Выводы:Українські козаки були мирним народом. Спочатку вони лише відступали перед несправедливостями, що їм заподіювали польська шляхта та ксьондзи. Отже, нема нічого дивного в тому, що вони, пересвідчившися, що їх хочуть знищити, вхопилися за шаблі й почали зміцнювати свою незалежність на безпечній відстані від місць, де вони зазнавали нестерпного гноблення. Проте, якщо однією рукою козаки мстилися за обмеження свободи, успадкованої ними від батьків, то другою вони зупиняли наступ півмісяця й відганяли татар. Хіба вони не захищали середземноморські провінції від навали східних варварів і не кидали гідного виклику фанатичній люті своїх ворогів — християн? Нехай же освічені та безсторонні народи вирішать, хто саме був невдячний, нехай вони розсудять козаків і Польщу, яка завдячувала їм своєю безпекою і водночас тремтіла перед ними.
Козаки звикли протягом тривалого часу до вільного життя, до уряду, схваленого їхніми новими покровителями, яким вони старанно служили і які повинні були б зрозуміти, що слухняність козаків зникне, як тільки буде перейдено межу, яку угоди поставили їхній владі. Цей народ, пам’ять якого повна спогадів про предків, скинув із себе ярмо, — і саме цього не хочуть йому пробачити.
Самозахист козаків назвали бунтом, а повстання вважається злочином, коли йому бракує належної сили.