Выводы:Базовий термін “керування документацією” визнаний та унормований на міжнародному рівні як галузь керування, що відповідає за ефективний і систематичний контроль за створенням, прийманням, зберіганням, використанням, передаванням до архіву та вилученням для знищення службових документів, включаючи процеси відбору й зберігання в документальній формі свідчень і інформації про ділову діяльність. Національний стандарт України ДСТУ 2732:2004 трактує керування документацією лише як комплекс заходів, спрямованих на здійснювання процесів створювання та функціонування службових документів, не беручи до уваги, таким чином, його функцію керування. В українській документознавчій термінології відсутня низка загальноприйнятих у закордонній практиці КД термінів, зокрема поняття “документаційна система”, “метадані”, “підзвітність (відповідальність)”, “передавання службових документів як зміна права контролю й власності щодо них та відповідальності стосовно дій з ними”. Така поняттєва несумісність негативно позначається на застосуванні міжнародних нормативних документів та технологій у діяльності вітчизняних установ.
У результаті дослідження історії розвитку КД (1950–2004 рр.) визначено такі його етапи:
– перший етап (1950–середина 1960-х рр.) характеризується унормуванням КД на законодавчому рівні (“Акт про федеральні документи”, США, 1950 р.). Контроль за створенням службових документів, раціоналізація процесів експертизи та організація економного й концентрованого зберігання документів тимчасового значення в центрах документації зумовили як зменшення обсягів потоків службових документів в установах, так і кількості документів, що надходять до архівів;
– другий етап (середина 1960-х–1970-і рр.) пов’язаний з початком впровадження електронно-обчислювальної техніки та появою нових напрямів діяльності службових осіб, що керують документацією, спрямованих на проведення досліджень з методології та практики роботи з документами, створеними за допомогою електронно-обчислювальних машин. Національні архіви США і Канади започатковують спеціальні програми для роботи з “машиночитаними” документами;
– третій етап (1980-і рр.) характеризується переглядом концептуальних положень КД на основі осмислення можливостей нових інформаційних технологій, переходом до реалізації концепції інформаційного менеджменту у керуванні всіма інформаційними ресурсами установи;
– четвертий етап (1990-і роки) прикметний розробленням нових підходів до КД, ініціаторами якого виступили архіви. Насамперед це стосувалося методики розроблення та впровадження ДС, впровадження стандартів оптимальної методики для здійснення електронного діловодства в державних установах, посилення участі державних архівів у регламентації КД. З урахуванням поширення новітніх технологій було прийнято нові закони та внесено зміни до чинних законодавчих актів, що регулюють різні аспекти продукування інформації, у тому числі документованої, керування нею та її використання;
– п’ятий етап розпочався у 2001 р. з прийняттям міжнародного стандарту КД. Це стало визнанням на світовому рівні КД як важливої сфери людської діяльності. Цей етап характеризується впровадженням концепції “електронного уряду”, за якою урядові установи мають переходити до впровадження технологій створення та зберігання службових документів в електронній формі. Разом зі стійкою тенденцією розширення доступу до інформації державного сектора та прозорості дій урядових структур це зумовлює нові організаційні рішення керування інформацією як для використання в процесі основної діяльності, так і для архівного зберігання.
Загалом КД у Польщі стало складовою інформаційного менеджменту і означає підхід до організації роботи зі службовими документами як до найважливішої частини загального інформаційного ресурсу установи з використанням новітніх інформаційних технологій відповідно до вимог чинного законодавства.
У сучасній нормативно-методичній базі КД Польщі можна виокремити кілька блоків. Перший складають закони, що регламентують загальні засади політики держави у сфері інформації. Обов’язковими для цієї групи є закони про свободу інформації та захист інформації приватного характеру. Другий блок – це закони, що регламентують роботу зі службовими документами державних установ на центральному та місцевому рівнях. Основні положення цих законів майже тотожні. Вони надають уповноваженій архівній установі право перевіряти стан роботи зі службовими документами державних установ, включають такі зобов’язання уповноваженої архівної установи, як видання стандартів та настанов з питань КД та санкціонування передавання до архіву або вилучення для знищення службових документів. Окремий блок нормативних документів становлять загальнодержавні стандарти у сфері інформації та документації, зокрема національні аналоги міжнародного стандарту з КД ІSО 15489. Методичне забезпечення реалізації технології КД в державних установах здійснюють, як правило, державні архіви. Нормативне регулювання питань організації КД в установах приватної форми власності обмежене вимогами до зберігання певних видів документів (зокрема, фінансових) або тими галузями, де є необхідним дотримання норм екологічної та іншої безпеки (фармацевтична, хімічна, авіаційна та ін. ).