Выводы:Поняття політичної еліти позначають провідні верстви суспільства, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від функцій, які виконує еліта у суспільстві, її поділяють на економічну, господарську, духовно-інтелектуальну, політичну, військову, наукову тощо.
Політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
Нинішня українська еліта своїми рисами, якостями, формами, багато в чому антинародною діяльністю потужно спричиняє народження відповідної української бюрократії, яка, за висловом К.Маркса вважає себе за кінцеву мету держави і виражає спільний інтерес владарюючого класу, тобто тієї ж еліти. Коло замикається.
Глибокий і вразливий суспільний парадокс України, як і більшості нових (на пострадянському просторі) держав, полягає в тому, що нова еліта так і не з’явилася — ринковими трансформаціями, соціальними змінами керують здебільшого ті самі колишні компартійні лідери, що завели величезну і найбагатшу у світі країну в глухий кут. Тож на які прогресивні зміни, особливо в сенсі реалізації національних ідей та інтересів, сподіваємося?
В умовах демократизації та децентралізації політичних сил, на думку українського політолога Д. Видріна, значно розширилося тлумачення самого лідерства. До політичних лідерів останнім часом відносять не лише тих, хто обіймає офіційні керівні посади у державі, а й популярних і впливових учасників політичного життя або регіональних політичних керівників, які діють сміливо, по-новаторському й незалежно. Тому політичним лідером можна вважати будь-якого учасника політичного процесу, "який прагне і здатен консолідувати зусилля оточуючих і активно впливати (в межах території, міста, регіону, країни) на цей процес задля досягнення означених і поставлених ним цілей"'.
Оновлення політичної еліти України можливе за рахунок його омолодження.
Природне омолодження українського політикуму не гарантує якісного оновлення. Нове покоління партійців переймає всі звички нинішніх одіозних діячів. Якщо старанні учні займуть місця своїх учителів, це буде відомою бартерною операцією з обміну шила на мило.
Безумовно, українська політика потребує нових осіб. Але нині на цю роль більше підходить не партійний молодняк, а люди, що вже реалізувалися в інших сферах. Наприклад, авторитетні й компетентні економісти, юристи, правозахисники, журналісти. Причому ці солідні інтелектуали мають докласти зусиль, щоб внести до українського політикуму свіжий струмінь, а не потонути в загальному болоті.
Українські партійні структури не можуть слугувати інкубаторами для виведення нової еліти. Варто молодому й перспективному діячеві потрапити в партійні жорна, як він починає прогинатися перед амбітними ватажками, втрачає індивідуальність, поступово деградує. Таких сумних прикладів достатньо.