Адміністративні методи державного регулювання економіки

Содержание:ВСТУП           3 1. Поняття державного регулювання економіки  4 2. Суть і класифікація методів державного регулювання економіки      10 2. Адміністративні методи державного регулювання економіки           12 ВИСНОВКИ  14 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    16

Вступление:Існує тенденція постійного зростання індивідуальних, колективних і суспільних потреб. Задоволення цих потреб натикається на обмеженість економічного потенціалу країни. Якщо результати виробництва умовно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари та приватні товари), то межа виробничих можливостей відбиватиме максимальні кількості суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова. Командна економіка ґрунтується на монополії державної власності та централізованому розподілі виробничих ресурсів. Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характерний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, і примушує підприємства застосовувати найефективніші комбінації використання обмежених ресурсів. Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за яким стан суб’єктів ринку або поліпшується, або не змінюється, називається ефективним (оптимальним) за Парето. Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів. Такі умови й створюють вади ринкового саморегулювання. Вони виникають внаслідок: неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів (екстерналій); неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності. Наявність вад ринкового саморегулювання обумовлює необхідність державного регулювання економіки.  

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Міра державного «втручання» в економіку в різних країнах неоднакова. Вона залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, ідеологічних тощо. Отже, є всі підстави стверджувати, що сучасна економіка – це змішана економіка, яка функціонує на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання. Об’єктами ДРЕ виступають також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон’юнктура тощо); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів тощо). Суб’єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій). Державне регулюванню економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Адміністративні методи ДРЕ – це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.  

Литература:1.                  Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. – Київ: Четверта хвиля, 1997. – 244 с. 2.                  Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 526 с. 3.                  Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. – Київ: Вища школа, 2003. – 719 с. 4.                  Буян І.В., Гуменюк П.Д., Березюк Р.М. Економічна політика. – Тернопіль: ТАНГ, 1997. – 160 с. 5.                  Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 608 с. 6.                  Воротіна Л.І., Воротін В.Є., Мартинюк Л.А., Черняк Т.В. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання. – Київ: Видавництво Європейського університету, 2002. – 307 с. 7.                  Горілий А.Г. Економіка ринків праці. – Тернопіль: Видавництво Карп`юка, 1999. – 156 с. 8.                  Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 236 с. 9.                  Дешківський А.В. Економічна теорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. – К.: НОК ВО, 1991. 10.              Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. – Київ: "Знання-Прес", 2000. – 209 с. 11.              Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994. 12.              Основи економічної теорії: політ економічний аспект / за заг. ред Климка Г.Н. – К.: Знання-Прес, 2004. – 615с. 13.              Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України. – Київ: Основи, 1996. – 345 с.