Вступление:Сімнадцять років пройшло відтоді, як економіка України розвивається в нових для нашої держави умовах – ринкових. На перших порах серед науковців-економістів тривала суперечка, чи потрібне нам планування як механізм регулювання економіки. Дехто стверджував, що ринок відрегулює все сам. Але дійсність ці твердження не підтвердила, тому що існує ціла низка видів економічної й іншої діяльності, наприклад, гуманітарна, соціальна, громадський захист, оборона тощо, які цілком регулюються державою. І тут без планування (програмування) як форми державного регулювання ніяк не обійтися.
Багато економістів України, сподіваючись на ринкове саморегулювання, почали відмовлятися від планового регулювання економіки. Водночас спроби перейти до індикативного (рекомендаційного) планування не були успішними, а після введення наприкінці 1994 р. порядку, коли план розроблявся після затвердженого бюджету, держава практично втратила важелі управління економікою.
Вищевикладене дає підстави зробити висновки, що ринок і план є взаємодоповнюючими, а не взаємовиключаючими складовими економічного механізму. Сучасний ринок і ринкові відносини не можуть перебувати поза сферою державного регулювання. Нерозуміння цієї аксіоми стало для багатьох підприємств банкрутством. Це відбулося тому, що механізм управління (незалежно від об'єкта) складається з таких елементів: планування, організація, контроль і оперативне регулювання виконання плану. У сучасних умовах організувати виробництво і реалізацію продукції по-іншому неможливо.
Питанням складання бізнес-планів присвячено дуже багато робіт зарубіжних та вітчизняних учених-економістів: Кіпермана К., Крилової Н., Ліпсіса І.В., Львовського Г.Д., Маркової В.Д., Муллей М., Пальчик О.І., Пітерса Г., Полякова А.Р., Роузена Х., Скирко Ю.І., Уотермена Р., Хруцького В. та ін.