Етапи становлення та розвитку професійних здібностей викладача

Содержание:ЗМІСТ Вступ 3 Розділ І. Зміст та місце професійних здібностей в роботі викладача 7 1.1. Поняття здібностей в психолого–педагогічній науці 7 1.2. Психофізіологічні  передумови (задатки) діяльності викладача 11 1.4. Структура професійних здібностей викладача вищої школи 17 Розділ ІІ. Етапи   становлення  та розвитку професійних якостей викладача 21 2.1. Педагогічне  покликання  як  основа  розвитку професіоналізму викладача 21 2.2. Професійно–педагогічна спрямованість як початковий етап розвитку професійних здібностей викладача 24 2.3. Формування індивідуального стилю діяльності викладача 28 2.4. Педагогічна компетентність і професіоналізм викладача 31 2.5. Педагогічна майстерність викладача 36 Розділ ІІІ Розвиток комунікаційних здібностей викладача 43 3.1. Педагогічне  спілкування як форма взаємодії суб’єктів освітнього процесу 43 3.2. Формування культури педагогічного спілкування 45 3.3. Особистісно–професійні якості і вміння викладача, важливі для педагогічного спілкування 47 3.4. Розвиток комунікативних якостей викладача 50 Висновки 52 Список використаної літератури 54  

Вступление: Вступ Історичні закономірності соціально–економічного, політичного, культурного  життя в Україні сприяли переходу до нової освітньої парадигми, особистісно–орієнтованому підходу, що змушує дослідників звернутися до особистості, індивідуальних властивостей викладача вищої школи. Перехідний стан суспільства, ринкова конкуренція, нестабільність не тільки спричинили зміну діяльнісних орієнтацій фахівців вищої школи, але й вимагають задуматися над комплексом професійних здібностей викладача – педагога, методиста, ученого. Відносно проблеми підвищення ефективності педагогічної праці склалася парадоксальна ситуація: з одного боку, величезна кількість досліджень, так чи інакше пов'язаних з вивченням професії педагога, викладача, вчителя, а з іншої, нерозв'язаність найважливіших проблем практики педагогічної праці, підготовки викладачів, підвищення їхньої кваліфікації. Очевидно, необхідний принципово новий підхід, інші методи й методики дослідження педагогічної праці й способи впровадження психологічного знання в реальну практику вищої школи. Глибокі, змістовні дослідження відомих педагогічних психологів:       Ф.Н.Гоноболіна (1965), С.В.Кондратевої (1984), В.А.Крутецького (1972),           Н.В.Кузьміної (1985), Ю.Н.Кулюткіна (1985), В.А.Сластьоніна (1990),           А.І.Щербакова (1981) і інших присвячені вивченню характерних рис діяльності й спілкування, педагогічної майстерності, мислення, такту педагога, тобто вивченню феноменології педагогічної праці. Останні роботи Г.А.Ковальова (1987), А.К.Маркової (1993), А.Б.Орлова (1988) і інших відкривають нову перспективу вивчення професійної праці викладача. Ці дослідники підготували перехід від фрагментарного і статичного розгляду педагогічної діяльності до розуміння педагогічної праці як цілісної і психічної реальності, що розвивається. Подібний перехід затребуваний і практикою вищої школи, що знаходиться в стані подолання таких негативних явищ, як ранні "педагогічні кризи", "педагогічне виснаження", професійна стагнація педагога. Їхнє подолання передбачає заміну авторитарної стратегії навчання індивідуально–розвиваючою стратегією. Остання вимагає істотної перебудови сформованого до теперішнього часу погляду на психологію викладача, його професійний розвиток. Звідси виникла необхідність у реконструкції принципів психолого–педагогічної теорії, системи психологічних понять, методів дослідження, тобто розробки психологічної концепції професійного розвитку викладача. Виявлення умов і факторів, що детермінують професійний розвиток викладача, дозволить управляти цим процесом. Основним інструментом соціалізації та професіоналізації людини в суспільстві є освіта, у тому числі професійна. Ключовою фігурою якості освіти є, насамперед, компетентність носія знань (викладача), що передає ці знання за допомогою різних методик учням в процесі реалізації всіх щаблів навчання. У цей час у рамках модернізації української освіти однієї з важливих завдань професійного навчання у вищих навчальних закладах країни є підвищення компетентності студентів через підвищення компетентності викладачів. Варто відзначити, що професійна компетентність педагога –  це здібність педагога до здійснення своєї професійної діяльності. Професійна компетентність викладача виражається в компетентнісному підході в області розвитку творчих здібностей учнів, формування загальнолюдських цінностей. Для цього сам викладач повинен володіти, розвивати і уміти використовувати свій творчий потенціал, бути для освіти творчо мислячим фахівцем. Отже, необхідно визначити, якими основними характеристиками і якостями повинен володіти компетентний викладач. Дослідники виділяють  три великі групи якостей компетентного педагога: організаційні якості, психолого–педагогічні та професійні. Комунікативна компетентність викладача сприяє вмінню спілкуватися й установлювати контакти в різних ситуаціях, знаходити теми для розмови, вибирати адекватні способи взаємодії в діловому і емоційному спілкуванні, співробітничати в різних видах діяльності. Загальнокультурна компетенція викладача орієнтується на безперервному саморозвитку його особистості в плані найбільш повного засвоєння культурних цінностей і залучення до цієї скарбниці особистості учня через різні види діяльності. Інтелектуально–педагогічна компетентність припускає вміння мислити, володіти педагогічними об'єктами і є ключовою, тому що ніяка інша діяльність не може бути організована без інтелекту. Рівень компетентності викладача визначається базовою освітою, наступною самоосвітою, наявністю вченого ступеня і звання; стажем педагогічної роботи; досвідом практичної роботи в конкретній області, а такою рівнем розвитку професійно необхідних якостей. Педагогічна професія вимагає від викладача постійного саморозвитку, самовдосконалення в рамках відтворення культури, а рефлексія забезпечує можливість відкриття нових змістів як передумови адекватного відтворення цінностей і характеризує змістовно–результативну сторону формування професійної компетентності педагога. На інтенсивність оволодіння майстерністю в рішенні педагогічних завдань впливають три групи факторів: вихідний рівень знання психології учнів, придбаного в процесі життєвого досвіду в період загальноосвітньої, спеціальної (по предметі) і професійно–педагогічної підготовки; рівень професіоналізму діяльності педагогічного колективу і керівництва, у більшій або меншій мері здібного допомогти окремому педагогові; рівень педагогічних і спеціальних (по предметі) здібностей викладача. Якості особистості педагога можуть сприяти або перешкоджати продуктивному рішенню педагогічних завдань, тобто досягненню очікуваного результату. Це й дозволяє говорити про професіоналізм особистості викладача. На дослідження проблеми здібностей викладача найбільший вплив зробили праці видатних теоретиків психології Б.М.Теплова, С.Л.Рубинштейна, А.Н.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова. Проблема педагогічних здібностей стала предметом спеціального розгляду в роботах Н. Д.Левітова, Ф.Н.Гоноболіна,    Н.Г.Куликова. Здібності, необхідні в науковій праці вивчали Н.В.Кузьміна,   З.Ф.Есарева, К.К.Платонов і інші. Метою роботи є розгляд професійних здібностей викладача, як комплексу, що включає гностичні, конструктивні, організаційні, комунікативні компоненти. Для вирішення мети роботи були поставлені наступні завдання: ? дати визначення загальних і професійних здібностей викладача, ? розкрити структуру професійних здібностей викладача, ? визначити педагогічні здібності викладача, ? виявити основні етапи становлення та розвитку професійних якостей викладача, ? розкрити особливості формування комунікативних здібностей викладача. Об’єкт роботи – професійна компетентність викладача. Предмет роботи – професійні здібності як частина професійної культури викладача.    

Выводы:Висновки В ході роботи ми прийшли до наступних висновків. Здібності – це індивідуально–психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання. На сьогоднішній день існують різні підходи до визначення здібностей. Глибокий аналіз проблеми здібностей був даний Б.М. Тепловим. Згідно цієї  концепції природженими можуть бути лише анатомо–фізіологічні і функціональні особливості людини, що створюють певні передумови для розвитку здібностей, звані завдатками. Педагогічними здібностями називають сукупність індивідуально–психологічних особливостей особи викладача, що відповідають вимогам педагогічної діяльності і що визначають успіх в оволодінні цією діяльністю. До групи педагогічних здібностей в першу чергу відносяться: педагогічна спостережливість; педагогічна уява; вимогливість як риса характеру; педагогічний такт; організаторські здібності; простота, ясність і переконливість мови. В даний час концепція педагогічних здібностей Н.В. Кузьміної, є якнайповнішим системним трактуванням. У цій концепції всі педагогічні здібності співвіднесені з основними аспектами (сторонами) педагогічної системи. Численні психолого–педагогічні дослідження, проведені Н.В. Кузьміної, показали, що саморозвиток педагогів забезпечується достатньо високим рівнем сформованості у них таких загальних здібностей, як: гностичних; проектувальних; конструктивних; комунікативних; організаторських. Дослідники виділяють різні етапи становлення та розвитку професійних якостей викладача. Але ми можемо виділити ключові періоди цього процесу – встановлення педагогічного покликання і професійної спрямованості як гарантія становлення професійних якостей, формування індивідуального стилю діяльності викладача, який дозволяє використати та розвинуту своє сильні професійні якості. Наступний етап розвитку професійних якостей – педагогічна компетентність і професіоналізм викладача, що визначає наявність вже розвинених професійних якостей. Результатом професійного становлення будь–якого суб'єкта діяльності є його професійна майстерність. Майстерність визначається як високе мистецтво в якій–небудь сфері. Педагогічне спілкування – специфічна міжособова взаємодія педагога і вихованця (що вчиться), що забезпечує засвоєння знань і становлення особи в учбово–виховному процесі. Основні функції педагогічного спілкування: інформаційна; контактна; спонукальна. Ефективність педагогічного спілкування неабиякою мірою визначається особовими якостями вчителя. Серед них можна виділити чотири групи: показники комунікативного плану; показники індивідуально–особового плану; показники загального соціально–психологічного плану; показники морально–етичного плану. Комунікативні здібності, що виявляються в педагогічному спілкуванні, – це здібності до спілкування, що специфічним чином виступають у сфері педагогічної взаємодії, пов'язаної з навчанням і вихованням. Виходячи з трьох сторін спілкування (комунікативної, перцептивної і інтерактивної) можна виділити три групи базових комунікативних умінь педагога: уміння міжособової комунікації; уміння сприйняття і розуміння один одного; уміння міжособової взаємодії.  

Литература:Список використаної літератури 1. Адольф В.А. Формирование профессиональной компетентности будущего учителя // Педагогика. – 1998. – № 1. – С. 72–75. 2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1996. – 375 c. 3. Бодалев А.А., Столин В.В. Практикум по психодиагностике. – М., 1988. – 116 c. 4. Бондаревский В. О педагогическом творчестве и опасности дилетантизма // Народное образование. – 1988. – № 6. –С. 76–80. 5. Введение в педагогическую деятельность / А.С.Роботова, Т.В.Леонтьева, И.Г.Шапошникова и др. – М.: Академия, 2000. – 208 с. 6. Выготский Л.С. Педагогическая психология//Психология: классические труды. – М., 1996. – 166 с. 7. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. – М., 1987. – 207 с. 8. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы. – Минск, 1993. – 368 с. 9. Есарева З. Ф. Особенности деятельности преподавателя высшей школы.  – Л., 1974.   – 112 с. 10. Зимняя И.А., Малахова В.А., Путиловская Т.С., Хараева Л.А. Педагогическое общение как процесс решения коммуникативных задач//Психолого–педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся/Под ред. А.А.Бодалева, В.Я.Ляудис.  – М., 1980. – 163 с. 11. Исаев И. Ф. Теория и практика формирования профессионально–педагогической культуры преподавателя высшей школы. – М., 1993. – 218 с. 12. Кан–Калик В. А., Никандров К Д. Педагогическое творчество. – М., 1990. – 144 с. 13. Кан–Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987. – 190 с. 14. Краткий психологический словарь. /Под общей ред.А. Н. Петровского, М. Г. Ярошевского. — Ростов-на-Дону.: Феникс. – 1998.  – 512 с. 15. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. – М., 1972. – 255 с. 16. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. – М., 1990. – 119 с. 17. Левина М.М. Технологии профессионального педагогического образования. – М., 2001.  – 272 с. 18. Левитес Д.Г. Школа для профессионалов, или Семь уроков для тех, кто учит. – М., 2001.  – 256 с. 19. Левитов Н.Д. Детская и педагогическая психология. – М., 1960.  – 258 с. 20. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. 2–е изд., перераб. и доп. – М., 1996. – 95 с. 21. Леонтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2001. – 511. 22. Лисовский В.Т. Актуальные проблемы нравственного воспитания будущих специалистов. – Л., 1978. – 205 с. 23. Маркова А.К. Психологические критерии и ступени профессионализма учителя // Педагогика. – 1995. – № 6. – С. 55–63. 24. Маркова А.К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя // Советская педагогика. – 1990. – № 8. – С. 82–88. 25. Маркова А.К. Психология профессионализма. – М., 1996. – 308 с. 26. Маркова А.К. Психология труда учителя. – М., 1993.  – 192 с. 27. Митина Л.М. Психологическая диагностика коммуникативных способностей учителя: Учеб. пособие. – Кемерово, 1996. – 124 с. 28. Мищенко А.И. Введение в педагогическую профессию. – Новосибирск, 1991. – 146 с. 29. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие / Под ред. И.А.Зязюна. – М., 1989.  – 301 с. 30. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально–психологический тренинг. – М., 1989. – 216 с. 31. Платонов К. К. Проблемы способностей. – М.: Наука, 1979.  – 310 с. 32. Практикум по педагогике и психологии высшей школы/Под ред. А.К.Ерофеева. – М., 1991. – 128 с. 33. Пряжников Н.С. Профессиональное и личностное самоопределение. – М.; Воронеж, 1996. – 246 с. 34. Психология и педагогика. Учебное пособие / Под ред. К.А.Абульхановой, Н.В.Васиной, Л.Г.Лаптева, В.А.Сластенина. – М.: Совершенство, 1998. – 300 с. 35. Реан А.А. Психодиагностика личности в педагогическом процессе. – СПб., 1996. – 109 с. 36. Реан А.А. Психология педагогической деятельности. – Ижевск, 1994. – 93 с. 37. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. СПб., 1999. – 416 с. 38. Рубинштейн С. Л. Проблемы способностей и принципиальные вопросы психологической теории. Тезисы докладов на I съезде Общества психологов. Вып. 3. –  М., 1959.  – 316 с. 39. Теплов Б.М., Небылицын В.Д. Изучение основных свойств нервной системы и их значение для психологии индивидуальных различий//Вопросы психологии. – 1963.–  № 5. – С. 46–48. 40. Ушинский К. Д. Педагогические произведения: В 6 т. – М., 1988. – Т. 3. – С. 168–169. 41. Формирование профессиональной культуры учителя. /Под ред. В.А.Сластенина. – М., 1993. – 178 с. 42. Шадриков В.Д. Психология деятельности и способности человека. 2–е изд. перераб. и доп. – М., 1996. – 320 с.