Нормативно-правові акти і їх види

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ, ЙОГО ОЗНАКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ. 5 1.1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ. 5 1.2. ЗНАЧЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ ЯК ОСНОВНОГО РЕГУЛЯТОРА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В РОМАНО-ГЕРМАНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ. 15 РОЗДІЛ 2. ВИДИ НОРМАТИВНО - ПРАВОВИХ АКТІВ. 17 2.1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ ЗАКОНУ ТА ЙОГО ВИДИ. 17 2.2. ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ. 27 РОЗДІЛ 3. ЧИННІСТЬ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ. 31 3.1. ЧИННІСТЬ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В ЧАСІ, ПРОСТОРІ І ЗА КОЛОМ ОСІБ. 31 3.2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА. 34 ВИСНОВКИ 39 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 42

Вступление:Поняття "нормативно-правові акти" включає комплекс актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади. Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, від імені якого він виданий. Нормативно-правовими вони називаються тому, що містять норми права загальнообов'язкового характеру. Власне кажучи, дане поняття є синонімом поняття "законодавство" у широкому розумінні слова. Нормативні правові акти є найбільш вивченою у вітчизняному правознавстві формою права. Досліджувалися їх природа, ознаки і властивості. Важлива умова ефективного існування нормативно-правових актів - їх ієрархічність, системність. Ці властивості вивчалися і в радянському, і в сучасному національному правознавстві.    Так,  питання нормативно-правових актів, в тому числі і правотворчості розглядалися в роботах учених-юристів: Бандурки О. М.,  Васильєва Р. Ф.,  Коліушка І. Б., Кравчука М. В., Котюка В. О., Кулапова В. Л., Нечитайленка А. О., Стретовича В. М., Хропанюка В. М., Якушева В. С. та інших провідних науковців. Нормативно-правовий акт є основним регулятором суспільних відносин в романо-германській правовій системі. Україна, яка прагне інтегруватися в європейську спільноту, повинна привести свою правову систему у відповідність до європейської. Актуальність дослідження також зумовлена необхідністю дослідження юридичної природи нормативно-правових актів, їх місця та ролі в системі права України, відсутністю науково обґрунтованого механізму забезпечення законності нормативно-правових актів, а також необхідністю удосконалення правової регламентації нормотворчої діяльності уповноважених органів.  Метою дослідження є уточнення поняття та ролі нормативно-правових актів в правовій системі України, визначення їхнього місця і ролі в правовому регулюванні суспільних відносин. Для досягнення вказаної  мети були поставлені такі   завдання: — дати характеристику нормативно-правових актів як засобів юридичного регулювання суспільних відносин; — з’ясувати значення нормативно-правових актів як основного регулятора суспільних відносин в романо-германській правовій системі.; — здійснити класифікацію нормативно-правових актів; — визначити поняття, ознаки закону як різновиду нормативно-праовового акту; — проаналізувати стадії законодавчого процесу в Україні .  — з’ясувати особливості підзаконних нормативно-правових актів; — розкрити поняття чинності нормативно-правових актів в часі, просторі і за колом осіб. — визначити поняття та видів систематизації законодавства.    Об’єктом дослідження є відносини у сфері  організації і здійснення нормотворчої діяльності.      Предметом дослідження є нормативно-правові акти, їх сутність та регулятивні особливості, юридична природа.      При проведенні дослідження використовувались загальнонаукові методи: (формально-юридичний, статистичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші), а також конкретно-соціологічний (документальний, спостереження, опитування,  вивчення документів), що забезпечили науковість, новизну та достовірність результатів.

Выводы:Система законодавства є зовнішнім вираженням системи права, і навпаки — система права є важливим фактором побудови та розвитку системи законодавства. Специфіка норм права, з яких складається система права, визначає способи їх об'єктивації, вираження назовні. Основним способом об'єктивації (джерелом права) в Україні є нормативно-правовий акт, створення якого відбувається в процесі правотворчої діяльності Тому важливо ще до прийняття такого акта визначити його юридичну форму, коло питань, які повинні бути ним урегульовані, засоби реалізації приписів. Слід також не тільки враховувати потреби та інтереси суб‘єктів, щодо яких приймається нормативно-правовий акт, але й прораховування його ефективності шляхом порівняння мети цього акта з отриманим результатом його дії. Закон повинен містити нормативні моделі майбутніх правових відносин, часто випереджаючи при цьому існуючий рівень розвитку суспільних відносин. Це, звичайно, не завжди сприяє його ефективності, дієвості в силу об'єктивного відставання правової свідомості суб'єктів, їх консерватизму чи інертності мислення. Новоприйнятий закон повинен мати відповідну фінансову, організаційно-технічну, інформаційну та іншу забезпеченість, відповідати об'єктивно існуючим умовам. Впорядкувати систему нормативно-правових актів дозволило б прийняття закону про такі акти, який би встановив більш високі вимоги щодо їх змісту, форми, наукового обґрунтування, сприяв підвищенню їх реалізації. Реформа законодавства, яка розгорнулася в Україні з 1991 р , супроводжувалась інтенсифікацією законотворчої діяльності, розширенням сфери приватноправового регулювання, запровадженням загальнодозвільного принципу правового регулювання, спостерігалось різке зростання питомої ваги законів серед нормативно-правових актів. Водночас законодавству того періоду були притаманні безсистемність, суперечливість, техніко-юридична недосконалість тощо. 3 часом кількість законів хоча й зростала, але в основному вони стосувались внесення змін та доповнень (часто — невеликих за обсягом), а також — надання згоди Верховною Радою на обов'язковість міжнародних договорів Незважаючи на це, відсоток законів у всій масі нормативно-правових актів почав постійно знижуватись. Зростання рівня підзаконних актів, які нерідко трактують положення закону в угоду відомчим інтересам, як правило, з'являються в результаті надмірної декларативності законів, відсутності чітко відпрацьованого механізму дії їх приписів. Крім цього, як у законах, так і в інших нормативно-правових актах спостерігається надмірне дублювання норм. Незважаючи на ці та інші недоліки, роль та значення підзаконних нормативно-правових актів не можна недооцінювати. Інтеграційні процеси у системі нормативно-правових актів вимагають не тільки підвищення ролі закону в системі законодавства, але і в ієрархи інших нормативних актів, прийняття підзаконних актів на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Усім підзаконним нормативно-правовим актам притаманна спільна риса - вони видаються в межах компетенції відповідного правотворчого органу та повинні конкретизувати його. Очевидно, що при такому розмаїтті суб'єктів, які ухвалюють підзаконні нормативно-правові акти України, а також кількості цих актів (їх є десятки тисяч) необхідним є їх впорядкування шляхом встановлення відповідної ієрархії за юридичною силою цих актів. На таке впорядкування впливатиме і правильний вибір форми нормативно-правового акта, який залежить від виду суб'єкта правотворчості, порядку його прийняття чи затвердження (одноособове, колегіальне), кола відносин, які покликані врегулювати акт. Вдосконалення підзаконних нормативно-правових актів як складової частини системи законодавства неможливе також без з'ясування місця та ролі відповідних правотворчих органів в апараті держави. Таке вдосконалення, а також оптималізація правотворчої діяльності є складним, багатоаспектним процесом, який включає процедуру та визначення меж конкретизації законів незаконними нормативно-правовими актами, а також меж самостійного правового регулювання останніми, шляхи їх уніфікації, проблеми визначення нормотворчих повноважень суб'єктів підзаконної правотворчості. Видається, що з метою усунення колізій у цій сфері необхідним є встановлення чіткої регламентації процедури прийняття, офіційного оприлюднення та порядку набрання чинності всіх видів нормативно-правових актів в Україні у єдиному законодавчому акті.

Литература:1. Алексеев С.С. Теория государства и права. М., 1996. – 192 с. 2. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. – М., 1998. – 752 с. 3. Бондаренко И.Н., Бондаренко О.Н., Бондаренко С.И. Общая теория государства и права. Конспект лекций. – Донецк: Кассиопея, 1998. – 215 с. 4. Бошно С. В.Развитие признаков нормативного правового акта в современной правотворческой практике//Журнал российского права. -2004. - № 2. - С. 95- 106. 5. Венгеров А.Б.Теория государства и права: Учебник для юридических вузов.3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с. 6. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с. 7. Загальна теорія держави і права/ За ред.М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право,2002. - 432 с. 8. Законотворчество в Российской Федерации/ Под ред. проф. А.С. Пиголкина – М., 2000. – 608 с. 9. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с. 10. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории. - М., 1977 – 112 с. 11. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. – К.: Істина, 2004. – 304 с. 12. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для ВУЗов: НОРМА — ИНФРА-М, Москва, 1999. – 552 с. 13. Рагозин В.Ю. Правовая экспертиза законопроектов в Российской Федерации. Дис….канд. юрид. наук – М., 1998. – 166 с. 14. Ромашов Р.А., Пархоменко Н.М., Легуша С.М., Муртазаєва Г.Н. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 216с. 15. Сухонос В.В.Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суші: ВТД «Університетська книга», 2005. - 536 с. 16. Теплюк М.О. Парламентські процедури і політико-правові реалії їх застосування// Законотворення – основна функція парламенту. – К., 1997. 17. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. – М., 1996. – 498 с. 18. Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / О.В. Зайчук (відп.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2006 – 688 с. 19. Ткаченко В.Г. Федеральное собрание Российской Федерации в законодательном процессе: содержание, проблемы и перспективы//http://www.law-politics.com 20. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебник для высших учебных заведений.  2006. — 382 c. 21. Шохин А.Н. Взаимодействие властей в законодательном процессе. – М., 1997. – 116 с.