Вступление:Виділення з загального комплексу проблем інвестиційного забезпечення економічного зростання та розвитку іноземного інвестування в Україні викликано тією обставиною, що у процесі реформування української економіки була здійснена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.
Водночас це означає, що на внутрішньому вітчизняному ринку здійснюється заключна стадія кругообігу промислового капіталу зарубіжних країн. Отже, можна констатувати високий ступінь включення національної економіки у світове господарство. Здійснено це, як свідчить аналіз структури товарного експорту, головним чином за рахунок експорту сировини та первинних продуктів її переробки – чорних і кольорових металів, руди, хімічних продуктів, сільськогосподарської продукції. А це означає істотну зміну не просто галузевої структури вітчизняної економіки, зростання частки видобувних галузей, але й макроекономічної структури – зростання виробництва проміжного продукту та відтворювальної структури – зростання частки підрозділу суспільного виробництва, у структурі якого відбулася значна перебудова в бік збільшення частки виробництва предметів праці та зниження частки виробництва знарядь праці.
Такі зміни загострюють проблему натурально-речового забезпечення продукцією вітчизняного машинобудування навіть амортизаційного фонду, тим більше – нагромаджень прибутку, спрямованих на цілі зростання основного капіталу. Однією з форм розв'язання даної суперечності між натурально-речовою структурою вітчизняного виробництва та функціональним призначенням вартісних частин сукупного суспільного продукту може бути залучення іноземного капіталу в українську економіку, зокрема прямих іноземних інвестицій.
Взаємодія з іноземним капіталом притаманна країнам як економічно розвинутим, так і країнам, що розвиваються. У цьому відношенні процеси, що відбуваються в інвестиційній сфері в Україні, розглядаються як іманентна частина загальносвітового економічного процесу. Орієнтація на зовнішню торгівлю не приводить до позитивних структурних змін, що вимагає змістити акценти економічної політики вбік виробничо-інвестиційного співробітництва.
Економіка кожної країни потребує постійного залучення інвестиційних ресурсів. Їх іноземна складова залежить від збігу умов виробництва у країні-реципієнті з внутрішніми умовами кругообігу капіталу в великих корпораціях. Все це означає, що міграція капіталів регулюється об’єктивними обставинами, тобто економічними законами. Тому процес міграції капіталів може бути прогнозованим та врахованим при формуванні стратегії взаємовідносин країни-реципієнта з іноземним капіталом.
В Україні довгострокові економічні пріоритети ще недостатньо обґрунтовані. Вони практично виключені з реалій господарчої практики та регулювання взаємодій національної економіки зі світовим господарством. За таких умов визначення об’єктивної ролі іноземних інвестицій в економічному зростанні України є необхідним моментом розуміння реального обсягу інвестиційних ресурсів і, відповідно, можливостей економічного зростання.
Питання розвитку і регулювання іноземного інвестування перебували в полі зору зарубіжних дослідників, серед яких виділяються Р. Верном (?) , Ч. Гарсон, Аж. Данні, Д. Каменю, С. Лату, С. Менаді, Т. Зава, М. Портер, Р. Сандретто, В. Тінг, Л. Уеліс, Б. Фрей, С. Хаймер та інші.
Важливі аспекти розроблені у працях російських учених Ю. Аджубея, Р. Білоусова, М. Богуславського, С. Глазьєва, В. Голубковича, В. Караваєва, О. Кірєєва, Л. Лебедєвої, І. Спиридонова, П. Хвойника, Ю. Ширяєва та інших.
Цю проблему висвітлюють у своїх наукових працях українські дослідники Б. Андрушків, С. Аптекар, Ю. Василенко, Г. Волинський, О. Гаврилюк, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Герасимчук, Б. Губський, Б. Кваснюк, Г. Климко, Ю.Г. Козак, В. Корнєєв, П. Леоненко, І. Лукінов, В. Мазур, Ю. Макогон, С. Мартиновський, С. Мочерний, Ю. Ніколенко, О. Носова, М. Павловський, Ю. Пахомов, В. Піла, О. Плотніков, Є. Савельєв, В. Савчук, Д. Черваньов, В. Черняк та інші.
Специфічна риса нової стадії інтернаціоналізації полягає в тому, що на загальному рівні неухильно зростаючої залежності націй взаємодія національних економік у ході інтеграційного процесу починає переростати в їх взаємопроникнення і, певною мірою, зрощування. Тому ущільнення міжнародної взаємозалежності обумовлює необхідність координації та регулювання економічної політики всіх країн. На даному етапі інтернаціоналізація перейшла у свою вищу стадію - глобалізацію. В умовах посилення взаємозалежності кожна національна економіка виступає як частина міжнародної, що означає підвищення ролі зовнішньоекономічних зв'язків у її соціально-економічному розвитку й ефективності від отримання вигод від міжнародного поділу праці. Тому при формуванні національної стратегії розвитку багатьох держав все більше враховуються інтернаціональні фактори та критерії економічного розвитку.
Незважаючи на наявні досягнення у цьому напрямку, ще залишаються не розробленими деякі аспекти проблеми. Автор у даному дослідженні розглядає прямі іноземні інвестиції як один із засобів розв'язання суперечностей суспільного відтворення, як складову інвестиційного забезпечення економічного зростання, що поширює межі розуміння даної теоретичної проблеми та дозволяє на практиці вирішувати її більш ефективно.
Метою дослідження є визначення шляхів підвищення ефективності діяльності іноземних інвесторів в галузі машинобудування в Україні.
Для досягнення зазначеної мети вирішувалися наступні наукові завдання:
? вивчити поняття іноземних інвестицій та їх форми;
? визначити критерії ефективності іноземних інвестицій для інвестора та держави;
? визначити загальносвітові тенденції міжнародного інвестування в галузі машинобудування;
? визначити особливості іноземних інвестицій в машинобудування в Україні та їх наслідки;
? визначити заходи з підвищення ефективності іноземних інвестицій в машинобудування України;
? здійснити оцінку ефекту від запропонованих заходів.
Об’єктом дослідження є процес іноземного інвестування.
Предметом дослідження є іноземне інвестування в машинобудування України та напрямки його удосконалення.
Для вирішення конкретних теоретичних і практичних завдань використовувалися прийоми і засоби діалектики, методи теоретичного абстрагування, єдності історичного та логічного, порівняльний, статистичний аналіз, системний і структурно-функціональний підходи.