Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Економіка загальна»Економіка праці»

Форми організації праці та їх класифікація в сільському господарстві

Карточка работы:11544 ф
Цена:
Тема: Форми організації праці та їх класифікація в сільському господарстві
Предмет:Економіка праці
Дата выполнения:2009
Специальность (факультет):Менеджмент
Тип:Курсова робота
Задание:
ВУЗ:Національний університет біоресурсів і природокористування України (НУБіП)
Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 1. Виробничо-майнові відносини сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі їх розвитку 5 2. Поняття внутрішньогосподарських форм організації праці в сільському господарстві 15 3. Сутність та класифікація постійних і трудових колективів 20 4. Методика визначення кількісного й професійного складу виробничих і обслуговуючих підрозділів 24 5. Поліпшення умов праці на сільськогосподарських підприємствах 34 ВИСНОВКИ 38 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 45
Курс:2
Реферат:
Язык:укр
Вступление:ВСТУП Актуальність теми курсової роботи. Уречевлена праця оформляє живу працю і виступає як форма конкретного змісту процесу праці, а тому форми праці виступають як спосіб зв’язку її елементів, котрий залежить від наявності засобів праці. Форма праці є способом використання робочої сили, оскільки спрямованість праці пов’язана з її засобами і предметами. Певна форма праці залежить від ступеня і способу контролю за доцільним використанням засобів виробництва, а це в загальному розумінні є відносинами людей між собою у процесі праці. Форми організації праці визначаються рівнем розвитку продуктивних сил. Вони змінюються і вдосконалюються залежно від зміни умов виробництва і насамперед із впровадженням нової техніки та прогресивних технологій. Найдосконалішою є така форма організації праці, яка забезпечує найбільш раціональну взаємодію робочої сили із засобами виробництва і дає змогу виробляти найбільше продукції необхідної якості з найменшими витратами. Як показує практика, у сільськогосподарських підприємствах функціонують такі організаційні форми праці, як виробничі бригади, механізовані загони, ланки, поопераційні робочі групи. Якісні відмінності між ними зумовлені особливостями розстановки працівників у процесі виробництва, обсягом і повнотою виконання виробничих процесів і наявністю та складом закріплених за ними чи приданих засобів. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз форм організації праці та їх класифікації в сільському господарстві. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути виробничо-майнові відносини сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі їх розвитку; - охарактеризувати поняття внутрішньогосподарських форм організації праці в сільському господарстві; - визначити сутність та класифікація постійних і трудових колективів; - здійснити аналіз методики визначення кількісного й професійного складу виробничих і обслуговуючих підрозділів; обґрунтувати шляхи поліпшення умов праці на сільськогосподарських підприємствах. Об’єктом дослідження є організація праці в сільському господарстві, а предметом дослідження є форми організації праці та їх класифікація в сільському господарстві. Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі економіки праці. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій, власні спостереження. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у п’яти розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження та список використаних джерел.
Объём работы:
45
Выводы:ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Сільськогосподарське (аграрне) підприємство – це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств – це діяльність суб’єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств ґрунтується на певних принципах та умовах. Загальними принципами господарювання в аграрному секторі економіки є: забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб’єктів аграрного господарювання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств. Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту галузеву спеціалізацією. Котра в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб’єктів аграрного господарювання залежно від їх територіального розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тобто, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство – це суб’єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов’язана з виробництвом однорідної продукції. Спеціалізація виробничо-господарської діяльності – найважливіший засіб підвищення ефективності сільського господарства. Вона дає змогу інтенсивно впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, раціонально використовувати агрокліматичні умови, матеріально-технічні й трудові ресурси. Основними галузями в сільському господарстві, які впливають на спеціалізацію суб’єктів аграрного господарювання, є рослинництво і тваринництво. В аграрному секторі економіки розрізняють також зональну (внутрішньозональну), галузеву (внутрішню й міжгалузеву), міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподарську), технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації виробництва. У сільськогосподарських підприємствах функціонують такі внутрішньогосподарські форми праці, як виробничі бригади, механізовані загони, ланки, поопераційні робочі групи. Якісні відмінності між ними зумовлені особливостями розстановки працівників у процесі виробництва, обсягом і повнотою виконання виробничих процесів і наявністю та складом закріплених за ними чи приданих засобів. Викладене вище дає підстави для висновку, що виробнича бригада – це постійний колектив працівників, які пов’язані між собою єдністю виробничого процесу, котрий на основі поділу і кооперації праці під єдиним керівництвом виконує своїми силами весь цикл робіт з виробництва одного або кількох видів продукції і відповідає за його кінцеві результати. Механізований загін – це колектив працівників в складі господарства чи бригади, який на основі поділу і кооперації праці спеціалізується на виконанні закріпленими за ним засобами одного або кількох видів робіт, які вимагають особливих технологій і технічного оснащення. Ланка – група працівників у складі виробничої бригади, яка на основі поділу і кооперації праці виконує тимчасово наданими засобами на виділених ділянках основні роботи з виробництва одного або кількох видів продукції. Поопераційна робоча група – тимчасове трудове формування у складі виробничої бригади, яке на основі поділу і кооперації праці наданими засобами виконує на бригадній ділянці одну операцію або певний вид роботи. Діяльність виробничих бригад значною мірою визначається рівнем внутрішньобригадної організації праці. Досі основним внутрішньобригадним формуванням були ланки, які, залежно від рівня механізації, поділяються на ланки ручної праці, механізовані, а залежно від повноти виконуваних робіт ще й ланки комплексної механізації. Для забезпечення синхронності, ритмічності, безперервності  операцій механізованого процесу керівництво бригади координує діяльність робочих груп. Очолювати робочі групи доручають найбільш досвідченим і кваліфікованим механізаторам, які, поряд з виконанням робіт, контролюють дотримання заданої організації і технології виробництва. Практика показує, що при поопераційній організації праці, яку доцільно розглядати як прогресивну її внутрішньобригадну форму в усіх галузях сільськогосподарського виробництва, ефективніше використовуються техніка, робоча сила, поліпшується якість робіт, скорочуються строки їх виконання. При цьому дуже важливим є те, що вони більш мобільні, краще керовані, в них досягається узгодженість в роботі, а отже, підвищується ефективність праці, що є основною вимогою раціонального використання трудових ресурсів підприємства. З розвитком сільськогосподарського виробництва змінюються в кількісному і якісному відношенні і складові частини виробничих процесів. Ці обставини спонукають до постійного коригування співвідношень, підтримки оптимальних пропорцій праці і її засобів, як цього вимагають об’єктивні економічні закони. Якісною мірою трудових ресурсів слугує їх професійно-кваліфікаційна характеристика. Її визначають за демографічними факторами (природним приростом, станом здоров’я, рухомістю), потребою виробництва в робочій силі і можливостями задоволення потреб працездатного населення у праці на підприємствах. Сучасні умови виробництва і вимоги життя зумовлюють обов’язкове поєднання цих характеристик робочої сили. Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими категоріями: 1. Постійні працівники – ті, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення. Засновники (учасники) приватних підприємств – сільськогосподарських виробничих кооперативів, ТОВ, СФГ, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств, а тому їх правомірно відносити до даної категорії працівників. Це також ланки, бригади, дільниці, сімейні, орендні та інші колективи. Постійні трудові колективи виконують весь технологічний комплекс робіт щодо виробництва продукції рослинництва, тваринництва, переробки продукції, надання послуг. 2. Тимчасові працівники – ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців. Тимчасові трудові колективи – це механізовані загони, тимчасові технологічні ланки, які створюються на період виконання робіт окремих технологічних стадій: захист рослин від бур’янів і шкідників, внесення добрив, заготівлі кормів, групове виконання робіт на посіві, скошування трав, збирання врожаю, наданні технологічних послуг дрібним селянським господарствам. 3. Сезонні працівники – ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт. Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу – сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва. Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства, називається обліковим (списковим) складом. До облікового складу включають усі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють з інших причин. Середньооблікову чисельність штатних працівників спискового складу і середньооблікову чисельність всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості розраховують за кожний місяць і за рік. Зокрема, середньооблікову кількість працівників за місяць визначають підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці. Середньооблікову кількість працівників за рік розраховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньооблікової кількості за всі місяці року, поділеної на 12. Персонал державних сільськогосподарських підприємств залежно від сфери трудової діяльності його членів класифікують на такі групи: - персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві (персонал основної діяльності); - персонал, зайнятий у підсобних промислових виробництвах; - персонал, зайнятий в обслуговуючих виробництвах. До персоналу першої групи відносять працівників, зайнятих у рослинництві, тваринництві, садівництві, поточним ремонтом будівель і споруд виробничого сільськогосподарського призначення, працівників транспорту, що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво. До персоналу другої групи включають працівників переробних цехів, цегельних заводів, столярень, працівників майстерень по ремонту техніки та працівників транспорту, що обслуговують промислове виробництво. До складу персоналу, зайнятого в обслуговуючих виробництвах, належать працівники складів, матеріально-технічного постачання, працівники, які здійснюють капітальний ремонт будівель і споруд несільськогосподарського призначення, працівники транспорту, які обслуговують неосновне виробництво і непромислове виробництво, наприклад комунальне господарство. Підвищення кваліфікаційного рівня працівників не тільки сприяє розв’язанню проблеми розширеного відтворення робочої сили на селі, а й зменшує потребу в ній, витісняючи із виробництва некваліфікованих і низькокваліфікованих працівників, створюючи надлишки робочої сили, тобто відбувається зниження зайнятості сільського населення. Усунути або дещо пом’якшити цю проблему можна знову-таки на основі підвищення кваліфікації "зайвих" людей, здійснення профорієнтації та переорієнтації, розвитку паралельних виробництв, розширення сервісних служб, невиробничої сфери тощо. Основними заходами щодо поліпшення умов праці та охорони здоров’я, що їх планують сільськогосподарські підприємства, є: - вивільнення працівників, які зайняті ручною працею і на роботах із шкідливими умовами праці; - удосконалення режиму роботи працівників; - поліпшення санітарно-побутових умов праці; - запобігання виробничому травматизмові, зниження захворюваності та поліпшення медичного обслуговування. Для корінного поліпшення умов та охорони праці в сільськогосподарському виробництві у процесі реформування ринкової економіки необхідно: в колективному договорі чітко визначити права, обов’язки та відповідальність власників і працівників у сфері працеохоронної діяльності й суворо дотримуватись їх; надавати пільгові кредити підприємствам для цілеспрямованого використання на оновлення основних виробничих фондів і поліпшення умов праці; зобов’язати власників аграрних підприємств провести атестацію робочих місць за умовами праці; посилити штрафні санкції щодо власників, які порушили чинні норми і правила безпеки та гігієни праці тощо.  
Вариант:нет
Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Конституція України. – К.: Видання інституту законодавства Верховної Ради України, 1996. – 249 с. 2. Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 20, ст.272. 3. Закон України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР) 1992, N 30, ст.414. 4. Закон України «Про с фермерське господарство)» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 45, ст.363. 5. Закон України «Про господарські товариства» (19.09.1991 р., зі змінами і доповненнями). – В кн.: Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – С. 224–244. 6. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» // Урядовий кур’єр. – 1997. – 14 серпня. – № 148–149. 7. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. – К.: ІАЕ УААН, 1999. – 481 с. 8. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. – К.: ІЗМН, 2006. – 510 с. 9. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с. 10. Андрійчук В. Г. Оцінка макро- і мікропараметрів економіки в контексті продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2001. – № 5. – С. 61–65. 11. Андрійчук В., Бауер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик. – К.: КНЕУ, 2008. – 314 с. 12. Ворст И., Ревентлоу П. Экономика фирмы. –М.: Высшая школа, 2004. – 270 с. 13. Дем’яненко М. Я. Основи податкових відносин.–К.: ІАЕ УААН, 2008. – 263 с. 14. Дем’яненко С. І. Менеджмент виробничих витрат. – К.: КНЕУ, 2008. – 264 с. 15. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с. 16. Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с. 17. Касл Э., Бекнер М., Нельсон А. Эффективное фермерское хозяйство: Пер. с англ. – М.: ВО Агропромиздат, 2002. – 495 с. 18. Кемпбэлл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю. Экономикс: В 2-х т. – М.: Республика, 2002. – Т. 2. – С. 238–249. 19. Коваленко Ю. С. Сільськогосподарське підприємство в ринковому середовищі. – К.: ІАЕ УААН, 2007. – 200 с. 20. Методичні рекомендації з нормування оборотних засобів підприємствами аграрного сектора (М. Я. Дем’яненко та ін.). – К.: ІАЕ УААН, 2008. – 37 с. 21. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено наказом Міністерства аграрної політики України 18.05.2001 р., № 132. 22. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві. – К.: КНЕУ, 2000. – 370 с. 23. Посібник з переходу на нову систему бухгалтерського обліку. – К.: Агентство США з міжнародного розвитку «Проект реформи бухгалтерського обліку в приватному секторі України», 2007. – 301 с. 24. Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. – К.: ІАЕ УААН, 2007. – 633 с. 25. Проблеми формування ринкової економіки. Спеціальний випуск «Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи». – К.: КНЕУ, 2005. – 420 с. 26. Саблук П. Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого і погляд в майбутнє. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – Т. 1. 430 с.; – Т. 2. 481 с.; Т. 3. 485 с. 27. Сільськогосподарська кооперація: суть та проблеми розвитку в Україні. За ред. М. Й. Маліка. – К.: ІАЕ УААН, 2007. – 163 с. 28. Соколова А.О. Регулювання соціально-економічних умов праці в системі управління її результативністю в аграрних підприємствах. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Національний аграрний університет, Київ, 2004. 29. Федоров М. М. Економічні проблеми земельних відносин. – К.: ІАЕ УААН, 2008. – 293 с. 30. Формування ринків матеріальних ресурсів АПК. За ред. чл.-кор. УААН Підлісецького Г. М. – К.: ІАЕ УААН, 2006. – 428 с. 31. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції. – К.: ІАЕ УААН, 2005. – 556 с. 32. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу. – К.: КНЕУ, 2007. – 340 с. 33. Ціни, витрати, прибутки агровиробництва та інфраструктура продовольчих ринків України. За ред. акад. Шпичака О. М. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 585 с. 34. Юрчишин В.В. Аграрні перетворення в Україні: небезальтернативний погляд на проблему. – К.: ІАЕ УААН, 2006. – 650 с.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (133)