління належать працівники, які здійснюють функції управління, або ж сприяють такому здійсненню, тобто люди, професійно зайняті у процесі управління, або ж ті, хто належить до апарату управління.