Вступление:Дитинство, яке є найважливішим етапом у житті кожної людини, її розвитку й особистісному становленні, значною мірою пов’язане з освітою. Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному та світовому освітньому просторі, і потребують зниження віку дітей, що починають систематичне навчання в школі з 6-ти років, зумовлюють нагальність комплексного вирішення низки соціально-педагогічних проблем. Серед них найбільш гостро постає проблема діагностики психологічної готовності дитини до школи.
Готовність дитини до систематичного навчання є підґрунтям, від якого залежать її подальші успіхи в навчальній діяльності, здатність до довільної діяльності, самодостатність і самопочуття, яке значною мірою впливає на її психічне та соматичне здоров’я.
Проблема підготовки дітей до школи знайшла широке відображення у світовому й вітчизняному історико-педагогічному досвіді. Її вивчення започатковано класиками психології і педагогіки: Л. Виготський, О. Запорожець, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Ж. Піаже, К. Ушинський, Ф. Гребель, М. Безруких, І. Дубровіна, Я. Коломінський, Р. Нємов, Є. Панько, Н.І. Череваня та ін.
Мета дослідження – визначити, теоретично обґрунтувати поняття психологічної готовності дітей до школи та дослідити діагностику такої готовності.
Завдання дослідження.
1. Розкрити зміст поняття готовність дитини до школи.
2. Виявити взаємозв’язки основних складових готовності дітей до школи та їх вплив на успішність навчання першокласників.
3. Розглянути механізм комплексного діагностування готовності дитини до систематичного навчання, визначити критерії, показники та рівні її сформованості.
4. Визначити організаційно-педагогічні умови підготовки дітей до школи.
5. Розглянути основні методи діагностування психічної готовності дитини до школи.
Об’єкт дослідження – процес підготовки дітей до школи.
Предмет дослідження – діагностика психологічної готовності дітей до школи.
Методологічними засадами дослідження виступили положення філософії, психології і педагогіки щодо активності суб’єкта в пізнанні; впливу соціуму, навчання і виховання на розвиток особистості, унікальності дошкільного дитинства; взаємозв’язку теорії і практики; принципу системності й комплексності під час аналізу соціально-педагогічних явищ.
Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів дослідження. На теоретичному рівні з метою обґрунтування теоретичних положень дослідження та уточнення основних наукових понять було використано аналіз і узагальнення літературних джерел, вітчизняного й зарубіжного досвіду.
На емпіричному рівні з метою виявлення реального стану готовності дітей до навчання в школі, ефективності наявних методик підготовки до школи і досліджуваних організаційно-педагогічних умов було використано методи експертизи, анкетування, бесіди, тестування, спостереження, педагогічно педагогічного експерименту. Для групування експериментальних даних та їх подальшої комп’ютерної обробки було використано методи математичної статистики.