Оцінка та планування макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку

Содержание:Вступ 3 1. Індикативне планування інвестицій 5 Висновок 12 Список використаної літератури 15

Вступление:Регулювання інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою здійснюється: ? через державну інвестиційну політику, яка визначає та підтримує пріоритетні напрями розвитку економіки; ? через індикативне планування певних показників і встановлення нормативів регулювання інвестиційного процесу; ? шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи; ? через порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт. Економіка України має свої особливості, тому вирішення проблеми регулювання має носити тут індивідуальний характер. У чистому вигляді методи, які застосовувались у розвинутих ринкових економіках та ґрунтуються на теоретичних розробках кейнсіанців або неолібералів, неприйнятні для України, оскільки її економіка поєднує окремі чинники, котрі вимагають застосування як перших, так і останніх підходів. Так, з одного боку, інфляційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучасних систем соціального забезпечення не дають в повному обсязі застосувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розвинута, комерційні банки не в змозі фінансувати масштабні інвестиційні проекти через недостатність власних ресурсів і високі інфляційні очікування й пов’язані з цим ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, що спрямовувались у виробництво. Тому в цій ситуації бюджет поки що залишається одним з небагатьох джерел збільшення інвестицій. Отже, особливість державного макроекономічного регулювання полягає, по-перше, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов’язковому) характері, підтримці приватних підприємств, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними.

Выводы:Державне макроекономічне регулювання охоплює рівень галузей і сфер економіки і формується із заходів загальноекономічної дії. Оскільки регулювання — це процес, який взаємопов’язує об’єкт, регулятор та орієнтири руху, то державне макроекономічне регулювання поєднує у спрямовуючому русі макроекономіку (об’єкт), механізм регуляції (регулятор), сукупність завдань і засобів їх вирішення (цілі). Теоретично існує два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для державного сектора економіки. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій. Таким чином, ключовим питанням є визначення частки бюджетного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Сьогодні це — невеликий сегмент, за рахунок якого інвестуються лише вкрай необхідні проекти (соціальні програми). Скорочення державних інвестицій і збільшення частки вкладень підприємств за рахунок власних фондів не змінило співвідношення форм власності, але призвело до скорочення державної підтримки традиційно малорентабельних інвестиційних галузей: машинобудування, деревообробки, промисловості будівельних матеріалів. Скорочення виробництва у цих галузях спричинило падіння у ще більших розмірах виробництва у капітальному будівництві. Тому в даний час інвестиційна сфера й тісно пов’язані з нею галузі виробництва потребують значної державної підтримки. Першоосновою державного регулювання інвестиційної діяльності є визначення пріоритетів вкладень, тобто спрямувань інвестицій у ті сфери і галузі, які забезпечать розширене відтворення, скорішу віддачу і підвищення життєвого рівня населення. У зв’язку з цим державна інвестиційна політика повинна враховувати такі принципові напрями використання державних і недержавних джерел фінансування: ? поступовий перехід до економічно обґрунтованого спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових і малорентабельних виробництв; ? повна відмова від фінансування соціальної сфери за залишковим принципом, першочергове спрямування інвестицій у виробництво товарів народного споживання; ? перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових через податки, амортизаційні норми і кредитні ставки; ? заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави; ? впровадження інвестування великих проектів за рахунок державних і муніципальних позик. На базі цих принципів визначаються основні пріоритети, які є регуляторами при розподілі державних інвестицій. Вони впливають на залучення інвестиційних ресурсів з недержавного сектора. Державна інвестиційна політика України на сучасному етапі передбачає такі пріоритетні напрями використання джерел фінансування: ? розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій; ? структурна перебудова народного господарства, науково обґрунтована конверсія виробництва; розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів; реконструкція і створення нових, екологічно чистих виробництв; ? інвестування галузей і виробництв, які сприяють розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації й підприємництва; ? варіантне інвестування і державна підтримка виробництв, які потребують оновлення фондів і мають значний інноваційний потенціал, що може забезпечити технічний і технологічний прорив, істотний приріст обсягів виробництва; ? інвестування виробництв, де можливе їх ефективне перепрофілювання, санація чи вертикальне злиття; ? інвестування ліквідації неперспективних, технологічно відсталих, заздалегідь збиткових підприємств. Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з дотриманням послідовності наведених пріоритетів при оцінці інвестиційних проектів. На мікроструктурному рівні таке регулювання здійснюється через систему нормативів і преференцій (пільг).

Литература:1. Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика. Навч. посіб. К.: Знання, 2005. - 470 с. 2. Гончаренко О.О. Проблемні аспекти оцінки та обліку фінансових інвестицій// Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 8. – Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С.209-216. 3. Губа Є. Облік фінансових інвестицій // Дебет-Кредит. -2004. -№2. 4. Крупка Я.Д. Національна модель обліку інвестиційної діяльності // Вісник ЖДТУ. – 2003. - №2 (24) 5. Облік і аналіз інвестиційної діяльності підприємств: методологія та організація: Дис... д-ра екон. наук: 08.06.04 / Я.Д. Крупка; Терноп. акад. народ. госп-ва. — Т., 2002. — 419 с. — 6. Пересада А.А., Смірнова О.О., Онікієнко С.В., Ляхова О.О. Інвестування. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. Київ:КНЕУ, – 2001, 251 с 7. Пономаренко Є.Б. Проектування та моделювання фінансових інвестицій // Вісник ЖДТУ. – 2005. - №1 (31) 8. Ринок фінансових послуг. Унинець-Ходаківська В. П., Вихор О. І., Лятамбор О. А. К:Кондор, 2009 р. – 484 с. 9. Уманців Г. Лисенко О. Облік фінансових інвестицій // Дебет-Кредит. -2001. -№23.