Выводы:Вітчизняна наука міжнародного права в дослідженні суб'єктів права пройшла шлях від визнання держави єдиним суб'єктом міжнародного права через концепцію «держава — типовий суб'єкт права» до визнання певного кола, видів суб'єктів. Визнання держави як єдиного суб'єкта міжнародного права (С. Б. Крилов, Л. А. Моджорян, М. К. Короста-ренко, А. Клафковський, В. В. Євгеньєв, В. М. Шурша-лов та ін.) базувалося на твердженні, що основна ознака правосуб'єктності — наявність суверенітету. Необхідним атрибутом суб'єкта міжнародного права, вважали вони, є верховна влада, яка представляє його на міжнародній арені і здатна брати участь у правотворчості, брати зобов'язання, виконувати їх і домагатися дотримання іншими суб'єктами норм права. Таку владу мають тільки держави, їх доповнювали нації, які борються за свою незалежність. Останнє не вважалося віддаленням від концепції «держава — єдиний суб'єкт міжнародного права», бо ж за нацією, що бореться за свою незалежність, визнавався статус держави, яка перебуває в процесі становлення. Суб'єкт міжнародного права, на думку прихильників «концепції єдиного суб'єкта», повинен володіти волею не тільки розумною, а й суверенною. Всі суб'єкти міжнародного права суверенні.