Культура і бізнес в Україні

Содержание:ВСТУП 3 1. Розвиток культури і бізнесу в Україні 4 2. Культурно-просвітницька робота, народна творчість. Організація дозвілля населення 8 3. Основні напрями культурних зв’язків та співробітництва із зарубіжними країнами 9 4. Підготовка кадрів і підвищення кваліфікації працівників культури 10 5. Реформування культурної сфери в Україні 12 ВИСНОВКИ 15 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18

Вступление:З проголошенням незалежності Українська держава отримала широкі можливості сприяння розвитку української національної культури, яка була і є важливим чинником державотворення та консолідації української нації. Однак офіційний курс культурної політики держави, що полягає в інтеграції України у світовий культурний процес на принципах мультикультуралізму, не завжди сприяє розвитку української національної культури. Брак ефективних організаційно-правових, адміністративних механізмів, а також належної державної фінансової, інформаційної підтримки національної культури призвів до поширення явищ культурної уніфікації, поступової втрати зв’язку духовних підвалин суспільного життя, сучасної культури з національно-культурними цінностями та традиціями. Важливе значення культури для консолідації суспільства, державотворчих процесів, стабільності та безпеки держави зумовило значне зростання інтересу до актуальних проблем управління розвитком культури як в українській, так і зарубіжній науці. Слід відзначити вагомий внесок у дослідження теоретико-методологічних засад і визначення окремих аспектів державного управління розвитком культури в сучасних умовах таких українських та зарубіжних учених, як В. Андрущенко, О. Батіщева, О. Ваганова, В. Горський, О. Гриценко, Д. Дзвінчук, І. Дзюба, С. Дрожжина, В. Карлова, М. Кашуба, В. Ковальський, А. Колодій, А. Леонова, Т. Лильо, В. Лісовий, А. Мелітонян, В. Нікітін, В. Скуратівський, В. Трощинський, С. Чукут, А. Аппадураї, Дж. Ахерн, С. Барнет, П. Весперіні, Е. Гідденс, М. Інгрем, Р. Ліпсі, Ф. Матарассо, Т. Міллер, А. Перотті, М. Піл, Дж. Томлінсон, Дж. Шустер та ін. Слід також підкреслити наукову і практичну значущість досліджень таких аналітиків державної культурної політики сучасних країн світу, як О. Гриценко, Ф. Боргонові, Р. Вангерме, К. Гордон, Ж. Ренар та ін.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Закони і механізми розвитку соціально-культурної сфери (СКС) сьогодні досліджують спеціалісти різних галузей знань – філософи, культурологи, педагоги, медики, економісти. Розвиток світової цивілізації, впровадження нових технологій, електронної техніки зумовлює збільшення вільного часу людини, а відповідно, і розвиток СКС, тобто галузей економіки, які задовольняють соціально-культурні потреби людини. В цих умовах процеси розвитку СКС вимагають економічного осмислення. Так з’явилася нова галузь економічного знання – економіка СКС. За роки незалежності України соціально-культурна сфера зазнала глибоких змін. Різко знизилося фінансування підприємств культури та мистецтв, виникли комерційні підприємства різних організаційно-правових форм власності, метою яких є вилучення прибутку. Як галузь економіки, соціально-культурна сфера має специфіку як у виробництві і реалізації продукту, так і у функціонуванні різних закладів і підприємств цієї сфери. Ринкова економіка розділяє всі заклади СКС, в залежності від їх цілей, на комерційні і некомерційні, і обидві ці групи, маючи загальні характеристики виробленого продукту, мають до того ж різні економічні механізми своєї діяльності. Під соціально-культурною сферою, на наш погляд, слід розуміти сукупність галузей, підприємства яких виробляють товари і послуги, необхідні для задоволення соціально-культурних потреб людини. Бізнес в соціально-культурній сфері представляють в основному малі підприємства (туристичні і рекламні агентства, видавництва), але при цьому зустрічаються великі і середні (телеканали, тур оператори, готелі тощо). Більшість цих підприємств має високі показники рентабельності і ліквідності і при правильній податковій політиці вони можуть приносити в бюджет регіонів і країни достатньо великі засоби. Тим більше, що деякі види діяльності обкладаються великими податковими ставками, як, наприклад, раніше обкладався гральний бізнес (доки він ще функціонував). Всі комерційні підприємства мають за мету одержання прибутку, але підприємства, які працюють в культурі, мистецтві, дозвіллі повинні при цьому орієнтуватися на реалізацію культурних потреб людини, які тісно зв’язані з демографічними, світоглядними та іншими факторами. Інтерес до сучасної діяльності комерційних підприємств великий, і багато вчених, практиків звертаються до їх проблем. Водночас варто зауважити, що сьогодні в Україні вже зовсім інший бізнес і зовсім інші підприємці, ніж, скажімо, десять років тому. У них з’явилися амбіції і гордість, їм набридло роздавати гроші наліво й направо, їх не влаштовує існуюча система управління економікою. Підприємці в переважній більшості зрозуміли, що бізнес, підприємництво – це мистецтво, завзятість, самовіддана праця, вміння передбачати ситуацію, вдача і насамперед готовність йти на ризик. Нові умови висувають нові вимоги – і тепер на перше місце у всіх сферах культури і мистецтва виходять професіонали у сфері менеджменту фінансами, компаніями, маркетологи. Нині одне з найголовніших завдань держави, законодавчої і виконавчої гілок влади – розвивати малий і середній бізнес, створювати умови для підприємництва у всіх сферах народногосподарського комплексу країни. Перехід до ринку, можливості підприємництва в соціально-культурній сфері на першому етапі залучили непрофесіоналів і шахраїв. Відсутність професійних менеджерів в цій галузі робить увесь бізнес неякісним. Проте, нагромаджений досвід, поява підготовлених менеджерів, формування інституту продюсерства дають змогу сподіватися на якісний розвиток в соціально-культурній сфері. Для останнього десятиліття характерним є відродження народних традицій, звичаїв, обрядів, ремесел. Робота, пов’язана з цим, зосереджується в закладах культури клубного типу, які для значної частини громадян, особливо тих, що проживають у сільській місцевості, часто залишаються єдиними осередками культури. В останні роки значно посилилися міжнародні контакти українських митців, культурологів. Численні виступи українських виконавських колективів, виставки творів з колекцій провідних українських музеїв, експозиції українських художників сприяють зміцненню міжнародного авторитету України. Водночас відбувається активне ознайомлення вітчизняної аудиторії з кращими набутками світового мистецтва, його новими стильовими та жанровими пошуками, в тому числі й тими, які раніше з ідеологічних міркувань замовчувалися. Активізувалася діяльність представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях у сфері культур. Значну роль відіграють традиційні контакти з українською діаспорою у світі. Велике позитивне значення мало долучення України до низки міжнародних правових актів у сфері культурного обміну та збереження культурної спадщини. У сучасних умовах господарювання організація роботи з кадрами в галузі культури, її реформування мають стати запорукою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу суспільства, забезпечення високого авторитету вітчизняної культури у світі. В умовах широкомасштабних політичних та економічних реформ необхідно забезпечити структурне реформування сфери культури. Має бути створена єдина система національної культури для збереження духовних здобутків Українського народу і його традицій з одночасною модернізацією культурного життя суспільства. Досягнення зазначених цілей можливе шляхом створення ефективних механізмів підтримки і функціонування культурно-мистецької сфери незалежно від форм власності, підпорядкування та правового статусу закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, об’єднань, груп.

Литература:1. Батіщева О. С. Державне управління розвитком національної культури в умовах глобалізації : дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 – 2. Богуцький Ю. П. та інші. Українська культура в європейському контексті / за ред. Ю. П. Богуцького. – К. : Знання, 2007. – 679 с. 3. Мир игр. Журнал индустрии развлечений. – М.: Издательский дом «Мир игр». – 2007. – № 4 (23), август. – 96 с. 4. Національний звіт про культурну політику. – К., 2007. 5. Теорія та історія державного управління / О. С. Батіщева. – Львів, 2007. – 227 с. 6. www.ac-rada.gov.ua - Офіційний сайт Рахункової палати України 7. www.minfin.gov.ua – Офіційний сайт Міністерства фінансів України. 8.  www.treasury.gov.ua - Офіційний сайт Державного казначейства України. 9. www.ukrstat.gov.ua - Офіційний сайт Державного комітету статистики України. 10. mincult.kmu.gov.ua - Офіційний сайт Міністерства культури України.