Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Календарні свята та обряди – складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.
Естетичні засади національно-культурних традицій дають можливість розглянути більш широкий спектр проблем духовного характеру, наблизитися до адекватного розуміння смислу й естетики обрядового буття людини.
Важливим складовим елементом традиції, однією з форм, яка знаходиться в основі всіх національних культур і служить своєрідним «культурним заповідником» метафізичних смислів і архетипічною символікою естетичного світовпорядкування, виступає обряд. Він постає як своєрідне логічне завершення існування того беззаперечного естетичного начала, що живе в кожному народі. Обряд виступає остаточним і вирішальним елементом, який надає традиції смислову завершеність.
Основна функція обряду – соціалізуюча, тобто за допомогою символів та символічних дій висловити, передати й закріпити традиційні для певного суспільства або соціальної групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, стимулювати у його учасників належні почуття, настрої, переживання, створити сприятливу морально-психологічну атмосферу, необхідну для засвоєння соціокультурного досвіду.
Виділяють три типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна.
У народних святах та обрядах сконцентровано виражаються моральні норми й настанови, уявлення про ідеал людини, етичне та естетичне.
Український термін «обряд» походить від слова обряджати, тобто приводити у належний вигляд, упорядковувати, прикрашати, прибирати, робити красивим, ошатним тощо. У культурологічній літературі поруч з поняттям обряду вживаються поняття: «ритуал», «церемонія», «церемоніал».
Вони не завжди розрізнялися в історії культури. У традиційно католицьких країнах, де богослужіння протягом тривалого часу здійснювалися лише латинською мовою, обрядові дії позначаються латинськими термінами ритуал, церемонія. Поняття «ритуал» похідне від латинського ritualis (обрядовий), корінь якого – ritus – означає «релігійний обряд»; caeromonia з латинської перекладається як культовий обряд, благоговіння. Таким чином, ототожнення понять «обряд», «ритуал», «церемонія» не позбавлене підстав, оскільки початково у них вкладався однаковий зміст. Але у сучасній практиці та літературі ці поняття змістовно все більше диференціюються.
За винятком похоронних і поминальних, усі обряди є радісними та святковими подіями. Але обряд і свято – не одне й те ж. Свято включає в себе обряд чи обряди як необхідну складову, але до обряду не зводиться.
Свято – більш широке явище. Воно вміщує й необрядові дії, які досить часто домінують. Свято не має суворо установленої форми. Воно може видозмінюватися у залежності від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентована.
Якщо в обряді головною є особлива символічна дія, то у святі – безпосередній вираз почуттів, настроїв та переживань у зв’язку з пам’ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім’ї, особи. Свято – день (чи дні), в який (які) урочисто відзначають знакові події, історичні або календарні дати. У дні відзначення важливих подій і дат здійснюються обряди на честь кого- або чого-небудь. Але зв’язок феноменів свята і обряду одначе не переростає у їх тотожність.
Обряд як один з найважливіших складових елементів традиції, який покликаний відтворювати й підсилювати почуття колективної ідентичності, робить традицію видимою, відчутною, живою, оскільки служить виявом естетичного в ній.
До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Обов’язковими компонентами календарних свят українців були обрядова їжа, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.
В сучасних соціокультурних умовах перед фахівцями постають завдання професійного відбору найвищих зразків народного мистецтва для використання їх у процесі естетичного виховання молоді. Мистецтво обрядування народних свят і обрядів вимагає знання традицій, звичаїв українського народу та вміння правильного застосування художніх прийомів естетизації святково-обрядового комплексу.