Выводы:Сучасний статус особи в Україні характеризується невизначеністю, низьким рівнем соціально-правової захищеності суб'єктів, відсутністю реальних гарантій, неспроможністю владних органів забезпечити та гарантувати інтереси громадян. Правовий статус значно дестабілізується під впливом соціальної напруги, політичного протистояння, зростання рівня злочинності, екологічних катастроф та шокових методів проведення різноманітних реформ. Соціальні дискомфорти, не адаптованість до нових умов, невпевненість у майбутньому складають систему соціально-психологічних факторів, що впливають на правовий стан особи.
Однак в сучасних умовах складаються і позитивні тенденції правового статусу. Серед них — формування нової законодавчої бази правового статусу, що засновується на міжнародно-правових стандартах; формування нових пріоритетів взаємодії інтересів особи та держави, змістом яких є визнання особи вищою соціальною цінністю, а її інтересів - пріоритетними; очищення категорії «правовий статус» від ідеологічного та класового догматизму; перехід від імперативних методів регулювання правового статусу до диспозитивних.
Основна проблема полягає в тому, що у працях вітчизняних й іноземних науковців не існує спільної думки щодо визначення поняття, змісту та обсягу правового статусу.
Поняття правового статусу можна визначити як систему закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права координує свою поведінку у суспільстві, та які визначають його правове становище.
В Україні ще залишаються нерозв’язаними значні проблеми у сфері дотримання основних прав і свобод людини. Незважаючи на існуюче демократичне законодавство, правоохоронні структури держави, що мають безпосередньо забезпечувати захист прав і свобод людини, часто-густо діють формально, неефективно, або й самі порушують права і свободи людини.
Велике занепокоєння в суспільстві викликають постійні намагання державних структур контролювати пресу, дискримінацію жінок, певне етнічне напруження, зокрема, в Криму. Продовжує існувати радянська традиція політичного втручання в судову та іншу діяльність державних структур. Внаслідок цього більшість порушених прав громадян України поки що залишаються не поновленими.
Реалізація норм щодо захисту прав людини в Україні характеризується складністю, багатоаспектністю та особливостями політичного, морального і правового стану, властивих перехідному періоду, який переживає українське суспільство. Щодо проблем, які характеризують реалізацію правових норм у сфері захисту прав людини, то до них можна віднести такі: розуміння місця прав людини в сучасному суспільстві, знання процедур та повноважень, якими мають керуватися всі посадові особи при забезпеченні цих прав; знання прав тими, хто домагається поновлення їх при порушенні.
Загрозлива специфіка ситуації в Україні полягає в тому, що розбудова прав людини почалася не стільки з незадовільної нормативної бази, скільки з надзвичайно низької правової свідомості суспільства. До основних способів сучасного розвитку прав людини можна віднести : усе ширше запровадження в суспільну свідомість уявлення про те, що саме людина є первинним і головним суб’єктом невід’ємних прав; поширення принципу правової рівності на все більше коло осіб; зростання кількості країн, що допускають міжнародний контроль за станом дотримання у них прав людини; збільшення «каталогу» прав.
Підсумувавши наведені дані, можна зробити висновок, що Україна не виділяється від сусідніх країн, проте Україні можна порекомендувати орієнтацію на країни Ради Європи та ЄС, оскільки їхні показники захисту прав людини в них є порівняно вищими.