Закони виключеного третього та несуперечності

Задание:Практичне завдання: 1. Визначте тип відношення між поняттями і зобразіть його за допомогою колових схем: водій автомобіля, свідок події, винуватець події. 1. Визначте тип відношення між поняттями і зобразіть його за допомогою колових схем: водій автомобіля, свідок події, винуватець події. 3. Дати аналіз поділу (визначити, чи є він правильним, коли ні – то яке правило порушено): «Складні судження поділяються на кон’юнкції, диз’юнкції, імплікації, еквіваленції та заперечення». 4. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): «Церковні шлюби укладаються у церкві за релігійними обрядами». Записати судження, яке суперечить цьому. 5. Формалізувати судження: «Або М. і П. обидва брали участь у вчиненні цього злочину, або обидва не причетні до нього». 6. Встановити дотримання основних законів правильного мислення у міркуванні: «Якщо суддя – потерпілий, то він не має права вести справу. Суддя Ф. – потерпілий. Отже, суддя Ф. не має права вести справу». 7. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула: А ? В = ((А v В) ^ (А v В)) 8. Наведіть приклад ІІ фігури простого категоричного силогізму. Вкажіть його терміни та модус. 9. Навести приклад софізму, в якому порушено закон тотожності. 10. Побудуйте спростування тези Т, користуючись аргументами: 1) В? Т; 2) А v В; 3) Т ?А.

Содержание:Вступ  3 1. Несуперечність думки. Закон виключеного третього та його практичне значення для юриспруденції   5 2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльності законодавчих та правоохоронних органів           12 3. Задачі         18 Висновки       21 Список використаної літератури    24

Вступление:Людина у своєму житті стикається, щонайменше, з трьома типами законів. Це природні закони, нормативні та логічні закони. За одними рисами вони схожі, за іншими – суттєво відрізняються один від одного. Так, природні закони демонструють жорстку незмінну регулярність, яка або насправді має місце в природі, або не існує. Такі закони є незмінними, не допускають винятків, не підлягають контролю з боку людини, тобто закони природи не можуть бути створені людьми або порушені ними. Їх незнання або ігнорування може призвести до біди (закони гравітації, термодинаміки). Нормативні закони покликані описувати не факти, а орієнтири поведінки людей. Норми часто називають хорошими чи поганими, правильними чи неправильними, прийнятними чи неприйнятними. Істинними чи хибними їх назвати навряд чи можна. Норми можуть змінюватися з плином часу і мати вийнятки. Вони повністю залежать від людини: вона їх створює і може порушувати. Існування нормативних законів завжди зумовлене людським контролем, який звичайно здійснюється шляхом застосування санкцій. Таким чином, природні і нормативні закони навряд чи мають щось спільне між собою. Логічні істини схожі як з першими, так і з другими. Вони являють собою схеми, форми, на основі яких людина може міркувати правильно. Їх можна кваліфікувати як відповідні норми правильного міркування. Специфіка цих норм полягає у тому, що людина їх не встановлює, вони мають об’єктивний характер і не залежать від конкретної особи чи соціальної групи осіб. Однак закони логіки можуть порушуватися людьми, за їх порушення людина не несе ніякого покарання, їй може бути тільки вказано на ті помилки, які вона допустила у своєму міркуванні. Отже, мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам. Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками. Формально-логічні закони - це закони правильної побудови і зв'язку думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість. Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані з законами об'єктивного світу, погоджуються з ними. Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, а є відображенням закономірності об'єктивного світу. Виражаючи основні властивості мислення, закони логіки мають свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі. Так, закон тотожності є відображенням якісної визначеності речей і явищ, а закон достатньої підстави відображає причинно-наслідковий зв'язок між предметами і явищами світу. Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про їх існування чи ні, мислить згідно з законами логіки. Формально-логічні закони мають загальнолюдський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної приналежності. Усі люди мислять за одним і тим же законом логіки. Якби логічний апарат (у тому числі й закони логіки) у різних класів і національностей був різним, то взаєморозуміння людей взагалі було б неможливим, тоді неможливими були б виробництво, саме життя суспільства. Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам законів логіки. Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки.  

Выводы:Мислення людини підлягає певним логічним законам. Формально-логічні закони - це закони правильної побудови і зв'язку думки, які виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість. Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Логічне мислення характеризується несуперечністю. Суперечності руйнують думку, ускладнюють процес пізнання. Якщо мислення протікає внутрішньо суперечливо, непослідовно, то стають неможливими ніякі наукові знання, аргументовані міркування, направлені на вирішення питань. Несуперечливість як ознаку міркувань забезпечує закон виключеного третього. Закон виключеного третього: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може. Уперше сформулював закон виключеного третього Арістотель у своїй «Метафізиці». У вигляді формули закон виключеного третього записується так: А або не-А. У математичній логіці цей закон має формулу: А V ~А. Через цей закон в формалізованому міркуванні реалізується вимога послідовності мислення: кожне сформульоване судження може бути (в логіці висловлювань) або категорично істинним, або категорично хибним: третього не дано. Із закону виключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечні судження і визнавати істинним якесь трете судження. Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має бути обов'язково істинною. Закон виключеного третього не застосовується до суджень із порожнім суб’єктом та до суджень, що вживаються у майбутньому часі тощо. Критика цього закону призвела до появи багатозначної та інтуїціоністської логіки. Цей закон широко використовується у галузі права. Насамперед він вимагає уточнення понять до такого рівня, щоб можна було дати відповідь на альтернативні питання. Проте можуть бути й такі ситуації, до яких цей закон не можна застосувати (презумпція невинності). Як правило, в логіці суперечними називають висловлювання, одне з яких стверджує те, що заперечує інше. Такого роду висловлювання здавна розглядались як заплутані, непослідовні. У формальній логіці неузгодженість одного висловлювання з іншим називається логічним протиріччям, яке полягає у тому, що в процесі мислення ототожнюється відмінне або видається за різне тотожне. Логічне мислення характеризується несуперечністю. Суперечність розрушає думку, ускладнює процес пізнання. Вимогу несуперечності мислення виражає формально-логічний закон суперечності (несуперечності, протиріччя). Закон суперечності висуває таку вимогу до процесу міркування: не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне дещо стверджує про предмет, а друге – заперечує те саме про цей же предмет, у той самий час, в одному і тому ж самому відношенні. Питання про те, яке з двох протилежних суджень є хибним, закон суперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон говорить лише про те, що з двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджується в другому, одне неодмінно хибне. Яким буде друге судження, істинним чи хибним, закон суперечності також не розв'язує. Закон суперечності поширюється на всі протилежні судження (на супротивні (контрарні) і на суперечні (контрадикторні). Коли маємо справу з суперечними судженнями, то, з'ясувавши хибність одного з них, маємо визначити істинність другого. Коли ж судження є супротивним, то хибність одного судження згідно з законом суперечності не є обґрунтуванням для визначення істинним другого, котре теж може бути хибним. Закон суперечності застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Формула закону суперечності (А не є не-А) означає, що не можуть бути одночасно істинними судження А і його заперечення не-А. За допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так:   ~ (А ^ ~ А). У цілому ж формула читається так: "Не можуть бути одночасно істинними А і його заперечення - А ". Знання цього закону може допомогти юристові розрізняти дійсно суперечливі виловлювання від висловлювань, які такими не є, а також не припускати протиріч у своїх міркуваннях і знаходити їх у міркуваннях інших людей та в текстах правових документів. Також за допомогою закону суперечності юрист може виявити суперечності, які негативно впливають на роботу, у доказах, показаннях, висновках експертизи.  

Литература:1.        Арістотель. Метафізика. – В 4-х томах. Т.1. – М.:1978. 2.        Бандурка О.М. Курс логіки: Підручник. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 159с. 3.        Бочаров В.А., Маркин В.И. Введение в логику. - М.:Инфра,2008.-560с. 4.        Гетманова А.Д. Логика для юристов. - М.: Омега-Л, 2007. - 424с. 5.        Жоль К.К. Логіка. – М., 2004. 6.        Ивин А.А. Логика. Учебное пособие. – М.: Знание, 1998. – 240с. 7.        Кириллов В.И., Орлов Г.А., Фокина Н.И. – Упражнения по логике. – М.: Проспект, 2006. – 184с. 8.        Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юридических вузов. - М.: Юрист, 1999. – 256 с. 9.        Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 535с. 10.    Логіка: Опорний конспект лекцій / І. В. Богдановський, О. Г. Льовкіна. — К.: МАУП, 2004. — 168 с. 11.    Малахов В.П. Логика для юристов. - М.: Академпроект, 2003. - 223с. 12.    Огородников В.П. Логика. Законы и принципы правильного мышления. – СПб.: Питер, 2004. – 176с. 13.    Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: 1997. 14.    Щербина О.Ю. Логіка для юристів. Курс лекцій. -К.:Атіка, 2007.-264с.