Правове регулювання стажування працівників

Содержание:Вступ 3 1. Передумови виникнення трудових правовідносин та поняття стажування працівників 6 2. Правові відносини як регулюючий засіб стажування 13 3. Кодифікаційні процеси у сфері трудового права України як важливі механізми реформування правового забезпечення стажування працівників 20 4. Правове регулювання практики і стажування 25 4.1. Стажування підрозділів державної податкової служби України 25 4.2. Стажування в органах державної служби 28 5. Напрямки удосконалення правового регулювання стажування працівників 31 Висновки 33 Список використаної літератури 36

Вступление:Сьогодні в умовах реформування трудового законодавства, що було обумовлено соціально-економічними змінами в житті нашого суспільства, прийняттям Конституції України, відбувається переоцінка основ, на яких будується трудове право. Так, за радянських часів трудове право базувалося на характерній для соціалістичної системи нормативіській теорії права, згідно з якою ототожнювались право і закон, тобто всі закони незалежно від їхнього змісту визнавали правовими. Ототожнення права і закону призвело до того, що держава, як законотворець посіла провідне місце, а власне право будучи продуктом держави, вважалося другорядним в цій “системі координат”. З огляду на процеси демократизації і гуманізації, які сьогодні відбуваються в міжнародному співтоваристві, змінюється вся система поглядів щодо призначення права. Так, Конституція України (ст. 3) закріплює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Виходячи з цього, трудове законодавство, перш за все, Кодекс законів про працю України, а згодом і новий Трудовий кодекс України повинно бути пронизано цим конституційним положенням, тобто кожний нормативний припис повинен бути спрямований на регулювання трудових відносин найманих працівників як найвищої соціальної цінності. Правове регулювання стажування працівників – це фундаментальний інститут трудового права, визначення якого сьогодні базується на положеннях Кодексу законів про працю України – нормативно-правовому акті, який морально застарів, оскільки був ще прийнятий за часів радянської влади й орієнтований на ситуацію, коли держава виступала і законодавцем, і виконавцем власних законів, а також практично єдиним роботодавцем. Мета курсової роботи полягає у всебічному аналізі юридичної літератури та національного трудового законодавства з проблематики предмета трудового права взагалі та правового регулювання стажування працівників зокрема, розкритті на цій основі сутності і значення їх для практики трудового права. Досягнення зазначеної мети проводилось в процесі вирішення таких основних завдань: - визначення місця правового регулювання стажування працівників в межах предмета трудового права України; - дослідження передумов виникнення стажування працівників; - аналіз фактичного стану правового регулювання стажування працівників в Україні; - розкриття змісту основних юридичних понять правового регулювання стажування працівників. Об’єктом курсової роботи є трудове законодавство та законодавство про державну службу, норми яких регулюють порядок проходження громадянами стажування та практика застосування цих норм. Предметом курсової роботи є правовідносини, які виникають під час стажування працівників. Методологічну основу курсової роботи складає діалектичний метод пізнання правових явищ. В роботі також використовувались такі методи: формально-логічний, системно-структурний, порівняльний. В якості теоретичної основи курсової роботи використовувались положення щодо регулювання трудових відносин провідних юристів: О.Т. Барабаша, Н.Б. Болотіної, П.А. Бущенка, М.В. Венецької, В. С. Венедиктова, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, С.В. Дріжчаної, В.В.Єрьоменка, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, Ю.В. Іщенка, Р.І. Кондратьєва, І.Я. Кисельова, О.В. Лавріненка, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Н. Скобєлкіна, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини та інших.

Выводы:Шлях, який пройшла Україна за час свого суверенного, незалежного становлення, а також світовий досвід, переконують нас, що проведення демократичних реформ у державі є неможливим без розвитку та оновлення трудового законодавства, зокрема законодавства про стажування працівників. Тому дослідження особливостей виникнення трудових правовідносин стажування працівників дуже актуально в теперішній час. Одним із актів, покликаних забезпечити реалізацію права на стажування є нормативно-правові акти „Про затвердження Положення про порядок проведення стажування у державних органах”, „Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій” та «Положення про професійне навчання кадрів на виробництві» які, спрямовані як на вдосконалення системи добору кадрів, так і на забезпечення її ефективної діяльності. У зв’язку з цим, в сучасних умовах державотворення в Україні роль і значення державної служби постійно зростають. Стажування працівників складає ядро трудового права. З його існуванням пов’язується існування інших відносин, які охоплюються предметом трудового права (відносини, тісно пов’язані з трудовими). Стажування – це добровільне, вольове, двостороннє, врегульоване нормами трудового права відношення, яке виникає між працівниками та працедавцями внаслідок реалізації громадянами України права на працю та укладення трудового договору. Так, як стажування працівників не має належного правового оформлення в сучасному українському законодавстві необхідно враховувати міжнародний досвід у регулюванні трудових правовідносин та стажування працівників, а також ратифікувати Україною Конвенції Міжнародної Організації Праці 1978 року. Необхідно удосконалювати службово-трудові правовідносини, юридичне значення, місця та ролі стажування, конкурсу та кадрового резерву у системі умов виникнення трудових правовідносин а також трудового договору (контракту). Таким чином, стажування організовується навчальним закладом у місячний термін від дати видачі йому свідоцтва про проходження навчання. Стажист має право самостійно визначати базу стажування, про що письмово повідомляє навчальний заклад. До письмового повідомлення оцінювача-стажиста додається відповідна письмова згода суб'єкта оціночної діяльності. З метою забезпечення стажування навчальний заклад укладає відповідні угоди із суб'єктами оціночної діяльності, на базі яких здійснюватиметься стажування. Керівником стажування повинен бути оцінювач, який має не менше ніж дворічний досвід практичної діяльності. Програма стажування повинна передбачати: участь оцінювача-стажиста у складанні не менше ніж п'яти звітів; закріплення знань положень нормативно-правових актів; закріплення теоретичних знань, набутих протягом навчання; напрацювання практичних навичок із застосуванням методичних підходів. Контроль за проходженням оцінювачем-стажистом стажування здійснює навчальний заклад. Оцінювач-стажист складає календарний план стажування із зазначенням етапів стажування та термінів їх виконання. Цей документ також містить відмітки про виконання програми стажування та оцінку керівником стажування рівня засвоєння знань та практичних навичок. Керівник стажування після завершення терміну стажування надає оцінювачу-стажисту рекомендацію. Рекомендація може бути позитивною або негативною. Позитивною рекомендацією є рекомендація, що містить позитивний висновок керівника стажування щодо можливості самостійного здійснення стажистом практичної діяльності. Негативною рекомендацією є рекомендація, що містить висновок про неможливість самостійного здійснення практичної. Негативна рекомендація повинна відображати конкретні зауваження до рівня теоретичних знань та практичних навичок стажиста, виконання ним програми стажування. У разі отримання негативної рекомендації керівника стажування стажист до складання кваліфікаційного іспиту не допускається. За письмовою заявою стажиста навчальний заклад має право продовжити стажування. Зміна бази стажування та (або) керівника стажування може відбуватися за таких підстав: ліквідації або реорганізації суб'єкта оціночної діяльності; письмової відмови суб'єкта оціночної діяльності; письмової відмови керівника стажування; виникнення обставин непереборної сили на строк понад один місяць, що унеможливлюють виконання всіх вимог, що висуваються для організації стажування; звільнення керівника стажування. Про наявність підстав для зміни бази стажування та (або) керівника стажування стажист письмово повідомляє навчальний заклад та надає належним чином оформлений документ, що є підставою для зміни бази стажування (керівника стажування). Навчальний заклад зобов'язаний протягом двадцяти днів організувати стажування оцінювача-стажиста на іншій базі стажування (в іншого керівника стажування), у тому числі з урахуванням пропозицій оцінювача-стажиста. Термін стажування автоматично подовжується на термін його затримки від дати виникнення підстав зміни бази стажування до дати початку стажування на новій базі. Втручання будь-яких сторонніх осіб в організацію стажування та його проходження не допускається.

Литература:1. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАН Украины Инст. государства и права, 1995. – С. 57. 2. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности / Под ред. В.Д. Малкова, 1990. – С. 89–90. 3. Эффективность и качество управленческой деятельности (государственно правовой аспект) / Под общ. ред В.В. Цветкова. – К.: Наукова думка, 1998. – С. 131–132. 4. Тихомиров Ю.А. Механизм социалистического государственного управления // Советское государство и право. – 1975. – № 4. – С. 25. 5. Лунев А.Е. Право и эффективность управления. – М.: Юрид. лит., 2003. – С. 11. 6. Алексеев С.С. Проблемы теории права и государства. – Т.1. – М.: Юрид. лит., 2002. – 91с. 7. Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Право и закон, 2001. – 121с. 8. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-ух томах / Под ред. М.Н. Марченко. – Т. 2:Теория права. – М.: Зерцало, 2000. – 436 с. 9. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юрист, 2001. – 724 с. 10. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права. – М.: Юрист, 1999. – 242 с. 11. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.: Юрист, 1998. – 379с. 12. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 529 с. 13. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА. – М., 1998. – 257с. 14. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 314 с. 15. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 445 с. 16. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит.,1988. – 12 с. 17. Явич Л.С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений. – М.: Юрид. лит., 1981. – 28 с. 18. Проблемы теории государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 2000. – 282 с. 19. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление в развитом социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1988. – 26 с. 20. Знаменский Г.Л. Хозяйственный механизм и право. – Киев, 1998. – 36 с. 21. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Из-во ЛГУ, 1997. – 44 с. 22. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Наука, 1996. – 72 с. 23. Мицкевич А.М. Некоторые черты правового воздействия в период перехода к коммунизму // Правоведение. – 1982. – № 3. – С. 17. 24. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1988. – 45 с. 25. Слепенков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления. – М.: Высшая школа, 2000. – 51–52 с. 26. Эффективность и качество управленческой деятельности (государственно-правовой аспект) / Под общ. ред. В.В. Цветкова. – К.: Наукова думка, 2004. – 67 с. 27. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАН Украины, 1995. – 140 с. 28. Юзьков Л.П. Засоби правового впливу в сфері державного управління // Вісник Київського ун-ту. – 1993. – № 4. – С. 23.